“Зарисовка” – український музичний гурт з Донецька, заснований музикантом Артемом Войцеховським майже 18 років тому. До 2016 року колектив активно гастролював, а після взяв паузу до 2022 року. На початку повномасштабного вторгнення “Зарисовка” відродилась у новому складі у Харкові, аби допомагати армії, даючи благодійні концерти та радуючи своїх слухачів новими піснями.
Артем Войцеховський поділився з виданням ТРИБУН історією захоплення музикою та становлення “Зарисовки”, сенсами, що закладені у музику гурту та спогадами про своє рідне місто Бахмут.
“Цікавитися музикою я почав з самого дитинства”
Соліст гурту “Зарисовка” Артем Войцеховський провів своє дитинство у місті Бахмут, де прожив до 2004 року. Там він навчався в школі №18, а потім вступив до індустріального технікуму, зараз – коледж при ДонНТУ.
“Я багато прожив у Бахмуті, а потім часто туди приїздив до батьків. У нас був будинок в районі, який називався селище «Кольормет», це були дуже красиві місця. Їх я люблю навіть більше, ніж центр міста, хоча весь Бахмут гарний – це було найчистіше місто в Донецькій області. Люблю все, що з ним пов’язане. Бахмут залишив тільки найприємніші та найсвітліші спогади. Там відбувалось моє формування як людини”.
Цікавитися музикою Артем почав у дитинстві, переймаючи музичні здібності від своїх близьких, які також захоплювались цим мистецтвом.
“Пам’ятаю, коли збиралась рідня за столом, – всі співали. Дуже співучі в мене були батько та дядьки, навіть на всесоюзних конкурсах виступали. Один мій дядько певний час прожив в Грузії, там вдосконалив свої співочі вміння. І я це все «всотував»: співав з ними, підспівував, а потім, коли пішли шкільні та студентські роки, – виступав за команду КВК”.
Переїхавши з Бахмута до Донецька, Артем Войцеховський почав більш серйозно займатися музикою. Він розповідає, що спочатку це були хіп-хоп проєкти, де інші хлопці читали, а він співав приспіви.
“Згодом набираєшся досвіду, вчишся, спілкуєшся з хорошими музикантами. Ми самостійно опановували сольфеджіо, вчилися грати на інструментах. Просто це треба любити, адже коли любиш – не помічаєш, як воно само вдосконалюється з роками. Ось уже 20 років, як я професійно займаюсь музикою”.
Вже у 2006 році Артемом Войцеховським і його друзями був створений гурт “Зарисовка”. Спочатку, як хіп-хоп-проєкт.
“Що означає назва гурту? Не знаю, придумайте самі, – жартує чоловік і продовжує: – це моє найнеулюбленіше питання. Я точно не пам'ятаю. Це було 20 років тому. Коли придумували, задача була така, щоб назва була з натяком на перспективу. Тобто Зарисовка – це щось хороше, що ще не відбулося, але має відбутися”.
Вже наступного року відбувся їхній перший акустичний виступ. Офіційною датою народження гурту вважається 28 квітня 2007 року, коли колектив взяв участь в одному з музичних донецьких фестивалів і відразу його виграв.
“Після цього нас почали запрошувати виступати в донецькі клуби. Перші концерти за межами шахтарської столиці пройшли у Краматорську та Рівному. До 2016 року ми відіграли більше 300 концертів, відвідавши близько сотні міст”, – згадує музикант.
22 липня 2014 року Артем Войцеховський поїхав на гастролі і більше не повернувся у місто, в якому розпочалась історія “Зарисовки”, через розпочату Росією збройну агресію проти України. Вже 11 рік чоловік живе та будує свою музичну кар’єру в Харкові.
“З виїздом з Донецька стало складніше спілкуватися з гуртом, репетирувати. У 2016 я розпустив «Зарисовку» і створив інший проєкт – «пашиндруг». Це були тематично більш серйозні пісні, у той час як «Зарисовка» була спрямована на створення світлої музики”.
“Хороші справи люблять тишу”
З початком повномасштабного вторгнення Артем Войцеховський прагнув відродити гурт задля того, щоб мати можливість збирати гроші на потреби армії, даючи благодійні концерти. Пауза тривала з 2016 по 2022 рік.
