Після початку повномасштабного вторгнення росіяни окупували частину Запорізької області, де проживав герой нашого матеріалу. Бойовий медик з позивним “Скін” – а на той час 16-річний хлопець, був вимушений місяць прожити на захопленій ворогом території, а після виїхати до Польщі. У 18 років він прийняв рішення повернутися до України та долучитися до “Азову”.
Про життя в окупації, бойовий шлях та поранення військовослужбовець розповів у інтерв’ю виданню “ТРИБУН”.
“Скін” народився у Запорізькій області, де й минули його дитинство та юність. З ранніх років він займався спортом, а саме боксом, що допомогло йому випрацювати дисципліну – одну з головних його якостей.
“Вже ближче до юнацьких років я почав сприймати той факт, що йде війна. Тоді відзначив для себе такий підрозділ як полк «Азов» і поставив собі за мету потрапити до нього, адже я вважаю своїм обов'язком це захищати Україну та свій рідний дім”, — розповів “Скін”.
Початок повномасштабного вторгнення 16-річний “Скін” зустрів у місті Бердянськ, через бомбардування росіян йому ледве вдалося дістатися додому.
“Доки я був в окупації була дуже цікава історія. Я йшов в АТБ, до мене підійшли з російської ТРО і почали огляд. У мене був з собою пістолет, мене пов'язали, побили і прив'язали до дерева сказали, що я мародер. Ось такий контакт у мене був з росіянами в окупації”, — пригадав боєць.
Незабаром з окупації “Скіну” довелось виїхати, тож у 16 років він опинився у Польщі. Там хлопець знайшов собі роботу, працювати довелося нелегально, бодай аби якось забезпечити себе. Пізніше доля звела його з дівчиною, яка вже тепер стала його дружиною.
“Щойно мені виповнилося 18 років я прийняв рішення повернуться з-за кордону разом з дівчиною, аби піти воювати. Насправді з юнацьких років нічого не змінилося – я так само хотів потрапити до “Азову”. Вже в Україні я зібрав та подав всі документи до рекрутингового центру, через три тижні опинився на курсі молодого бійця. Було важко, як я і припускав. Але курс я успішно пройшов та отримав свій шеврон”, — розповів “Скін”.
Перший бойовий виїзд військовослужбовця був непростим. Як медика, його поставили на відтяжку поранених на 100-150 метрів від позицій.
“Ще під час заходу на позиції на нас зробили скид з дрона. У наступні дні по нас щільно працював міномет. Важким був і вихід: ми були у першій групі, встигли пройти метрів 100 і по нас почав працювати 120-мм міномет, забігли до найближчого бліндажа і людей 14 одночасно відсиджувалися у ньому. Коли почали рухатися до точки вивантаження, міномет працювати не переставав. У мене була буря емоцій, бо це ж був мій перший бойовий досвід. Таким він мені і запам’ятався”, — пригадав “Скін”.
Перший контакт із ворогом виявився зовсім не таким, яким бойовий медик собі уявляв. Після штурму їхня група зайняла позиції, замінивши попередню зміну. Це був їхній перший захід на ці рубежі. “Скін” здав зміну своєму командиру, другові Розбою, і пішов відпочивати. Проте спокій тривав недовго — його розбудили звуки стрілянини.
“Командир кричить:
— Скін, до нас біжать росіяни!
Я швидко одягаю броню, шолом, беру автомат і вибігаю. Поки я зібрався, друг Розбой спостерігав за секторами. Я, ставши на коліно, займаю позицію, намагаючись зрозуміти, звідки йде небезпека. Через декілька секунд ми побачили, що нас біжать два росіянина — по ньому ми відкрили вогонь, вони впали, але один з них теж встиг відкрити вогонь по нас.
У цей момент із бліндажа вибігає друг Фінч. Швидко пояснюю йому, де був ворог, він замінив друга Розбоя, який став в комунікацію по радіостанціях з іншими позиціями, бо в зоні нашої відповідальності було три спостережних пункти, в кожному з них були наші бійці, з ними він комунікував, аби дати їм розуміння ситуацію та задачу, які сектори треба тримати. Потім друг Розбой дав команду взяти гранатомет та добити супротивника, бо з дрону передали, що ворог продовжує рухатись. Я взяв у одноразовий гранатомет AT-4 і передаю його Фінчу. Той стріляє по позиції ворога.
Ми вирішуємо перевірити, чи є живі. Розділяємося: я йду правіше, подаю голосову команду, щоб “Фінч” розумів моє положення. Ми кричимо ворогам:
— Піднімайте руки!
