“Зацікавився експериментальною музикою, бо хотів робити щось нове і цим додати унікальності культурі рідного міста”, – каже митець з Луганська Антон Лапов про своє хобі – музику, якою продовжує займатися й до сьогоднішнього дня. Також він художник та куратор мистецьких заходів.
Про культуру на Луганщині, зародження любові до музики та фішки у створенні проєктів Антон розповів виданню ТРИБУН.
Однією з ланок культури, яка була цікава чоловіку, стала музика. З неї і почався творчий шлях Лапова.
“Зацікавився музикою ще у шкільні роки. З друзями репетирували у звичайних гаражах серед районів міста. Грали у жанрах панк-рок, панк, хардкор. Я здебільшого працював з гітарою. А десь у 2004 році мені сподобався напрямок електронної музики. Саме в той час у Луганську процвітало музичне піратство. І в одному з таких магазинів, який називався “Мелодія”, – культове місце, – я придбав кілька дисків з музикою експериментальних електронних виконавців та був вражений композиціями в стилі т.зв IDM (Intelligent Dance Music)”, – розповідає чоловік.
Тоді музикант відчув, що йому стало “затісно” грати на гітарі, адже з неї не витягнеш настільки багато різнобарвних звуків.
“Тож мені сподобалася маніпуляція звуковим матерілом. Комп’ютера у мене тоді ще не було, отже доводилося ходити до товариша, у якого він був. За допомогою застосунків, редакторів я деформував та записував різні шумові треки”.
З цими роботами Антон приходив та брав участь у репетиціях групи «1/16 трактора», яка тоді тільки починала свою діяльність у Луганську. А згодом митець почав розвивати й власний музичний проєкт під назвою lap0fvw.
“В контексті проекту lap0fvw я випустив 2 музичні альбоми. Зараз думаю, що маю матеріали на третій, але чи вийде… Весь цей час я наче намагався відтворити звучання з певних музичних проєктів чи колективів, які колись були названі IDM. Зокрема, британський лейбл WARP (такі артисти як Aphex Twin, Autechre, Squarepusher)”.
Коли луганець тільки починав працювати над проєктом, за його словами, він здавався дуже авангардним за звучанням.
Електронна культура побудована на експериментальному рівні, на знайомстві з комп’ютерами. Це ретропроєкт, і навіть в якомусь сенсі – емоційний поппроєкт, в якому я накладаю емоційний стан на більш жорстку ламану, ритмічну основу. Я не пишу техно або будь-яку танцювальну музику, бо орієнтуюся та більше люблю хіп-хоп, фанк – ламані музичні традиції
Антон говорить, що культурне життя у Луганську до 2014 року було цікаве обмеженій кількості людей, але й цього було достатньо, аби відчути його розвиток.
“У культурному напрямку у рідному місті я працював 3-4 роки (2010-2014). Займався саме кураторством – організацією заходів та поєднував це з роботою у у Луганському Обласному Краєзнавчому Музеї – за фахом я історик. Знайомився з митцями й з інших міст України. У наших проєктах, зокрема в тому, який ми робили на основі музейної роботи під назвою “Розгерметизація музейного універсума”, брали участь відомі митці з інших регіонів України. Наприклад, Юлія Біляєва, яка є відомою міждисциплінарною мисткинею з Києва. Тоді було відчуття, що може статися щось круте у нашому регіоні, повинен відбутися прорив”, – додає чоловік.
Луганськ мав потенціал стати унікальним культурним периферійним містом в Україні
“Відрізняються й луганці від донеччан, на психологічному рівні, я б сказав. Як історик культури я досліджував та порівнював діяльність художніх та музичних об’єднань на Донеччині та Луганщині. У 90-х роках у цих двох областях відрізнявся і контекст культурного життя. Мені здається, що у Луганську міг би статися культурний прорив, який був би унікальним. Навряд чи це було б щось революційне, але точно цікаве”, – стверджує Антон Лапов.
Частину творчого життя чоловіка займала музейна діяльність.
“Було дуже важко робити щось дійсно цікаве у музеях Луганська, адже цей простір керувався логікою пострадянської культурної економіки та людьми старої радянської генерації. Через це були певні перешкоди у просуванні якихось сучасних наративів. Але я мав змогу ризикувати й експериментувати. В 2013 році в залі сучасної історії краєзнавчого музею, де знаходився великий макет Луганська, ми робили медіаінсталяції й експериментальні музичні виступи. Один з працівників музею постійно підходив та казав: “та вас за такое посадят!”, – сміється чоловік, – звісно, це було важко, але ми пробували розвинути творче середовище у місті ”, – каже Антон Лапов.
