З 2020 року Юрій з позивним “Фармацевт” несе службу у складі 93-ої окремої механізованої бригади “Холодний Яр”. З перших днів повномасштабного вторгнення військовослужбовець роти протитанкових ракетних комплексів воює у гарячих точках. Бойовий шлях розпочав з Сумщини, продовжив на Харківщині, і вже другий рік виконує обов’язки на Бахмутському напрямку.
В інтерв’ю ТРИБУН Юрій поділився спогадами про бої на Сумщині та Харківщині, як знищували ворога, розповів, що відбувалося у Бахмуті, яка ситуація зараз на Кліщіївці, чи впливає Курська операція на обстановку. Про мотивацію, важкі виїзди, поради цивільним і мобілізованим, відповіді на поширені запитання військовим - читайте у матеріалі.
- Розкажіть про ваші перші дні повномасштабного вторгнення
- Це була Сумщина. Зранку прокидаємося, викликає командир до себе і питає: “У тебе “Стугна-П” працює, ракети є?”. Звісно, відповідаю, що є. Ми зібралися та поїхали. Куди – навіть не виникало запитань. Як потім з’ясувалося, повинні були зустрічати колону російської артилерії. На всю не встигли, але “зустріли” два танки. Їх було знищено першими пострілами одразу.
Але найцікавіший момент стався потім, коли повернулися на базу. Ми повинні були відвезти пресофіцера, щоб висвітлити наш вдалий виїзд, але командир заборонив. Здається, це був диверсійний похід. Знищили два танки в тилу ворога. По “перехопленням” чули, що вони тоді ж висунулися нас шукати, але заблукали у лісі і відповідно нічого не вийшло.
- Вас потім перемістили на Харківський напрямок. Що було найважчим?
- Так, спочатку на Балаклію, а потім - на Барвінківський напрямок. Ось на ньому перші дні були дуже важкими. Нас прикомандирували до піхоти. Ще не встигли закріпитися, як по нам почали працювати танк і артилерія. Ввечері, коли повернулися з позиції в окоп, командир повідомив, що в зоні нашої відповідальності рухається танк. Вважаю, що цей виїзд і знищення були найшвидшими. Бо від сповіщення, заведення баггі, підготовки “Стугни-П” і до знищення техніки, ще й повернення в окоп, мабуть, минуло хвилин 5. Все дуже динамічно.
Потім ми стояли на позиції “Дорога життя”. Бо, щоб туди дістатися і звідти виїхати, треба було ще вижити. Це квест по полям, які прострілювалися, над якими літали “Орлани”, і нікуди сховатися.
Мали цікаву позицію, з якої працювали не один тиждень. Постійно знищували техніку. Був моменти, коли під час наступу російських танків і БМП, підбили перший танк, він загорівся і все почорніло. Але ми продовжили пускати ракети, бо колона ще рухалася. Доповіли вищому командуванню, що знищили дві одиниці техніки. А він сказав, що три, бо бачив все з квадрокоптера.
- Чим запам’яталася “Дорога життя”?
- Це було літо 2022 року. Почався наступ на наші позиції. Хлопцям дали наказ виїхати і вразити російські танки. Вони зробили, ще й вдалося знищити баггі з установкою. Повертатися назад бійці мали пішки. Але ці дві години, поки їх не було на зв’язку, - найдовші та найважчі. І коли по рації сказали: “Ми живі. Ми вийшли”, аж видихнув і заспокоївся. Це були мої друзі, з якими служимо з 2020 року.
- Що для вас найстрашнішим було на Харківщині?
- Коли російські війська прорвали оборону і танками розкатали нашу піхоту. Вони її переїхали. І ти чуєш це все… Крики... Але нічого зробити не можеш…
- У середині серпня 2022 року ви переїхали на Бахмутський напрямок. Розкажіть про бої за Бахмут
- Вони відрізнялися від тих, що були на Харківщині, де були відкриті території, посадки, поля. Для нас як для “ПТУРистів” - снайперів протитанкової артилерії, - на Харківському було зручніше. А у Бахмуті - міська забудова, тому важко обирати місця для позицій. Працювали, як завжди.
- У чому була перевага російських військ на Бахмуті?
- Кількість людей, яку вони відправляли на штурм, була значно більшою. У нашій піхоти, наприклад, були такі моменти, коли декілька бійців відбивали і по 5-6 штурмів. На них йшло 10 чоловік, а вони знищували. Росіяни значно більше витрачали боєприпасів.
- Чи була взаємодія між підрозділами у боях за Бахмут?
- Звісно, була підтримка. Наприклад, ми, не знаючи обстановки, не можемо виїжджати. Потрібна розвідка, коптери, які знаходять цілі для відпрацювання. Одному підрозділу не можна ефективно працювати.
- Чим вам запам’ятався Бахмут?
