Військовий на позивний Маха з дитинства мріяв долучитися до “Азову”, тож цілеспрямовано йшов до мети і після навчання долучився до першого батальйону підрозділу.
Виданню ТРИБУН Маха розповів про бої у Серебрянському лісі на Луганщині та у Нью-Йорку на Донеччині. Про підготовку суміжників, бойові випробування, мотивацію та побратимів — далі у тексті.
Початок шляху: мрії та рішучість
Для Махи служба в "Азові" була дитячою мрією. Ще в підлітковому віці він збирав інформацію про бойові підрозділи, які брали участь у захисті України, і саме "Азов" став його головним орієнтиром.
"Я завжди прагнув бути частиною цієї команди. Мені було 10 років, коли я бачив на екрані телевізора, як хлопці з "Азову" стоять на передовій, тоді відчув, що там моє місце", — згадує він.
Нині військовому 20 років, він долучився до служби, тільки-но йому виповнилося 18 років.
“Перед службою в армії я був курсантом системи МВС. Через те, що прагнув ще з малих літ бути військовослужбовцем, то, не гаючи часу, навіть не закінчивши навчання, я написав рапорт на звільнення. Пішов у рекрутинговий центр в місті Одеса і буквально через п'ять днів я вже був зі своїми майбутніми побратимами, з якими в подальшому проходив навчання і долучився до підрозділу, в якому по цей час служимо разом”.
Свій позивний він отримав з легкої руки товарища.
“Коли навчався, один з товаришів запитав, чи було в мене якесь погоняло, а в мене і не було ніколи. Тоді він каже: “Ну тоді будеш Махою. Так і вийшло. Коли долучився до підрозділу, позивний не змінював”, — пояснює військовий.
Так почалась його служба в Збройних Силах України. І хоча перші кроки були складними, він не сумнівався, що цей шлях — єдино правильний.
"Азов": Випробування та розвиток
Після проходження базового навчання Маха потрапив до першого батальйону "Азову". Він розпочав свою службу на різних посадах: від гранатометника та кулеметника до стрільця, а згодом став командиром відділення. Його обов’язки полягали в підготовці особового складу та суміжних сил тактичним навичкам, вогневій підготовці, а також в патріотичних і моральних аспектах. "Азов" став для "Махи" не просто місцем служби, а своєрідною родиною.
"Ми більше, ніж просто підрозділ, ми – родина, де кожен один одному довіряє і кожен спеціалізується на своєму напрямку", — говорить він.
Найскладнішим етапом для нього стала робота з суміжними підрозділами, які не мали достатнього рівня підготовки.
"Було багато людей, які навіть не знали, як правильно тримати зброю, що таке вогнева підготовка. Нашим завданням було допомогти їм зрозуміти основи та підготувати до реальних боїв", — згадує Маха.
І саме на цьому етапі важливість авторитету та командної роботи стала для нього очевидною.
"Заробити авторитет тяжко, легко його втратити", — наголошує він.
Маха — той, хто нині відповідає за навчання суміжників у підрозділі.
"До нас часто приходять люди, які абсолютно не готові. Кажуть: 'Нам ваші заняття не потрібні, бо ми вже 10 років в армії'. Але я їм завжди відповідаю: бути в армії 10 років і бути на війні хоча б рік – це зовсім різні речі. Коли заводиш групу з восьми чоловік у бій і через триста метрів половина вже не може йти – це про фізичну підготовку. У нас у взводі цьому приділяється велика увага. Ми самі придбали гирі, гантелі, груші, облаштували місце для занять. Просто приходьте, тренуйтеся, покращуйте себе".
Фізична форма – лише одна зі складових підготовки. Не менш важливою є вогнева підготовка, до якої у підрозділі підходять особливо ретельно.
"Наш командир завжди наголошує: 'Ви повинні бути спеціалістами своєї справи. Якщо ні – ставлення до вас буде відповідне'. Тому після кожного виїзду ми перевіряємо, чи приведена зброя. Кожен повинен довести, що може зробити точний постріл. Кожен набій для нас – межа між життям і смертю. Якщо ти не влучиш – це може дорого коштувати всьому підрозділу".
Серед прикладів, які підкреслюють ефективність тренувань, військовий розповідає історію новачка.
"До нас приєднався хлопчина з Одеси, 20 років. Спершу я помічав, як він ходить без зброї в зонах бойового зосередження. Зробив йому зауваження: 'Ще раз побачу без зброї – будеш відповідати'. Але потім він довів, що засвоїв урок. На одній із позицій він першим помітив противника, який намагався зайти в бліндаж, де ми відпочивали. Він сказав, що зробив все, як я його вчив: знизив силует, навів приціл і зробив точний постріл, знищивши ворога. Завдяки цьому ми змогли втримати позицію”.
Маха говорить, що система тренувань у підрозділі базується на реаліях сучасної війни.
“Ми проводимо багато занять із тактики, відпрацьовуємо ситуації з холостими патронами, вдосконалюємо фізичну і психологічну стійкість. Це допомагає нашим бійцям бути швидкими, рішучими і впевненими у своїх діях. Кожен боєць нашого взводу має свою історію, коли підготовка врятувала життя або дозволила виконати завдання на відмінно. Ми переконані, що тренування не бувають зайвими, адже на війні кожна навичка може стати вирішальною”.
