Свою спортивну кар'єру рубіжанин Микола Бараннік розпочав ще з юнацьких років, отримавши звання майстра спорту. У 2011 році він здобув титул чемпіона Європи серед юніорів у Великій Британії, піднявши сумарно 775 кг у ваговій категорії до 74 кг, а в 2019 році Бараннік став чемпіоном світу, підтвердивши свій високий рівень у пауерліфтингу.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, Микола разом із сім'єю переїхав до Кропивницького, де продовжив тренування. У листопаді 2022 року він здобув черговий титул чемпіона світу на змаганнях у Данії, встановивши світовий рекорд у присіданні—375,5 кг. Також брав участь у Всесвітніх іграх 2022 року в Бірмінгемі, США, де здобув срібну медаль і є Заслуженим майстром спорту України.
У листопаді 2024 року Бараннік знову підтвердив свій статус, вигравши чемпіонат світу в Ісландії у ваговій категорії до 83 кг. На цих змаганнях він показав результати: 362,5 кг у присіданні, 265 кг у жимі лежачи та 305 кг у тязі.
Про свій шлях чоловік розповів виданню ТРИБУН.
Микола Бараннік захопився спортом з раннього дитинства. Перші тренування розпочав у дитячому садку “Берізка”, де була професійна зала гімнастики.
“Мені дуже подобалося, тож почав свій шлях зі спортивної гімнастики. Займався у період з п'яти до десяти років”, – згадує спортсмен.
Згодом він зацікавився іншими видами спорту: вільною боротьбою, футболом, волейболом. А пауерліфтингом почав займатися у 13 років, коли навчався у сьомому класі.
Попри численні титули та перемоги, Бараннік завжди залишався вірним Луганщині.
У мене є мотивація, аби цей вид спорту не зник з нашої області. Виступаючи за Луганщину, за Рубіжне, я відчуваю гордість. Хочу, щоб люди знали, звідки я.
За словами спортсмена, у Рубіжному була потужна школа пауерліфтингу.
“Багато дітей хотіло займатися пауерліфтингом. На жаль, зараз залишилося лише троє спортсменів з Луганщини, які виступають на чемпіонатах України. А наші тренери, які виховали не один десяток спортсменів міжнародного класу та майстрів спорту, залишилися в окупації. Вони зробили свій вибір”.
Першим серйозним досягненням Баранніка стало звання майстра спорту.
“У 2003 році я почав займатися пауерліфтингом, а у 2006 виконав норматив та отримав звання майстра спорту. Тоді й почав більш свідомо ставитися до своєї справи. Це дало мотивацію працювати далі".
У 2022 році на чемпіонаті світу з пауерліфтингу, що проходив у Данії, Бараннік встановив рекорд у присіданні – 375,5 кг.
“До цього рекорду я був готовий ще з 2019 року. Тренувався в Юріївці, на спортивній базі “Олімп”, де вже піднімав цю вагу. Але не було можливості для встановлення рекорду. У 2020 році була пандемія, у 2021 — відбір на Всесвітні ігри, де ми вирішили не ризикувати. Адже кожен чемпіонат відповідальний. Спортсмен не завжди може виходити на рекорд, бо вага може бути не піднята або не зафіксована суддями. На Всесвітніх іграх я вирішив діяти обережно. Тому на чемпіонаті світу у 2022 році, коли не було великої відповідальності за відбір, я нарешті спробував – і встановив рекорд”.
За 20 років тренувань Бараннік пережив і злети, і падіння.
“Коли я підіймав 100 кг, мріяв про 150. Потім – про 200. Так і зі змаганнями: переміг на чемпіонаті України – чому б не виграти чемпіонат Європи? А далі – чемпіонат світу? Люди перемагають. Немає нічого неможливого. У мене є певні бар’єри, але вони здебільшого не у чемпіонатах, а в кілограмах”.
Що більше мотивує: перемогти інших чи перевершити себе?
“З часом перемоги переходять у хобі, хочеться більших викликів. Я їх просто колекціоную. Навіть коли я виграв свій перший чемпіонат світу, не було сильного душевного піднесення. Найцікавішою була підготовка, а хвилини виступу – це фінальний акорд”.
Через роки напружених тренувань тіло спортсмена постійно піддається навантаженням, тому якщо і обирати іншу дисципліну, то лише більш легку.
“В інших дисциплінах починати важко, адже за роки професійного спорту майже всі травмовані. Тому якщо займатися чимось іншим, то тільки чимось легким — наприклад, настільним тенісом”, – посміхається та додає він.
Протягом років Бараннік отримував і маленькі, і серйозні травми.
“Були і надриви м’язів, проблеми зі спиною, ногами. Це звичайна справа у спортсменів. А якщо ти готуєшся до змагань, то маєш дуже мало часу для реабілітації. Виходить так, що проблема тільки зникла, а на місце травми знову дається велике навантаження, і вона може відновитися”.
Для виступу на змаганнях потрібно докладати багато зусиль на тренуваннях, аби отримати бажаний результат.
“Якщо ми беремо за основу 3-4 місяці підготовки, то вона двофазна. Спочатку працюємо на об’єми, далі – силова робота, а ближче до виступу, днів за десять, йде спад навантаження для відновлення тіла".
Хвилювання перед виступом Бараннік вважає нормальним.
“Коли ти перестанеш хвилюватися, значить, час переставати займатися спортом”, – цитує він свого колегу-пауерліфтера.
“Звісно, я переживаю за те, як виступлю. Це абсолютно нормально. Щоб краще себе почувати, намагаюся добре спати та відновлюватися після тренувань. А якщо ще й без травм – всі зірки зійшлися. А моя мотивація на даний час – це сім’я”.
Бараннік виділяє кілька ключових аспектів для того, щоб досягти результату у пауерліфтингу.
“Перш за все, треба знайти гарного, професійного тренера, який знається на своїй справі. Дуже важливо не зупинятися – це часта помилка молодих спортсменів. Але якщо не вийде першого разу, вийде другого. Навіть якщо у вас є маленькі особисті досягнення, це вже плюс. Головне – йти до своїх цілей. Хтось досягає їх раніше, хтось пізніше, але у кожного свій шлях. Якщо дійсно хочете чогось досягти, варто не зупинятися".
Також він підкреслює важливість дисципліни.
“Будь-який спорт дисциплінує, але для цього потрібно докладати багато зусиль. Коли ти робиш свою справу навіть тоді, коли не хочеш, – ось це я називаю професіоналізмом. Мотивація не завжди буде".
Наступна мета Миколи – всесвітні ігри, які будуть проходити у Китаї з 7 по 17 серпня.
“Це, мабуть, найяскравіша подія, до якої я вже починаю готуватись. Буду виступати й за Луганщину. Хочеться повернутися додому під рідним прапором, бо все життя я провів у Рубіжному, де моє серце залишається й дотепер. Навіть якщо там нічого не залишиться, - відбудуємо. Це не головне, головне – життя наших рідних, дітей, воїнів, які нас захищають. Хочеться, щоб всі повернулися додому!”, – підсумовує рубіжанин.
Читайте також: Легкоатлетка Ольга Ляхова з Рубіжного продовжує відстоювати честь України на міжнародній арені