- На 3-й день мого перебування я отримав тяжке поранення. Це відбулося, коли розбили будинок, у якому ми жили. По ньому просто скорегували. Але ті, хто вижили, зараз продовжують воювати.
- Який випадок для вас був особливим на цьому напрямку?
- Ранок. Усі штурми росіяни починають зранку. Це була четверта година, і коптер нашої піхоти знаходить 3 одиниці техніки, які рухаються до кордону, де можемо її знищити. Ми у бойовій готовності. Оператор випускає ракету. І, як тільки техніка зайшла на поворот, зустрічається з нею. Однією ракетою зупинили наступ з трьох одиниць БМП з піхотою, яка мала штурмувати.
- Зараз ви виконуєте завдання на Кліщіївці. Як успіхи?
- Як і раніше, знищуємо техніку. Якщо за виїзд на Харківщині максимум 6 танків знищували, то на Кліщіївці - інша динаміка, бо зараз тут набагато менше їздить цілей. Раніше російські війська на штурм відправляли 5-6 одиниць за раз. І так могло бути 2-3 рази на день. Але зараз одну одиницю, і то не завжди. В основному працюємо по піхоті.
- Яка там ситуація зараз?
- Обстановка змінюється на нашу користь. Є рухи, бо у росіян є наказ окупувати Донецьку область, тому вони намагаються це зробити. Вони не рахуються з втратами у живій силі та техніці. Якщо у нас кожна людина - це скарб, який треба берегти, то для них - це просто витратний матеріал.
- Що можете сказати про утримання позицій на Кліщіївці? Як вам це вдається?
- Утримувати важко через артилерію, КАБи, fpv-дрони, які працюють по позиціях постійно. Дуже шкода хлопців, які загинули. Вони хоч і були замасковані, мали гарний бліндаж, але від КАБу це не врятувало.
Продовжуємо воювати через мотивацію, зокрема побратимів. Це основне. А я хочу повернутися у рідне місто. І, коли по мапі прокладаю відстань до Попасної, розумію, наскільки це близько, і водночас не можеш поїхати… Тоді є сили працювати ще більше…
- Що з населеним пунктом? Чи є де вам закріпитися?
- Кліщіївки - немає, всі будинки знищені. Але місця, де закріпитися, є завжди.
- За цей населений пункт дуже довго тривають активні бої. Чим він вигідний? Які можуть бути наслідки, якщо Кліщіївка “паде”?
- Це плацдарм для наступу. Якщо його втратити, російські війська розмістять свою техніку, їм буде ближче до інших населених пунктів. Чи може “падіння” села призвети до окупації Донецької області - важко сказати, оскільки не з одного нього складається оборона.
- Зараз триває Курська операція. Чи впливає вона на напрямок Кліщіївки?
- Все одно продовжуються штурми. Сказати, що можна видихнути, - не можна.
- Постійні бойові виходи, обстріли, загалом обстановка дуже впливають психологічно. Що допомагає триматися, аби заїжджати знову і знову виконувати задачі?
- Про обстріли взагалі не думаю, бо це буденне. Головне - вижити. А так допомагають триматися кохана, друзі, з якими спілкуємося “ні про що”. Наприклад, згадуємо старі приколи, якісь моменти з цивільного життя. Це відволікає від того, що відбувається навколо. Хотілося б людей у свій підрозділ, які б виконували з тобою завдання і нічого не боялися. Бо це треба робити. Якщо не ми, то хто тоді?!
- Який виїзд ви назвали би найважчим?
- Під час якого втрачаєш хлопців на позиціях. Не можна просто так змиритися з втратою людей. Бо це - твій друг, побратим, якому ти довіряв своє життя, і він так само.
- Чи є у вас річ, яку завжди берете з собою на бойові виїзди? Те, що є вашою своєрідною підтримкою?
- Прапор бригади. Коли був поранений, мене доставили у Дніпро. Перше, що я спитав після операції: “де мої штани?”, бо там був прапор. Він зі мною з перших днів повномасштабного вторгнення.
- Які поради дали б цивільним у період, коли на фронті точаться важкі бої?
- Проходити навчання. Воювати буде кожен, тому варто вже зараз обирати напрямок і вчитися. Щоб, коли прийшли до війська, вже могли щось робити. І пам’ятати, що ті військові, які з перших днів на війні, морально вже дуже виснажені.
- Що порадите мобілізованим?
- Не боятися. Звертатися до тих, хто давно несе службу, з будь-якого питання. Ми намагаємося максимально розповідати мобілізованим про наш досвід, чому навчилися на війні.
- Війна - це…
- Знищення нації. Гинуть люди, спеціалісти з різних галузей, які б могли відбудовувати країну, працювати на імідж, розвивати технології. Але ми повинні воювати, брати зброю до рук.