Невдовзі багато митців Луганська виїхали звідти через війну на сході України, яка почалася у 2014 році. Антон поїхав також, поїздом маршрутом Луганськ – Київ.
"Чорний Олімп" – один з проєктів, у якому брав участь Антон з іншими митцями Луганщини: Петром Владіміровим, Євгеном Королєтовим, Євгеном Степанцем та Святославом Шевченком.
“У цьому проєкті колектив молодих художників з Луганської області спробував переосмислити свій давній проєкт "Чорний Олімп 2013". Ця рефлексія була спровокована російсько-українською війною на сході України і, відповідно, актуалізацією дискусій про соціокультурні особливості Донбасу”, – зазначено в описі до проєкту.
“Ідея проєкту "Чорний Олімп" виникла в 2013 році в атмосфері незадовільної культурної ситуації в Луганську та особистих спроб авторів змінити цей стан. Всі ці зусилля не призвели до позитивних змін, більше того, художники опинилися за межами території, на якій працювали”.
“Проєкт присвячений ідеї інтеріоризації індустріального духу в онтологічний контекст. Основним об'єктом артдослідження є терикон як символічний елемент ландшафту Донбасу.
У багатьох традиційних культурах гори розглядалися як особливий локус із сакральним статусом через їхню близькість до небесного склепіння, де мешкають боги. Образ терикону як штучної гори, що стала частиною ландшафту, можна співвіднести, з одного боку, з єгипетськими пірамідами, а з іншого - з міфологемою священної гори Олімпу в Давній Греції”.
“Варто згадати, що Ван Гог назвав терикон "Чорним Єгиптом", коли побачив його вперше. Розташована між степовими рівнинами, ця гора з індустріальним минулим запрошує нас піднятися над буденністю і поглянути на наше життя з висоти, що, в свою чергу, допомагає нам прояснити мету нашого життєвого потоку”, – доповнено в описі.
З проєктами, за участі Антона Лапова можна ознайомитися за посиланням.
“Небагато я пожив у Києві. З 2016 року брав участь і в інтернаціональних проєктах. Їздив по артрезиденціях за кордоном. Провів багато часу в інших країнах, бо в Україні мало можливостей та ресурсів для розвитку у справі (медіа-арт), яку я для себе обрав. Отже знаходив більше розуміння за кордоном. Невдовзі, під час пандемії коронавірусу, виграв стипендію Фулбрайта та поїхав вчитися у США. Я і досі не можу дозволити собі десь конкретно осісти та зробити студію, аби продовжувати займатися творчістю”, – зізнається чоловік.
Антон каже, що йому хочеться вийти на вищий рівень, аби створити щось нове, де б не було того відчуття, що ти намагаєшся відтворити роботи за шаблоном.
“Це дуже важко. Зараз я вже перестав так багато слухати музику, якою захоплювався раніше, адже я маю родину та не завжди можу собі дозволити слухати подібне”, – посміхається та говорить чоловік.
Інтерактивне звукове мистецтво – ще одна практика, до якої Антон має натхнення.
“Цей напрямок в моїй практиці (інтерактивне звукове мистецтво) більше направлений на залучення аудиторії в мистецьких галерейних просторах. Мені стало подобатися це, адже я можу розірвати той стереотипний шаблон “глядач – сцена”. Де я стою на сцені та кручу ручки на пульті, а всі танцюють та на мене дивляться. Тому в ситуації з галерейною практикою або, я б сказав, навіть театральною, я працюю з учасницькою саунд-інсталяцією – де люди беруть певні девайси та, самотужки рухаючись у просторі, без моєї участі впливають на параметри звуку. Таким чином я делегую аудиторії повноваження створення кінцевого продукту. Або, принаймні, не визначаю фінальну форму аудіотрека. Таке мистецтво відбувається тут і зараз – у реальному часі”, – розповідає музикант.
“У своїх інтерактивних проєктах я хочу привернути колективну увагу міжнародного суспільства щодо нашого спільного майбутнього в геополітичному контексті. Адже мені, як історику, події, що зараз відбуваються у світі, мені нагадують ситуацію перед Другою світовою війною. Таку я бачу свою місію як митця”.
Читайте також: Живописиця Карина Синиця: “Через мистецтво я намагаюсь говорити про свої почуття”
