З початком повномасштабного російського вторгнення у 2022 році багато шкіл Луганщини, Херсонщини, Харківщини, Запоріжчини, та Донеччини обрали формат дистанційного навчання. В тому числі й Лисичанський ліцей №4, директором якого є Андрій Живага. У червні 2024 року Міністерство освіти і науки України видало наказ № 850 «Про затвердження Порядку та умов здобуття загальної середньої освіти в комунальних закладах загальної середньої освіти в умовах воєнного стану в Україні»”, який викликав обурення серед освітянської спільноти та був відкликаний. Після цього МОН пропонує для громадського обговорення проєкт наказу «Про затвердження Змін до деяких наказів Міністерства освіти і науки України», який теж ніс загрози існуванню системи загальної середньої освіти закладів загальної середньої освіти з тимчасово окупованих територій. Такі дії МОНУ мали вигляд спроби “протягнути” попередній скандально відомий наказ №850, але в інший спосіб, шляхом змін в декількох наказах. Друга спроба викликала не менше обурення в освітян. Після цього, пан Андрій створив петицію “Про недопущення видання наказу МОН “Про затвердження Змін до деяких наказів Міністерства освіти і науки України”.
Про це чоловік розповів виданню ТРИБУН.
З 2023 року Андрій Живага займає посаду директора Лисичанського ліцею №4. Цей навчальний заклад, за словами чоловіка, був немаленький у порівнянні з іншими школами міста. До 2022 року у ньому нараховувалось 19 класів та навчалося 476 учнів. Але після початку повномасштабної війни класи скоротилися до 15, в яких на сьогоднішній день навчається 339 дітей.
“Багато наших учнів виїхало з початком вторгнення у лютому 2022 року. Ми проводили певні заходи по згуртуванню, налагоджуванню контактів. Шляхом злагодженої роботи класних керівників зібрали класні колективи класи, а також вчителів, бо деякі з лисичанських – залишились на окупованій території”, – говорить пан Андрій.
Офіційно заклад не був релокований, не мав єдиного місця дислокації та приміщень. Дистанційно він працює з самого початку евакуації учнів та робітників школи з небезпечної території.
В червні 2024 року Міністерство освіти і науки України видало наказ № 850 «Про затвердження Порядку та умов здобуття загальної середньої освіти в комунальних закладах загальної середньої освіти в умовах воєнного стану в Україні», який викликав обурення серед освітянської спільноти.
“Коротко кажучи, це розпорядження повністю знищує дистанційну освіту. Якщо брати освіту Лисичанська, згідно наказу, вона практично перестане в тому об’ємі, якому була організована. Тож була виставлена петиція, яка набрала 27 тисяч голосів за дві доби. Розпорядження було відкликане. Але Міністерство освіти пішло інакше – шляхом внесення змін до своїх же наказів”, – говорить директор Лисичанського ліцею.
МОН прийняло наказ “Про затвердження Змін до деяких наказів Міністерства освіти і науки України”, який також викликав негативні емоції в освітян, у тому числі й в Андрія Живаги. Тож чоловік створив петицію “Про недопущення видання наказу МОН “Про затвердження Змін до деяких наказів Міністерства освіти і науки України”.
Чоловік зазначає головні пункти, які були внесені до змін Міністерством.
“Дистанційне навчання може відбуватися лише в умовах, коли учні в приймаючих громадах не мають можливості навчатися. Наприклад, звернувшись до школи, вони застануть ситуацію з переповненням класу. В цьому випадку навчання офлайн можливе. Але не враховані такі тонкощі, як фінансування на клас. До прикладу візьму будь-яку малонаповнену школу, в одному класі якої навчається 25 учнів, тож і фінансування буде 100%. На новоприбулих, більше 25 учнів додаткового фінансування потребувати не буде. Тобто, якщо гіпотетично допустимо, що до класу школи приймаючої громади, де 25 учнів, прибуде 10 наших дітей, клас в 35 учнів буде профінансований в тому ж об’ємі, як і клас в 25 учнів, а наша школа такий клас втратить повністю. Це ні що інше, як економія коштів державного бюджету.”.
Згідно наказу, приймаючі громади можуть прийняти до себе у школи усіх новоприбулих дітей, а учні в свою чергу, наголошує Андрій Живага, зобов’язані піти в ці навчальні заклади.
“Але ж у законодавстві України чітко прописано, що заклад навчання, форма здобуття освіти – це виключно право батьків. Лише вони можуть обирати де і яким чином їх дитина буде отримувати знання. Але ж Міністерство освіти проігнорувало цей закон і всупереч, видає такий же скандальний, на мою думку, наказ”, – розповідає чоловік.
Живага додає, що згідно із затвердження змін до наказів Міністерства освіти і науки України, з 24-ох навчальних закладів Лисичанська, залишаться лише значно менше.
Це означає, що можуть втратити роботу близько 20 соціальних педагогів, заступників директорів, педагогів-організаторів, вчителів, тощо. Я чув, звісно, про те, що всіх цих людей буде працевлаштовано. Але ж це буде надскладна задача. Поясню чому: всі педагоги переселенці винаймають житло, на що витрачається велика частка від заробітку. З цієї причини багато вчителів просто вимушені працювати на півтори ставки, тож перехід на одну – їм буде не цікавий. Щоб вчитель заробляв на свої потреби, він повинен мати вищу категорію, звання, з класне керівництво і з навантаженням півтори ставки. Робота на одну ставку – це значноменша зарплатня. Кому вигідно отримувати маленькі кошти?
