Катерина Федосюк — акушер-гінеколог, онкогінеколог, лікарка УЗД з Кремінної на Луганщині. Нині вона працює в Києві, де приймає своїх пацієнток очно, та супроводжує онлайн у різних куточках світу.
Виданню ТРИБУН пані Катерина розповіла про те, яким бачить майбутнє медицини та чому жінкам, незалежно від віку, слід робити чекапи хоча б раз на рік.
Як і в більшості мешканців Луганщини, життя родини Катерини Федосюк обнулилося у 2022 році. До повномасштабного вторгнення лікарка мала стале життя, будувала кар'єру та плани на майбутнє, пов’язуючи себе з рідною областю. Вона закінчила Луганський державний медичний університет у 2008 році. Після завершення навчання проходила інтернатуру в багатопрофільній лікарні №3 у Луганську. З 2011 року працювала у місті Кремінна. У 2011-2014-му роках була завідувачкою гінекологічного відділення. Після початку війни відділення було реорганізовано, тож з 2014 року завідувала жіночою консультацією та працювала лікаркою-гінікологом у хірургічному відділенні.
Нині пані Катерина займається всіма аспектами гінекології, як консервативної, так і оперативної, а також питаннями планування сім’ї. Не займається пологами, бо вважає, що акушерство та гінекологію варто розділити на окремі спеціалізації. Активно відвідує семінари, конференції та курси для підвищення кваліфікації. Цьому сприяв вимушений переїзд через повномасштабне вторгнення. Родина виїхала 6 березня 2022 року.
“Життя почалося з нуля — відчуття, ніби не просто після університету, а як після народження: голий, лише з набутими за життя навичками. Чотири місяці абсолютного ступору, постійно в новинах, але потім вдалося "знятися з ручника" і влаштуватися на роботу. Чоловік, який працював в онкодиспансері, релокувався в Сарни, а я отримала пропозицію роботи, де працювала з липня 2022 до березня 2023 року. Вже восени 2022-го стало зрозуміло: або осідати там, або рухатися далі. Тож із березня 2023 року ми в Києві — ближче до дому. Працювати я ніколи не боялася, тому із цим проблем немає. Як казала моя бабуся: «Є шия — і ярмо знайдеться»”, — починає розповідати пані Катерина.
Лікарка активно веде соцмережі, де окрім практичних порад, ділиться наболілим, тим, що у душі. Один з її дописів на тему переїзду змушує зупинитися й задуматися. Наводимо нижче частину тексту:
“Дуже багато людей виїхало з країни, будують своє майбутнє в інших країнах. Чому? Бо в нашій країні війна, та в інших країнах світу також є війни. Є окуповані території, з яких люди виїжджають чи ні - це їх вибір. Хтось поїхав в державу окупант - це теж їхній вибір, вони бачать там краще життя для себе. Та багато виїхали на підконтрольні території, живуть в Україні, працюють, дехто вивіз бізнес, якщо була змога, дехто заснував його з нуля, хтось купив нове житло, хтось його орендує - до речі, як багато хто в світі, просто для українців це не притаманно, бо ми заземлені - у нас повинно бути своє, для нас це стрес і трагедія, та ті, що виїхали, - більше 70% - ніколи не будуть мати свого житла, це оренда, переїзди і завжди пошук кращого, а це постійний стрес. Багато з тих, хто в Україні, допомагають ЗСУ, сильні люди, які самі втратили все, стали волонтерами і допомагають таким як вони. Війна забрала багато молодих і талановитих, хлопців і дівчат, які вже ніколи не народять дітей, чоловіків і жінок, які залишили своїх дітей сиротами, і які на генному рівні передадуть ненависть і огиду до таких сусідів, як у нас. Кожен робить свій вибір”.
Під час інтерв’ю пані Катерина зазначає, що дім для неї вже перетворився на спогади про гарне життя, якого наразі там немає.
“Чи прийняла інше місце? Я намагаюсь не думати про це, бо мозок витікає через вуха. Просто живемо: їмо, п'ємо, працюємо задля здоров'я інших, допомагаємо знайомим військовим, які боронять нас від чуми, що суне”.
А от про виїзд з України говорить категорично.
“Якби в мене були плани про іншу країну, то я б це зробила і без війни. Мій будинок в селі, сад, огород, робота - все було, і були плани на нормальне життя і подорожі”.
Адаптуватися до нових умов жінці допомагає родина та робота.
“Адаптація - це постійна боротьба з собою, щоб просто не лягти і не лежати, бо то кінець. Допомагає відповідальність за дітей, сім'ю, рідних. Робота і користь від неї - бо оперуючи і маючи потім щасливих і здорових жінок, вагітних і потім з малечею, - то супер. Ти відчуваєш себе потрібним”.