Так робимо, щоб бачити, чи є у них гранати. Жодної реакції. Повторили кілька разів — тиша. Я зробив кілька контрольних пострілів у кожного ворога. Потім обережно підійшли та обшукали їх”.
У вересні 2024 року з метою покращення тактичного положення на Торецькому напрямку 12-та бригада спеціального призначення “Азов” була залучена до оборонних і наступальних дій безпосередньо у населеному пункті Нью-Йорк та його околицях. Про досвід роботи у цьому районі “Скін” розповів наступне:
"Хочу розповісти про свій виїзд у Нью-Йорк. Будучи на базі, нам показали карту, зазначили, де будуть позиції після штурму. Наступного ранку на дошці я побачив позивні", – почав свою історію військовий.
Перед виходом він мав розмову з командиром.
“Зранку я поговорив із другом Розбоєм. Він сказав, що там буде дуже важко. Я вирішив одразу попередити нашого кулеметника, друга Джема, що він піде зі мною на позицію. Ми зібрали багато боєкомплекту та гранат, щоб бути готовими до будь-якого сценарію”, – розповів боєць.
Перший етап операції пройшов без пригод.
“Наш захід був спокійним, ми йшли за штурмовою групою для закріплення. На позицію мене завів друг Далі. Там нас було троє: я, друг Джем і боєць із ЗСУ, позивного якого я не запам’ятав”, – пояснив військовий.
Ситуація загострилася вночі, коли він заступив на чергування.
“Це було близько півночі. Я сидів у дверному прорізі, напроти хвіртки, коли почув як хтось до когось кричить: «Паша, давай швидше!». Я одразу передав по рації, що чую крик, і почав готуватися до контакту. Запросив дрон із тепловою насадкою”, – згадав він.
Включивши прилад нічного бачення, боєць побачив, як хтось проходить правіше від них уздовж паркану.
“Я зайшов у будівлю, розбудив друга Джема і сказав, що через задні ворота будемо зустрічати ворога. Він одягнувся, я ще раз запросив дрон. Проте через кілька хвилин з'ясувалося, що це були наші хлопці із ЗСУ, які здійснювали ротацію із заводу”, – додав боєць.
Наступного дня він детально оглянув територію, де вони знаходилися.
“Навколо нас був двометровий паркан, але в одному місці через приліт утворилася діра. Я вирішив викопати лежанку напроти цієї дірки у кущах. Лежанка була на куті будівлі, по фронту. Я ліг у неї спати, друг Джем залишився в будівлі, а боєць із ЗСУ пішов на чергування”, – пояснив він.
Пізніше його розбудив боєць із ЗСУ.
“Він сказав, що щойно повз нас пройшов росіянин і зайшов у будівлю напроти дірки в паркані. З лежанки це місце було добре видно. Я одразу повідомив другу Шарку, що будемо зачищати будівлю. Як тільки закінчив говорити по рації, побачив, як ворог виходить із-за дерева біля тієї будівлі. Я прицілився й вистрілив йому в шию. Він упав, не рухався – я зрозумів, що він 200-й”, – розповів військовий.
Однак це був лише початок. Ситуація загострилася, коли військовий отримав повідомлення по рації.
“Передали, що до мене йде штурмова група зі сходу. Я чесно відповів, що не розумію, де це, і попросив уточнити азимут або напрямок за годинником”, – згадав він.
Замість відповіді боєць почув кроки і зрозумів, що вороги наближаються.
“Я поклав рацію і почув, як вони ломляться у хвіртку. Через густу зеленку у мене не було огляду ні на двері, ні на хвіртку. Вороги не змогли зайти через великий навісний замок, тому вирушили до дірки в паркані. Я почав готуватися до контакту”, – розповів боєць.
Він побачив, як один із ворогів обережно “нарізає кут”, а потім швидко виходить на нього.
“Дистанція була всього два метри. Ми дивилися один одному в очі, але завдяки тренуванням я встиг прицілитися і вистрілити першим. Проте він встиг дати коротку чергу над моєю головою”, – поділився деталями “Скін”.
Ворог впав обличчям від бійця, тому він не міг добити його в голову.
“Я почав стріляти йому по ногах, руках, боках – без прицілу. А ті двоє, що залишилися живими, вирішили знову ломитися у хвіртку. Тоді я переключив зброю на автоматичний режим і почав «косити» перед собою. Якщо там був хтось, він точно отримав”, – зазначив він.
Несподівано він почув постріли з пістолета.
“Перше, що прийшло мені в голову – друг Джем застрелився. Але потім почув його крик, наповнений істерикою, плачем. Він закричав:
— Скі-і-і-ін!
Я коротко відповів йому:
— Джем, контакт, росіяни.