“Зараз нас четверо. З першого складу залишився тільки я. Ще є Паша Куштим – перкусіоніст та кахоніст, а за освітою він взагалі тубіст. Він сам з Лозової, але багато років живе у Харкові. В середині січня цього року Паша долучився до війська, зараз вже закінчує навчання. Також в нас є дуже крутий саксофоніст – Ян Вєдаман, харків’янин. І «Фленджер» – Сергій Кондратьєв – дуже крутий і достатньо відомий звукорежисер, який за останні 30 років доклав руку і вухо до великої кількості еталонної української музики. Він робить аранжування всіх нових пісень “Зарисовки”. На наших концертах він створює незабутній звук на сцені і в залі, іноді навіть бере гітару і підігрує нам прямо із залу. Я відповідаю за вокал і акустичну гітару”, – розповідає соліст.
Зараз гурт “Зарисовка” не лише продовжує творити, але й з кожним своїм концертом долучається до благодійності.
"У нас всі концерти благодійні. Просто десь менше віддаємо, десь – більше. Якщо нас запрошують на якісь події, конкретно спрямовані на підтримку армії, – ми собі взагалі нічого не беремо. Але нам треба за щось жити, тому ми більше заробляємо з закритих вечорів. А з концертів ми так або інакше віддаємо гроші армії. По-іншому зараз неможливо. Дуже багато наших знайомих воює, ми з ними постійно на зв'язку. Відкриваємо збори, їздимо в гості до військових, намагаємося їм трошки підняти настрій своїми піснями."
Музика здатна надихати, підтримувати та навіть мотивувати до боротьби. Для цих музикантів творчість стала не просто справою життя, а способом допомоги тим, хто захищає країну. Вони не тільки дають концерти для військових, а й пишуть для них пісні. Соліст гурту розповідає, чому це – не просто благодійність, а обов’язок.
“Це потрібна справа, яку необхідно робити. В тому році ми долучилися до запису декількох пісень для різних бригад – зазвичай це гімни. В гімні «Хартії» я навіть не співаю, а кричу в приспівах разом з Сергієм Жаданом і Євгеном Турчиновим. Такі пісні надихають військових, вони самі про це кажуть. Захисники і захисниці приходять до нас на концерти, уважно слухають, а потім – дякують. Хоча хто кому ще має дякувати! Щодо своєї допомоги, то вона не настілька суттєва, щоб її сильно афішувати. Хороші справи люблять тишу”.
“Наші сенси прості: хорошого більше, ніж поганого”
Музикант стверджує, що вони не пишуть пісні під конкретні символи, а залишають простір для особистих переживань слухачів. Вони прагнуть, щоб кожен міг знайти у їхніх текстах власні сенси та асоціації. Місця, про які вони співають, можуть нагадувати слухачам їхні рідні міста, а емоції в піснях – перегукуватися з їхніми власними спогадами і відчуттями. Саме тому їхня музика залишається живою та близькою багатьом, незалежно від особистої історії кожного.
“Писати пісні під конкретний символ – трошки кон'юнктура, мені здається. Пісня має бути доступною для всіх. Інша справа, подобається вона комусь, чи ні. У нас є пісні, в яких ми маємо на увазі Донецьк, але людина може «приміряти» це на своє місто.
Коли ми виїхали з Донецька у 2014 році, – випустили альбом, який називався «Дім». Тоді більшість наших пісень були російськомовні, але зараз в репертуарі залишились тільки україномовні. Свої найпопулярніші пісні ми переклали українською та переробили аранжування. Зараз російських пісень в нашому репертуарі немає взагалі. У довоєнні часи була така пісня «Город», ось вона написана про Донецьк. Якщо вслухатись, то там є відсилка до багатьох його місць. Ще була пісня «Кому», там є щось про терикони”, – розповідає Артем Войцеховський.
Що тоді, що зараз у своїх піснях музиканти гурту “Зарисовка” прагнуть дарувати людям світло, енергію та віру в майбутнє, яким би далеким воно не вважалось. Соліст розповідає, чому для них важливо нести слухачам надію на краще, а не занурювати в темряву ще глибше.
“Наші сенси прості: хорошого більше, ніж поганого. Погане більш помітне, тому люди на ньому часом зациклюються. Суть в тому, що треба себе налаштовувати на те, що все одно все буде добре, що хороших людей більше, що хороших події трапляються частіше. Це вам каже людина, яка через війну втратила свій дім. Треба вміти зупинятися і радіти дрібницям, акцентувати увагу на добрі. Це допоможе жити і переживати страшне, подібне до того, що відбувається зараз. Хоча це важко, звісно, але треба намагатися. Зараз і так складні часи, а якщо ще співати пісні, які будуть наганяти жуті… Навіщо? Краще дати людям енергію, світло – хай воно розростається і обіймає всіх”.
