З початком повномасштабного вторгнення заклади освіти територій, де велися або ведуться бойові дії, були змушені евакуюватися та почати працювати у дистанційному форматі. Кожна школа так чи інакше зіткнулася з безліччю проблем, відновлюючи роботу задля надання якісної освіти.
Керівники Лисичанського ліцею №4, гімназії №4 міста Сєвєродонецька та гімназії №3 міста Рубіжного розповіли виданню ТРИБУН про те, як зараз функціонують школи: які труднощі виникають під час дистанційного навчання та як вдається подолати негаразди.
Лисичанський ліцей №4
Лисичанський ліцей №4 – заклад, який забезпечує учнів початковою, базовою, середньою та профільною середньою освітою. До початку повномасштабного вторгнення, станом на вересень 2021 року, ліцей мав 19 класів та 469 учні.
Андрій В’ячеславович Живага – директор Лисичанського ліцею №4 – розповів про сьогоденне життя закладу та зміни, які відбулися через повномасштабну війну:
“Зараз ми, звісно, працюємо дистанційно. Змінилася кількість дітей й відповідно – кількість класів. Дещо змінився й кадровий склад. В цілому намагаємось працювати, як і працювали”.
Учні ліцею проінструктовані: всі, кого застала ракетна загроза, мають йти в безпечне місце. Про оголошення повітряної тривоги повідомляє вчитель під час уроку. У цей час дітям, які перебувають в тих містах, де не оголошено повітряну тривогу, або за кордоном, дають завдання, яке вони мають зробити самостійно. Завдяки цьому не втрачається час і підтримується якість освітнього процесу.
“За нашою статистикою, рівень навчання в ліцеї не змінився. Якщо дитина здатна до навчання, то вона вчитиметься в будь-яких умовах, тобто дистанційне навчання – це всього лише інструмент. Підручник, електронний він чи паперовий, залишається підручником. Робота в зошиті, хоч це дистанційний, хоч очний формат, залишається роботою в зошиті” – зазначає директор закладу освіти.
У ліцеї всі учні та вчителі, які потребували гаджетів для навчання, були ними забезпечені завдяки донорам. Андрій В’ячеславович зазначає, що більше сотні ноутбуків вже знаходяться у своїх тимчасових власників.
Психологічна підтримка учнів актуальна у будь-який час. Ліцей має у складі практичного психолога, до якого за потребою можуть звернутися учні та батьки. Також на виховних годинах з дітьми проводяться тренінги, бесіди та ігри, які спрямовані на підтримку психоемоційного стану учнів.
Останні дзвоники проходять в ліцеї так само в дистанційному форматі. Бо, за словами директора, частина дітей знаходиться в Україні, частина – за кордоном, частина – на окупованій території.
“Останній дзвоник ми проводимо в онлайн-режимі, у нас це вже напрацьовано. Звичайно, це певна підготовка, все йде за сценарієм. Відбувається багато підключень – є діти, вчителі, батьки. Випускники готують свої урочисті промови. Випускного, звичайно, у них немає. Документи зазвичай відправляємо поштою або ж оригінали зберігаються у нас. Також тим, хто приїжджає в Київ, я можу вручити документи особисто”, – каже директор.
Закладам освіти, які працюють дистанційно, з кожним роком стає все складніше набрати необхідну кількість першокласників. З цим викликом стикнувся й Лисичанський ліцей.
“Проблеми з цим великі. Якщо два роки поспіль ми набирали перші класи, то в цьому році є ризик не набрати. Але я сподіваюсь, що до нас прийдуть навчатися наші маленькі лисичани. Адже попит на дистанційне навчання все одно є. Багато українців за кордоном шукають дистанційну форму навчання в українських закладах освіти, але, наприклад, в деяких містах західних областей такої форми немає або вона змішана. Тому йдуть до нас”, – розповідає Андрій В’ячеславович.
Гімназія №4 міста Сєвєродонецька
Гімназія №4 міста Сєвєродонецька до початку повномасштабної війни працювала стаціонарно, а також була загальноосвітньою школою I-III ступенів. Наразі заклад випускає тільки 9 класи.
Анна Сергіївна Лаптєва – виконуюча обов’язки директора Гімназії №4 міста Сєвєродонецька.
“За роки повномасштабної війни навчання проходило організовано та злагоджено, бо в нас великий досвід дистанційної роботи. Ми готові до змін, готові працювати. Вже під час повномасштабної війни ми випустили останні два 11 класи. Школа тоді святкувала ювілей. 50 років – 50 випускників… Це було дуже символічно”, – згадує Анна Сергіївна.
Під час масових повітряних тривог навчання припиняється повністю. Якщо повітряна тривога локальна, то всі, кому загрожує небезпека, мусять подбати про збереження свого життя. Всі учні та педагоги про це проінструктовані.
“Ми знаємо, де та в якій ситуації знаходяться наші учні, тому реагуємо оперативно та правильно”, – каже директорка.
Анна Сергіївна розповідає, що психологічна підтримка учнів – найважливіше питання в закладі освіти наразі:
“Протягом півтора року наша гімназія брала участь у проєкті “Школу-Вгору”, який був спрямований на підтримку психоемоційного стану учнів. Завдяки цьому у нас було три психологи. Також в школі є соціально-психологічна служба, яка організовує різні заходи та тренінги для учнів. Тобто всі, хто потребує допомоги, можуть звернутися напряму до психолога, до мене або до класного керівника. Ми допоможемо вирішити проблему”.