Почув підтвердження – плюс”, – згадав військовий.
Вибух гранати, що прогримів поруч, дивом його не зачепив.
“Поверхня там була рівною, тому мені, можна сказати, просто пощастило. Після цього по рації передали, що вороги починають відходити. Я вибрався через ту саму дірку в паркані, нарізав кут і почав стріляти їм услід”, – розповів він.
Після бою підрозділ трохи перепочив, до них підтягнулися побратими – друг “Руді” та друг “Макич”. Але ситуація залишалася напруженою.
“Лежачи, я почув у перехопленні, як вороги знову формують штурмову групу. Вони взяли із собою два РПГ-7 і два ПКМ. Я передав цю інформацію по рації, і ми почали готуватися до зустрічі”, – згадав військовий.
Ворог змінив тактику й атакував будівлю перед їхньою позицією.
“Завдяки дронщикам ворогів розгромили – вони понесли великі втрати: багато поранених і 200-х”, – підсумував він.
Того ж вечора на позицію до бійців прийшли на підкріплення два побратими — друг “Джмека” та покійний друг “Бард”. Вони принесли воду й їжу, адже провізії вже не залишилося.
“Наступного ранку я заступив на чергування. Сидів спокійно, аж раптом почув, як через зеленку до нас лізуть росіяни. Тихенько штовхнув Джема і сказав:
— До нас наближаються росіяни.
Ми зайняли позиції: я — праву стіну і лівий кут, Джем — ліву стіну й правий кут, звідки вони підходили”, — розповів боєць.
Перший постріл здійснив “Джем”. Перевіривши боковим зором, що він живий, боєць почав вести вогонь на подавлення, а потім рушив у передбанник, щоб закинути гранату й зачистити територію.
“Я дав команду другові Джмеку виконувати маневр зі мною. Він нарізав кут прострілами, а я закидав гранату і зачищав. У підсумку ми з Джмекою зачистили зеленку й повернулися до будівлі. Ввечері я вирішив посилити кулеметну точку, попросив Джмеку подати матеріали для укріплення, і тут прилетіла 120-та міна. Джмека крикнув:
— Плече!
Я зрозумів, що нас могли почути", — згадав боєць.
Попри поранення Джмеки, медик зміг його стабілізувати й почав планувати евакуацію. Виявилося, що провідника немає, і дорогу ніхто не знає.
“Я по рації вийшов на сусідню позицію, попросив друга Шарка допомогти з евакуацією, а також звернувся до друга Махи, щоб він надіслав дрон для навігації. Дрон прилетів, і ми почали рух. Дорогою я зустрів покійного друга Ваньча, попросив його підказати, як іти далі. Перебравшись через густий чагарник, ми опинилися на місці укриття”, — продовжив боєць.
Під час перепочинку стався вибух, який завдав важких поранень.
“Я відчув, як у мене полетіли осколки. Закричав і одразу почув крик друга Махи, що йому відірвало ноги. Почав надавати собі допомогу: наклав турнікет на ногу, але не міг продовжити. До мене підповз поранений Джмека, допоміг вище накласти турнікет”, — розповів боєць.
Від моменту поранення до прибуття допомоги минуло близько 50 хвилин.
“Двоє хлопців намагалися мені допомогти, але через те, що було дуже багато великих рваних ран, вони не змогли цього зробити. Мені довелося весь цей час притискати рани руками, щоб не стекти кров’ю, і говорити самому з собою, щоб не втратити свідомість”, — поділився боєць.
Ворог відкрив вогонь, але, попри обстріли, ротний медик “Оса” встиг надати допомогу важкопораненим.
“Я чув, як Оса сказав мені:
— Скін, тримайся!
Він переніс мене до сараю. Далі все пам'ятаю лише уривками: евакуація з передової зайняла близько шести годин. Окремо хочу подякувати Джмеці й Осі за те, що врятували мені життя”, — підсумував боєць.
Поранення, яке отримав “Скін” було дуже серйозним та важким – лікування триває вже п’ятий місяць, і поки справа не дійшла до реабілітації. Попри це, боєць вже має чіткі плани на майбутнє: повернутися до своїх хлопців, займатися медициною та у міру свого фізичного стану виходити на позиції.
“Багато хто боїться йти в піхоту, але саме тут отримуєш найяскравіші емоції та знання, які приходять лише з досвідом. Піхота вчить діяти у найрізноманітніших ситуаціях, а підготовка, яку ти тут проходиш, стає неоціненним фундаментом для майбутнього”.
Читайте також: “Я звикаю жити без сина”. Монолог батька загиблого пілота з Луганщини Владислава Рикова