Успіх у музиці вимірюється не лише нагородами чи популярністю, а й довірою слухачів. Соліст гурту розповідає, чому для них найважливішим досягненням є збереження поваги аудиторії, особливо в часи, коли багато музикантів її втратили.
“Я думаю, саме люди мають вирішувати, що є нашим найбільшим досягненням. Але можу сказати, що про нас збереглося хороше враження у тих, хто слухає нас з самого початку. Воно не змінилося. Багато музикантів дискредитували себе за час своєї професійної діяльності, особливо – під час війни. До нас завжди було хороше ставлення і ми його змогли зберегти. Це, мабуть, найважливіше”.
Музика – це більше, ніж просто заняття, це – спосіб життя. Соліст гурту розповідає, чому "Зарисовка" для нього – не просто проєкт, а частина душі, що дає справжнє відчуття кайфу від того, що робиш.
«Зарисовка» – це частина життя. Це – те, що ти любиш робити і робиш. Дуже багато в житті дилетанства в усіх галузях. І якби люди займалися тим, до чого мають хист, жити було б простіше і приємніше.
“В Україні завжди була крута музика і круті музиканти”
Українська музика завжди вирізнялася якістю та професіоналізмом, і це завжди визнавали за кордоном. Проте ставлення до українських артистів змінювалося залежно від обставин і часу. Соліст гурту розповідає, як українські музиканти впливали на індустрію в Росії до 2014 року.
“Ми багато виступали до 2014 року в Росії і там завжди було особливе ставлення саме до українських гуртів. Не тільки до нас, а й взагалі до всіх. Як приклад якості там наводили саме українську музику. Якщо взяти у ті часи їхній поп, то там з усіма найпопулярнішими на той момент російськими виконавцями працювали наші музиканти, наші автори, наші танцівники. Та і навіть багато українських виконавців там виступало. Щоправда, дехто там і лишився… До них ставлення змінилось. Зрозуміло, з якої причини”.
Далі Артем Войцеховський ділиться своїми думками про те, як змінився погляд на музику та артистів, які впливають на сучасну українську сцену. Він також згадує колективи, які поважає. Та особливо виділяє тих, хто надихається культурною спадщиною Харкова, який, на його думку, продовжує залишатися культурним осередком України попри всі виклики.
“Зараз стерлася межа між особистістю і талантом. Раніше ти просто слухав музику, вона тобі подобалась, і було неважливо, чим займаються люди, які її роблять. А зараз хтось своїми вчинками може дискредитувати себе настільки, що не захочеться слухати навіть ті їхні пісні, які подобались тобі у юності.
Я не фанат, але я поважаю та люблю музику тих, хто залишився «в строю» і вірний своїм ідеалам. «Бумбокс», «Танок на майдані Конґо», “Брати Гадюкіни”... Якщо брати сучасні колективи, то це «Our Atlantic», «Пиріг і Батіг»… Мар’ян Пиріг – наш добрий товариш, переїхав зі Львова і тепер живе у Харкові. Людина з Галичини, все життя там провів і, побувавши тут під час війни, надихнувся цим містом, його історією настільки, що став харків’янином. Зараз всі, як правило, їдуть з Харкова до Львова, а він зробив навпаки. Це вражає і заряджає. Харків тримає свою культурну планку. Багато творчої молоді і не тільки молоді. Є на кого орієнтуватися: Сергій Жадан, Олег Каданов – маркери цього міста. Їх присутність тут є зайвим нагадуванням, що наше місто живе”.
Музикант Артем Войцеховський ділиться думками про те, як важливо дозволяти музиці відгукуватися в серці без примусу, та підкреслює, що пісні “Зарисовки” мають глибокі, приховані сенси, які відкриваються слухачу поступово. Він вірить, що кожен може знайти щось своє у їхній музиці, але краще, звісно, за можливістю відвідувати живі виступи.
Слухайте, але не змушуйте себе. Якщо сподобалося – послухайте ще. Якщо продовжує подобатись – зверніть увагу на тексти, там вкладено багато змісту. За тексти мені не соромно, там багато чого заховано, що неможливо помітити при першому прослуховуванні. Якщо не подобається – не слухайте. Кожна музика має свого слухача. Але ми будемо щасливі, якщо наш слухач – це саме ви.
Читайте також: Oi FUSK: музика, що народжується з емоцій. Інтерв’ю з виконавцем