Завдяки небайдужим громадським організаціям та участі у проєктах заклад освіти отримав необхідну техніку для якісного навчання. За словами Анни Сергіївни, станом на червень 2024 року всіх, хто потребував, забезпечено гаджетами”.
Останні дзвоники в гімназії проходять дистанційно. Всі збираються на онлайн-платформі, а в кого немає можливості під’єднатися, – можуть подивитися відеозапис урочистостей.
“Цьогоріч було досить зворушливе свято. Раділи, сміялись, плакали. Воно було зі сльозами на очах. Випускники тішилися, а викладачі переймалися”, – розповідає керівниця гімназії.
Набір дітей до першого класу – така сама трудність і для Сєвєродонецької гімназії №4. Проте за два роки вторгнення до закладу освіти все ж приходили першачки та вдавалося набирати необхідну кількість учнів.
“Ми маємо потужну команду вчителів, дуже сильну початкову школу. Я наведу цифру. На початок минулого навчального року ми мали 28 першокласників, а на кінець року – 36. Зараз триває набір у перший клас, і я думаю, що все буде добре, впораємося”, – зазначає Анна Сергіївна.
Гімназія №3 міста Рубіжного
Гімназія №3 міста Рубіжного – заклад освіти, що працював до початку повномасштабної війни в звичайному режимі. Тоді було 600 учнів, серед них – 23 дитини з особливими освітніми потребами. У школі працювали 13 класів з інклюзивним навчанням та майже 50 вчителів.
Михайло Сергійович Катралєєв – виконуючий обов'язки директора гімназії.
“Ми працювали у звичайному режимі ефективно та злагоджено. Колектив був дуже дружній, навчалися чудові учні. До війни ми виграли проєкт на 50 000 грн від Програми розвитку ООН та облаштували школу сучасною радіоустановкою: встановили радіо по всій школі, відкрили радіокабінет. Хотіли, щоб наші учні мали змогу займатися шкільною журналістикою”, – розповідає Михайло Сергійович.
Керівник закладу освіти згадує, що від початку повномасштабного вторгнення відбулися значні зміни у роботі гімназії:
“Зараз ми працюємо в дистанційному форматі. Зменшився контингент учнів – наразі у нас навчаються 380 дітей. Але ми залишили інклюзивне навчання, і я цим дуже пишаюсь. Ми маємо 9 учнів з особливими освітніми потребами, 8 асистентів вчителів, які допомагають їм здобувати освіту”.
Під час повітряних тривог гімназія працює згідно з рекомендаціями Міністерства освіти і науки України та Державної служби надзвичайних ситуацій.
“Якщо когось з учнів застала повітряна тривога – вони мають право від’єднатися від уроку, навіть не попереджаючи про це вчителя та пройти до найближчого укриття разом зі своїми батьками. Повітряні тривоги бувають довготривалі: в такому випадку вчитель, щоб надолужити пропущений матеріал, обирає зручний час для всіх, щоб пройти необхідну тему”, – розповідає в. о. директора гімназії.
Всі діти, що навчаються в гімназії №3 міста Рубіжного, повністю забезпечені ноутбуками для навчання завдяки благодійному фонду Сергія Притули. Крім того, громадська організація “СхідSOS” забезпечила гімназію не тільки ноутбуками, але й графічними планшетами для першокласників та дітей з особливими освітніми потребами.
Щодо психологічної підтримки учнів – в гімназії працює психолог, яка впроваджує ментальну програму Олени Зеленської під назвою “Ти як?”. Завдяки цьому в закладі проводяться необхідні тематичні тренінги.
“У нас всі вчителі сертифіковані, кожен з них пройшов курси з психологічної підтримки учнів, які знаходяться в Україні, на тимчасово окупованих територіях та за кордоном. Загалом проводиться дуже багато заходів, спрямованих на підтримку психоемоційного стану учнів. Крім того, такі заходи практичний психолог обов’язково один раз на місяць проводить і з батьками”, – зазначає Михайло Сергійович.
Перший та останній дзвоники в гімназії, як і у всіх закладах освіти дистанційного формату, проводяться онлайн.
“На жаль, всі наші учні зараз проживають у різних куточках світу. Хотілося б зібратися в офлайн-режимі, але такої можливості зараз не маємо”, – каже керівник гімназії.
Проблема в наборі першокласників з кожним роком стає все гострішою. З цим стикнулася і гімназія №3 міста Рубіжного.
“Напевно, проблема в тому, що діти зі своїми батьками за два роки вже асимілюються в тих громадах і в тих країнах, в яких вони знаходяться тривалий час. Проте ми з жовтня розпочали підготовчі курси для дошкільнят: з того часу кожну суботу два вчителі проводили заняття з читання, математики, письма та англійської мови. Також ми до цього залучаємо психолога та логопеда. Зараз в нас вже є 13 першачків, з них одна дитина з особливими освітніми потребами. Хотілося б набрати 40, щоб відкрити два перші класи”, – розповідає Михайло Сергійович.
Виконувач обов’язків директора гімназії також зазначив, що з березня цього року в закладі працюють спеціалісти, які проводять заняття з дітьми, що мають особливі освітні потреби, а саме: психолог, логопед, дефектолог, реабілітолог. Ці заняття проводять не тільки онлайн, але й офлайн – Михайлу Сергійовичу вдалося знайти спеціалістів у Львові та Дніпрі:
“Це потрібно, щоб такі діти мали змогу наживо спілкуватися з нашими вчителями та спеціалістами, бо вони потребують ще більше нашої уваги та підтримки”.
Читайте також: “Про російську агресію проти України ми маємо розповідати всьому світу”, – волонтерка Анастасія Глотова