Деякі люди говорять, що онлайн освіта не може бути якісною, але пан Андрій зазначає, що це не так.
“Та дистанційна освіта, яка напрацьована нашими областями, має потужний потенціал, який треба не скасовувати, а – вивчати. Чого я не можу сказати про деякі інші регіони нашої країни. Їхнє онлайн навчання полягає в тому, що вчителька надіслала домашнє завдання десь у вайбері, а учні, у відповідь, надіслали відповіді. Те, що робимо ми – набагато ширше. Вчителі нашої громади мають потужний потенціал у володінні цифровими інструментами з навчання. Ми ще з часів карантину напрацювали електронні платформи з організації та обліку результатів навчання. Для наших вчителів, учнів та батьків давно не новина електронний журнал та щоденник, проведення дистанційних уроків у синхронному режимі -це норма в наших закладах освіти. Звичайно ж освітній процес - це не тільки уроки. Це щоденні “ранкові зустрічі з дітьми”, онлайн виховні заходи, класні години, вікторини, світа, це батьківські збори, тощо.”.
Українські діти, які знаходяться за кордоном, не оминають можливості навчатися за українською програмою, навіть, якщо навчаються в місцевій школі.
“Загалом, цю систему за погодженням з адміністрацією регулює класний керівник того чи іншого класу. Наприклад, вчителька може за потреби працювати в гнучкому графіку, тобто розклад уроків може швидко змінюватись під потреби учнів. Вчителі іноді працюють і по вихідних, якщо це продиктовано умовами та навчають дітей, які знаходяться не в Україні та мають інший графік. Звичайно ж це все не робиться за примусом, лише за попереднім погодженням з учителем”, – каже пан Андрій.
Діти, особливо молодші, вже звикли до навчання в дистанційному форматі. Хоча деякі, навіть ні разу не пішли до школи офлайн. Директор Лисичанського ліцею №4 додає, що учні його навчального закладу також не мають проблем зі сприйняттям навчання в такому форматі.
“Діти все так само соціалізуються, так само навчаються. Зазвичай, на перервах між уроками в дистанційному форматі, вимикається конференція, аби учні могли перепочити. Але в нас часто вони просять залишити та не вимикати, щоб поспілкуватися та розважитися одне з одним. Якщо батьки бачать проблему в соціалізації дітей під час навчанні в такому форматі, вони можуть віддати малечу на гуртки. Це значно вирішить проблему”.
Пан Андрій зазначає, що в офлайн форматі, школи мають проблеми під час повітряної тривоги. Тому що більшість закладів не мають належного підвалу, щоб всі учні могли спуститися та продовжити заняття. Також це відбирає купу часу. А дистанційний формат має у цьому переваги.
“Дитина, у місті якої лунає тривога, може від’єднатися та відійти в безпечне місце. А згодом, під’єднатись назад. Деякі учні перемикаються на інший інтернет та разом з ноутбуком чи телефоном йдуть до безпечного місця не покинувши урок. Ми це не забороняємо, а навпаки, наголошуємо на небезпеці”.
Інформацію, яку дитина пропустила, поки була відсутня через повітряну тривогу, може переглянути на Ютуб-каналі, який є в кожного вчителя.
“На власні канали наші співробітники викладають відео-уроки і учень в будь-який час може перейти за посиланням та переглянути його. Це дуже зручно, на мою думку. На власному прикладі, як вчитель хімії, я можу сказати, що навіть якщо від уроку від’єднаються всі учні, я буду проводити заняття далі на, так мовити, пустий екран, щоб зберегти для подальшого використання хоча б частину поямнення нового матеріалу”, – зазначає директор.
Складнощі онлайн навчання полягають у відсутності електроенергії та інтернету.
“Все ж, зараз це не така велика проблема. На сьогоднішній день люди змогли прилаштуватися до нових умов: хтось підключається до провайдерів, які працюють без наявності світла, хтось має великі павербанки чи зарядні станції. Ми забезпечуємо вчителів та, за потребою, учнів необхідними для роботи ноутбуками. З цим нам допомагають закордонні партнери”, – стверджує чоловік.
А також, зазначає директор, є недолік у вигляді часткової відсутності практичних занять.
“У школі в Лисичанську, як вчитель хімії, я сам проводив дослід, а діти лиш спостерігали, бо іноді, на всіх не вистачало матеріалів. Тож зараз, під час онлайн уроку, до конкретної теми я добираю необхідні відео в інтернеті та покроково з поясненнями демонструю їх учням. До кожного ролика я маю перелік запитань, щоб дитина не просто подивилася відео, але й мала розуміння, який процес там відбувається. Зазвичай це запитання про зміну стану речовини, виділення у вигляді газу, зміну кольору, тощо. Тож практика учнів частково ,залишається такою, як і під час навчання офлайн”, – розповідає директор.
Здобуття освіти в будь-якому форматі, на думку пана Андрія, залежить від дитини та її батьків. Якщо є мотивація – будуть і знання.
“Проаналізувавши рівень успішності учнів до повномасштабного вторгнення та після нього, я можу сказати, що він не змінився. Це не тільки моя думка, інші керівники навчальних закладів можуть це підтвердити. Після закінчення війни буде інша проблема – у поверненні дітей зі шкіл, які були окуповані Росією, до освітньої програми України. Адже російська пропаганда активно використовує методи зросійщення по відношенню дітей, особливо”.
Читайте також: Освіта в умовах війни: як три школи з Луганщини адаптувались до нової реальності
