Денис Каркачов народився у Старобільську, там провів своє дитинство, юність та почав фотографувати. Рідному місту хлопець присвятив значну частину своєї творчості, зокрема світлини, які розповідають про ті чи інші місця – їх трансформацію та виставки, на яких фотограф через зроблені кадри говорить про місто на сході.
Виданню ТРИБУН Денис розповів про творчі наміри та роль Старобільська у світлинах фотографа.
“Фотографія «прийшла» у моє життя ще зі шкільних часів нульових років, коли повертаючись зі школи, на кнопковий телефон я знімав дерева та заходи сонця й думав про підліткове життя. Згодом, зі стипендій назбирав на першу дзеркарку «Олімпус». Памʼятаю як їздив за нею у Сєвєродонецьк і схвильовано забрав її перед самим закриттям магазину. Вже багато років я в основному знімаю на телефон, але зараз часи інші, техніка теж, а я все так рефлексую життя через фотографію”, – говорить хлопець.
Старобільськ для Дениса – це місто, яке його сформувало.
“Вдома мені подобається все: центр, сітка наших вулиць з приватними будиночками й такими різними подвірʼями і часто з абрикосами, яблунями, черешнями та пахучими акаціями навесні, та як без великих калюж з грязюкою після зливи? Кожен рік – це нові стежки від пляжу до пляжу під нашою горою та улюбленим Айдаром. Якою буде новонароджена березова роща на 5-ій купальні, коли повернуться наші люди? Вірю, взнаємо. Всі ці деталі рідних місць сформували моє бачення і де б я не був, що б не знімав, буду транслювати цей досвід. Пізніше зрозумів: весь цей час я шукав себе, рефлексував під час творчого процесу, і несвідомо збирав по шматочкам загальний контекст рідного краю. Якщо це стане окремими проектом, так би його і назвав: «Старобільські фрагменти»”, – додає фотограф.
За словами хлопця, у певний період він розвивався у фотографстві разом з Денисом Черв’яком.
Денис Черв’як – фотограф та СММ-спеціаліст, який народився у Старобільську, до повномасштабного вторгнення у 2022 році працював у Луганській обласній бібліотеці, разом з однодумцями проводив тренінги з мистецтва фотографії, СММ та почав працювати над розробкою власного проєкта про рідне місто
“Творчих людей серед старобільчан багато, на мою думку. Наприклад, з Денисом Червʼяком ми знайомі вже давно. Багато спілкувалися про творчість та проводили час разом, іноді знімали однакові місця – кожен під своїм кутом.
Разом представляли Старобільськ на виставках у Дніпрі та Черкасах. Я вважаю важливим, щоб кожна творча одиниця нашого міста якомога більше згадувала рідний край та розкривала його для людей, які бачать лише замальований червоним шматочок мапи”.
Хлопець виділяє й місця, які полюбляє у Старобільську:
“Окрім згаданного, я завжди любив міст під Новоселівкою. Від нього праворуч до Поклінного Хреста на горі зустрічати темряву, інколи навідавшись до дубової рощі і з видом на все місто відчувати як повітря холоне швидше за землю, а вдалині загоряються вікна та ліхтарі. Все люблю, а за межами Старобільська – не менш рідний за спогадами Біловодськ, який зустрічає хребтом крейдяної гори та ярками”.
Одна із власних серій фото, яка подобається Денису називається “Дитинство в Старобільську”.
“Я просто виходив та знімав як граються сусідські діти та підлітки, їх забави. Часто це була максимальна експресія, повна свободи, життя, інколи агресії.
Кілька з цих фото у 2015 році я відправляв на конкурс у Латвію, вони потрапили у шорт-ліст і їх надрукували у журналі”.
Фотографування – це не просто хобі, – це потреба. Так каже Денис Каркачов про своє захоплення.
“Я фотографую здебільшого для виразу своїх емоцій, почуттів, тих внутрішніх штормів, які були зі мною завжди. Починаю знімати і не можу зупинитись. Це відволікає та направляє внутрішню напругу на конструктив у вигляді знімків”.
Подивившись на роботи фотографа, можна помітити як на багатьох світлинах перетинається одна деталь – темрява.
“Частково – це просто мій поганий режим сну – сміється хлопець – Також подобається як виглядає простір, світло, яку композицію можна знайти у їх поєднанні. Це про речі, які в повсякденності ми можемо не помічати. Тест Роршаха по-старобільські. Це було зі мною завжди. Люблю ніч”, – зазначає Денис.
Фотограф знімав й інші міста України, закрема Одесу.
“Це місто біля моря інше. Але всюди я помічаю у своїй творчості Старобільськ. Ось ці фото дерев, бачення композиції взагалі. Можна помітити, що мої світлини з різних міст схожі. Але я всюди шукаю рідне…”, – говорить хлопець.
Денис вже неодноразово згадував, що любить фотографувати дерева. Тож він розповів чому вони займають велику частину його робіт.
“Важко сказати однозначно. Тут багато шарів. Дерева – це орієнтир у просторі, завжди унікальні форми, які тягнуться до неба, інколи деформують грунт і завжди так художньо відкидають тіні, трансформуючи середовище. Я і сам трохи дерево – жартує денис – а також – це спогади. Завжди як на вулиці спилювали дерева – наче відірвали шматок дитинства”, – коментує фотограф.
Денис зазначає, що помітив трансформацію у своїх роботах.
“Мої роботи завжди були про простір, але зараз вони більш абстрактні, можливо через війну. Трохи самоцензури та зміни фокусу не завадить, люди і так напружені. Я міг сфотографувати якесь місце, а за кілька років воно набуває іншого вигляду і вже ніколи не буде таким, як колись. З цієї позиції, можна сказати, що я зробив певну хронологію маленьких кутків та зберіг памʼять про них. Буде це колись цінно чи ні – покаже час.”.
Наразі на фотографування старобільчанина надихає його стан, у якому він знаходиться.
“Натхнення може звʼявитись від чого завгодно, весь світ навколо його джерело: фільми, музика, абсурдні ідеї або вирвані з контексту дотепні фрази людей на вулиці. Від цього зʼявляється бажання творити. Починаєш знімати, зсередини наростає такий внутрішній «шторм». Якась манія. І важко відірватись поки зовсім не стомишся. Тому в мене багато матеріалу, в тому числі, зі Старобільська. За можливістю – вони побачать світ. Про рідний край важливо говорити будь-якою формою творчості і просто звичайними словами”, – розповідає хлопець.
Читайте також: Антон Лапов: “Луганськ мав потенціал стати унікальним культурним периферійним містом в Україні”
