Через війну Діана Шевченко залишила рідний Донецьк ще дитиною, проте не згубила віри в себе та своєї мрії. Вона – молода спортсменка, яка з дитинства присвятила себе стрибкам у воду та вже виборола європейські та світові нагороди.
Виданню ТРИБУН дівчина розповіла про свій шлях, труднощі, здобутки та головну мрію – виступити на Олімпійських іграх під прапором України.
– Діано, Ви з Донецька. Чому поїхали з міста?
– Через війну. Воєнні дії почалися в 2014 році. Тоді мої батьки вирішили покинути Донецьк і переїхати до Києва. Ми з сестрою були ще маленькими – мені було п’ять років, а їй – лише два. Це було важке рішення для всієї родини, але мої батьки зробили все можливе, щоб дати нам безпечне дитинство і можливості для зростання. Донецьк завжди буде частиною мого серця, але я не можу уявити життя без Києва.
– Що для Вас означає Донецьк? Яким Ви його пам’ятаєте?
– Особисто для мене Донецьк – це сильне місто, місто героїв. Я була дитиною і пам'ятаю про нього дуже мало, але розповіді моїх батьків і старі фотографії показують, що це було дуже затишне місце для життя. Це місто працьовитих, чесних людей, справжніх патріотів України. Мені дуже боляче від того, що відбувається зараз, але я вірю, що настане день, коли Донецьк знову стане мирним і процвітаючим. Варто зазначити, що Донецьк – це Україна!
– Скільки Вам було років, коли Ви почали займатися спортом?
– Мені тоді було шість років. Я ходила до басейну і одного разу побачила, як спортсмени стрибають на «вишці» (стрибати з трампліна – ред.). Це мене дуже захопило і зацікавило. Я вирішила попросити маму відвести мене в секцію стрибків у воду, і вона підтримала моє бажання. Так почалася моя спортивна історія. Спочатку це було просто для розваги, але з часом тренування стали невід’ємною частиною мого життя.
– З якими труднощами Ви зіткнулися на початку кар’єри спортсменки? Як їх долали?
– Спочатку мені взагалі не сподобалось. Тренування були нелегкі – і фізично, і морально. Паралельно мама віддала мене на художню гімнастику в школу імені Дерюгіних. Близько пів року я займалась і стрибками у воду, і гімнастикою, але коли тренування почали співпадати, довелося обирати. Спочатку я вагалася, але зрозуміла, що стрибки у воду мені ближчі – вони давали мені відчуття свободи й драйву. Так я остаточно визначилася зі своїм шляхом.
– Що найскладніше у заняттях спортом на Вашу думку?
– Найскладнішим був перехід в інші вікові категорії, де потрібно складати нову програму. Не тільки тому, що потрібно вивчити нові елементи, але й тому, що потрібно адаптуватися до інших умов змагань, більшої конкуренції. Це також психологічно складно. Навіть якщо у тебе не виходить з першого разу, ти повинен залишатися спокійним і зосередженим.
– Які нагороди чи рекорди Ви вже здобули?
– Мій найбільший рекорд – 330 загальних балів на чемпіонаті світу. Це був дуже відповідальний старт, і я пишаюся цим результатом. Найвища нагорода – два роки поспіль (2023 і 2024) - золота медаль на чемпіонаті Європи з синхронних стрибків у воду з вишки та бронзова медаль в індивідуальній вишці на чемпіонаті світу зі стрибків у воду в Ріо-де-Жанейро. Кожна з цих нагород має для мене особливе значення. Я дуже пишаюся цими нагородами, тому що вони уособлюють роки наполегливої праці, подолання труднощів і віри в себе.
– Які емоції Ви відчуваєте під час стрибка?
– Під час стрибків я концентруюся на своєму виступі. Все має бути чітко, технічно правильно і максимально точно. У мене немає часу думати про щось інше. Але після стрибка я відчуваю неймовірне полегшення та ейфорію. Це той момент, коли ти відчуваєш, що всі тренування і зусилля були не марними.
– Які плани на найближчі пів року? Чи плануєте брати участь у якихось змаганнях або чемпіонатах?
– Найближчим часом я маю пройти відбір до молодіжної збірної Європи. Це важливий етап для мене, і я докладаю всіх зусиль, щоб показати найкращі результати. Також продовжую тренування і підготовку до наступних міжнародних змагань. Попереду ще багато викликів.
– До якої вершини Ви прагнете? Яка Ваша найголовніша мрія?
– Моя вершина і мрія – потрапити на Олімпійські ігри. Це моя найбільша мета. Змагатися на Олімпійських іграх і з гордістю представляти Україну – це щось особливе, і я роблю все можливе, щоб ця мрія здійснилася.
– Чи можете щось порадити спортсменам-початківцям сьогодні?
– Вірити в себе і свої можливості та ніколи не здаватися, навіть коли здається, що все складно. Час про все подбає. Працюйте наполегливо, працюйте над собою і не бійтеся невдач. Іноді, особливо для спортсменів-початківців, поразка є точкою зростання і важливо не здаватися, а йти далі.
Авторка: Владислава Павленко
