Віктор з позивним “Лютий” народився у Біловодську Луганської області. Там хлопець закінчив школу та професійний аграрний ліцей, а після навчання працював трактористом на рідній землі. Щойно почав працювати – почалося повномасштабне вторгнення.
Виданню “ТРИБУН” військовослужбовець розповів про пів року, проведені в окупації, повернення на вільну територію та службу в Інтернаціональному легіоні.
Селище Біловодськ росіяни окупували в лютому 2022 року. Ані масштабних обстрілів, ані довгих боїв в населеному пункті не було – містечко захопили швидко.
“Ті шість місяців, проведені в окупації, навіть згадувати не хочеться. В один день живеш у вільній країні з можливістю говорити будь-що, в наступний – можуть заарештувати за будь-яке слово про Україну”, — розповів військовослужбовець.
Віктора забирали до “відділку поліції” кілька разів через те, що він співав державний гімн та кричав проукраїнські гасла. Колаборанти били його ногами, перевіряли, де він проходив строкову службу. Відпустили лише через кілька днів – допоміг знайомий.
“Окупація забрала у мене багато друзів. Як виявилось, чимало з них були несправжніми товаришами. Немало хто й чекав на «русский мир». Мої найкращі друзі та моя сім’я зараз — це моя бригада”.
З окупованої території Віктор виїхав у січні 2023 року через гуманітарний коридор у Сумській області. У рідному Біловодську у хлопця залишилися рідні, з якими він намагається підтримувати контакт, однак обговорювати політику та службу не береться. За словами військовослужбовця, у селищі росіяни розгорнули неабияку мобілізаційну кампанію: якщо побачать на вулиці когось п’яного, то відразу забирають у “відділок”, а після до “військкомату”, в якому змушують підписувати контракт на службу в армії РФ.
Хлопець згадує: перші два тижні в Києві були неймовірно важкими, постійно тягнуло назад, хотілося додому. Потім долучився до армії – стало набагато легше.
“Відразу як виїхав, я вирішив, що долучусь до армії. Повістки чекати не став, навесні 2023 року пройшов вишкіл, працював на Чернігівщині, де став учасником вдалої вилазки на ворожу територію. Після цього побував й на Сумщині, але попросив, щоб швидше відправили додому – на Донбас. І восени 2023 року ми вже під Лиманом на Донеччині”, — розповів військовий.
Віктор згадує перші дні на позиціях, з певною ностальгією розповідаючи про осінь 2023-го, коли обстріли були рідшими, і вони більше займалися укріпленням позицій. З потеплінням ситуація кардинально змінилася — збільшилася кількість обстрілів і атак з безпілотників. Весною і влітку 2024 року позиції просто "розбирали" під ворожим вогнем. На момент нашої розмови бригада, в якій служить військовослужбовець, перебувала на відновленні.
Сили продовжувати боротьбу з окупантами надає незбориме бажання Віктора повернутися додому, звільнити рідний край. Каже, що у перемогу України вірить, як і у деокупацію Біловодська, до якого хоче повернутися.
“У мене є мрія після війни – розбудовувати сільське господарство на Луганщині. Купити необхідну техніку – трактор, комбайн, все, що знадобиться та працювати на рідній землі, бо вона дає сили жити”, — поділився Віктор.
Хочу, щоб росіяни пішли з нашої землі, з нашого сходу. Мені не потрібна Курська область, мені треба, щоб Донбас був вільний. Тож сподіваємося на краще.
Читайте також: “Війна – це зламані життя, знищені міста та домівки”. Анатолій “Змій” з 93 ОМБр розповів про гарячі напрямки