Відновлює сили пані Катерина через сон, малювання, вишивку, читання книг та перегляд кіно. А надихається - людьми, яким допомагає стати здоровими.
“Мрію стати лікарем мала ще з дитинства, з років 5–6. Спочатку хотіла бути хірургом, але, зважаючи на специфіку поєднання хірургії й жіночої професії, обрала гінекологію. Гінекологія — це моє, хоч певний час довелося працювати в онкодиспансері у 2022 році, що стало необхідністю для розширення професійних знань. Однак онкологія — не моє покликання, я її не люблю. Моє щире задоволення — допомагати людям, бачити їх здоровими і щасливими, але не зустрічатися з ними знову, хіба що на профілактичних оглядах. Онкологія для мене надто важка емоційно — це ноша, яку я не можу нести”, — говорить лікарка.
Нині вона мріє про власну клініку, аби допомагати якомога більшій кількості людей та бачить майбутнє за приватною медициною.
“Я бачу майбутнє переважно в приватній структурі, адже гарні спеціалісти, особливо в хірургічних спеціальностях, не будуть працювати за ту зарплатню, яку пропонує держава, при цьому виконуючи шалений обсяг роботи. Наші люди, побувавши за кордоном, стикнулися з іншими реаліями — там на прийом потрібно чекати 6 місяців і більше, адже кожен лікар має свій чіткий тайм-ліміт: наприклад, 8 пацієнтів на день. У той час як у мене, зі співчуття до пацієнтів, буває і 40 прийомів за день. Але це не повинно бути нормою”.
Разом із тим вона не може відмовити своїм пацієнткам, і часто знаходить можливість прийняти своїх дівчат в різних приватних клініках Києва.
“Приблизно через три місяці від початку повномасштабної війни мене почали знаходити мої пацієнтки, розкидані по всьому світу, і приїздити на консультації, бо здоров’я — не безмежне, і його потрібно берегти. Завжди сварила їх за несвоєчасне звернення, але 12 років роботи в Кремінському районі на Луганщині навчили майже всіх жінок цінувати себе і своєчасно звертатися по допомогу. Зараз, маючи з чим порівнювати, можу сказати: «Ви найкращі! Розумні, талановиті, безстрашні, завжди на хвилі, жінки, які цінують себе. Не втрачайте за час війни те, що ми з вами так довго плекали — здоров’я»”, — зазначає лікарка.
Пані Катерина вважає саме довіру найважливішою у комунікації між лікарем і пацієнтом. На ній будує стосунки зі своїми пацієнтками.
“У стосунках між лікарем і пацієнтом мають бути відвертість і правда. Пацієнт ділиться всіма деталями, а лікар пропонує всі можливі варіанти вирішення проблеми. Мої пацієнти знають, що я прихильниця підходу: краще знати правду і вирішити питання, ніж жити в ілюзіях із "рожевими слоненятами". Завжди відкрито говорю про те, що бачу, і ніколи не приховую діагнозів. Регулярні огляди раз на рік дають змогу уникнути критичних ситуацій — неможливо померти від того, що з’явилося за цей час, якщо вчасно це виявити”.
Під час розмови вона також пояснює, що наразі через війну вагітності на хронічному стресі погано наступають, багато завмерлих і викиднів, разом із тим, дуже радіє, коли народжуються в світ хлопчики і дівчатка, чиїм мама свого часу вона змогла допомогти.
Наближається січень - місяць обізнаності про рак шийки матки. Лікарка наголошує, що найкращою профілактикою є вакцинація.
“Профілактика раку шийки матки включає вакцинацію проти папіломавірусу (ВПЛ) у віці від 9 до 14 років, а також до 45 років за показаннями. Регулярні обстеження повинні проводитися з 21 до 65 років: ПАП-тест (рідинна цитологія) – раз на 3 роки, Тест на папіломавірусну інфекцію – раз на 5 років, Класична цитологія мазка – щорічно. Рак шийки матки викликаний папіломавірусом, що передається статевим шляхом. Тому дуже важливо проходити обстеження хоча б раз на рік чи півтора і не боятися звертатися до лікаря”, — підсумовує лікарка.
Якщо у вас виникли питання, ви можете ознайомитися із відео, в яких Катерина Федосюк відповідає на питання своїх пацієнтів та розповідає про найпоширеніші проблеми в своїй галузі.
Читайте також: “Наші речі несуть у собі історію”: інтерв’ю із засновником бренду Alchevsque Антоном Івановим
