У другій половині 1980-х років, на хвилі перебудови та зростання національного руху, синьо-жовтий прапор повернувся в український публічний простір. Спершу він з’являвся на мітингах і протестах, а вже на початку 1990-х став символом боротьби за незалежність, яку українці невдовзі здобули. Саме в цей період закладалися основи шанування державного стяга, що пізніше призвело до офіційного встановлення Дня Прапора.
Від початку війни 2014 року синьо-жовтий стяг підіймали на териконах, захищали в боях, рятували з полону й навіть несли на плечах крізь катівні. За право вільно майоріти на українській землі він заплатив кров’ю своїх захисників і сльозами тих, хто чекав свободи. В цьому матеріалі "ТРИБУН" розповість, як за прапор України боролися на сході.
У квітні 2014 року в Кадіївці (колишньому Стаханові) двоє школярів підняли прапор України на териконі. За цей відчайдушний вчинок по них відкрили вогонь, згадував партизан та військовослужбовець Артем Карякін, відомий під псевдо “Східний”.
Дебальцевська трагедія стала однією з найкривавіших сторінок війни на Донбасі. Це були запеклі бої за місто Дебальцеве — важливий залізничний і транспортний вузол, який мав стратегічне значення для контролю над регіоном. Українські війська тримали оборону проти російських окупаційних сил та підконтрольних їм незаконних угруповань "ДНР" і "ЛНР". Після масштабного наступу противника українські підрозділи опинилися в оточенні, що увійшло в історію як "Дебальцевський котел".
18 лютого 2015 року українська армія була змушена здійснити організований відступ. За офіційними даними, під час цієї операції загинуло 110 українських захисників, 270 були поранені, а ще 7 потрапили в полон.
Військовослужбовець Віталій Овчаренко згадував про свого побратима Сергія Карпа, який загинув у Дебальцевому 13 лютого 2015 року:
"Наш жовто-синій прапор від крові українських солдатів стає червоно-чорним. Пам’ятайте про таку ціну нашого прапора!"
Життя віддав за прапор і депутат Горлівської міськради Володимир Рибак. Коли бойовики “ДНР” захоплювали адмінбудівлі, він прийшов самотужки, щоб зняти чужий стяг і повернути український. За це його викрали, катували й убили.
У Донецькій області прапор став символом опору і для цивільних. Волонтерка з Ясинуватої Ірина Довгань з перших днів війни допомагала армії. За це бойовики прив’язали її до стовпа, загорнувши у синьо-жовтий стяг та залишили на наругу сепаратистам.
Свій слід залишив і прапор 93-ї бригади. Його подарували солдату Олександру Куренкову перед відправкою на війну. Полотнище супроводжувало підрозділ зенітників.
При виході з "Іловайського котла" 29 серпня 2014 прапор був у машині ЗІЛ 131 з зенітною установкою в кузові. Машина була обстріляна, двоє бійців загинули, а інші пересіли на вцілілий автотранспорт 93 бригади. Пізніше вони були захоплені російськими військами.
Після виходу з Іловайського котла полотнище було знайдене знівеченим у згорілій машині ЗІЛ-131 пошуковою місією “Евакуація-200”.
У 2016 році партизан Владислав Овчаренко підняв прапор у самому центрі окупованого Луганська. За свою позицію він провів у полоні 15 місяців.
““Я почувався впевненіше, коли знав, що моя думка правильна. Місто було окуповане, й треба було допомагати своїми силами його деокупації. Дух протесту допоміг мені психологічно. Я не мав думок щодо того, чи пристосовуватись до нових реалій життя. Було бажання допомагати Збройним силам України, робити все, аби окупантів у Луганську ставало менше. Мотивація й ненависть до ворога, навпаки, підтримували в цій ситуації”, – згадував він.
Свою історію прапора мала і волонтерка Вікторія Рей (Кононова). У Луганську, перебуваючи в полоні, вона врятувала синьо-жовтий стяг із будівлі облдержадміністрації, де його кинули на підлогу. Жінка винесла його під час обміну, а вже на підконтрольній Україні території разом із іншими побратимами бачила, як військові діставали приховані стрічки й шматочки тканини з символікою України.
“Коли ти потрапляєш на вільну землю і бачиш, як вільно майорять наші прапори — це такі відчуття, просто до сліз”, – казала вона.
Історії боротьби за прапор продовжилися і в повномасштабній війні. 7 березня 2022 року в Старобільську на Луганщині люди з українськими стягами зняли “прапор ЛНР” та заспівали гімн України.