Бої у Серебрянському лісі та "Нью-Йорк" — важкі уроки війни
Одними з найважливіших моментів його служби стали бої у Серебрянському лісі на Луганщині та у Нью-Йорку на Донеччині. Саме тут він мав можливість випробувати не тільки свої фізичні та тактичні навички, але й справжню мотивацію для боротьби.
Під час оборонних дій у лісі Серебрянському його підрозділ виконував важливі інженерні та фортифікаційні роботи.
“Під час виконання бойових завдань у Серебрянському лісі нашому підрозділу довелося вирішувати низку важливих і складних задач. Для ефективності нас мотивували не лише обов’язком, а й підтримкою наших командирів, які були поруч із нами. Командир взводу друг Разбой, сержант взводу друг Фінч, і взводний медик друг Скін– усі працювали в тих самих умовах, що й ми, під обстрілами, виконуючи інженерні роботи, продумуючи логістику та контролюючи усі можливі процеси. Їхній приклад додавав нам сил. Одного разу, коли по радіо передали, що противник наближається, ми діяли миттєво”, — розповідає Маха.
Незважаючи на небезпеку, вони тримали позиції, розуміючи, що інші покладаються на них.
“Особливо хочеться згадати нашого медика, Скіна, який, попри юний вік, є справжнім професіоналом. Він вступив до підрозділу в 18 років, і з того часу неодноразово рятував життя. Наприклад, під час одного з боїв, коли наш побратим отримав важке поранення, медик, попри обстріл, пробіг значну відстань і надав допомогу з вражаючою професійністю. Його відданість і відповідальність надихають. Навіть у найскладніших умовах він завжди перевіряє кожну деталь, щоб переконатися, що поранений у безпеці”, — говорить військовий.
Під час інтерв’ю військового медика на позивний Скін не було разом із побратимами через лікування, але кожен з чоловіків говорив про нього тільки хороше, пишаючись фахівцем високого рівня поруч. Взагалі, Маха неодноразово наголошує на тому, що у підрозділі підібралися дійсно знавці своєї справи.
“У нашому підрозділі завжди панує дух підтримки й командної роботи. Командир ретельно планує графіки тренувань, визначаючи сильні сторони кожного бійця, а суміжні підрозділи, які приєднуються до нас на короткий час, швидко переймають цей підхід. Навіть під час найважчих боїв наша злагодженість і самовідданість кожного учасника дозволяють досягати успіху та зберігати життя”, — додає захисник.
Бої в "Нью-Йорку" також не були легкими. Противник був всюди, і для Махи та його побратимів це стало серйозним випробуванням на витривалість.
"Про Нью-Йорк можу сказати одне: там було дуже тяжко. Не було чіткої лінії фронту, усе було розкидано. Наша задача була проста — тримати оборону і проводити штурмові дії. Я зі своїм взводом безпосередньо займався організацією оборони. Противник тоді був повсюди: постійно через дрон просили перевірити ту чи іншу ділянку, бо чули чи бачили, що хтось пересувається, щось відбувається. Ворог був дуже розслабленим, через що і поніс значні втрати".
Незважаючи на хаотичність ситуації, підрозділ адаптувався і вчасно реагував на загрози.
"Пригадую, як одного разу вдень нашій групі буквально врятувало життя. Я почув пересування противника в напрямку дванадцятої години й передав інформацію командирам. Але у відповідь отримав: 'Там нікого немає'. Пройшло кілька хвилин, і ворог уже зайшов на нашу позицію. Нас тоді було четверо: двоє азовців і двоє бійців із суміжного підрозділу. Один із суміжних кинув автомат і пішов у бік ворога, наче здавався в полон. На щастя, він цього не зробив, бо наш підрозділ швидко зреагував".
Командування оперативно оцінило ситуацію та віддало наказ про вогневу підтримку.
"У відповідь одразу почали працювати наші міномети, зокрема 82-й, і противник зазнав втрат. Вчасні дії нашого підрозділу дозволили втримати позицію, уникнути серйозних втрат і змусити ворога відійти".
Сила “Азову” — в принципах і в діях, які доводять, що ефективність та незламність підрозділу – не пропаганда, а реальність.
“У своєму підрозділі ми максимально переймаємо ідеологію, принципи та погляди, з якими починав “Азов” у 2014 році. Це стало основою нашого колективу, наших цінностей і нашого підходу до служби”.
Росіяни бояться “Азову” не лише через нашу ефективність, а й через власну пропаганду.
"Їхня пропаганда змальовує нас як нелюдів: розповідають, що ми голови відрізаємо, нікого не беремо в полон тощо. У реальності це не так. З полоненими ми поводимося навіть краще, ніж багато хто міг би очікувати. Але, мабуть, найбільше вони бояться нас через те, що ми ліквідовуємо значну кількість їхніх бійців. Це наша основна перевага", — говорить Маха.
Читайте також: Джем: історія кулеметника “Азову” про втрати, братерство та шлях до себе
