У 2025 році Луганськ — обласний центр найсхіднішого регіону країни відзначається свій 230 день народження. Торік дискусії про те, коли саме варто святкувати цей день заполонили мережу. Однак, як з'ясували журналісти ТРИБУН, відзначати цей день варто саме в другу суботу вересня.
Тому сьогодні, 13 вересня, ТРИБУН розповість історію цього міста.
Витоки населеного пункту
Луганськ має історію, тісно пов’язану з промисловим розвитком регіону доби Російської імперії. За даними українських історичних джерел, його заснування пов’язане з будівництвом чавуноливарного заводу, однак корені поселень на цій території сягають козацької доби.
Район сучасного Луганська у минулому був частиною "Дикого Поля" — степових земель, які з античних часів населяли кочові народи: скіфи, сармати, печеніги та половці. Археологічні пам’ятки — кургани та кам’яні баби — засвідчують активне освоєння території в X-XIV століттях.
Інтенсивне заселення розпочалося в середині XVII століття, коли запорозькі козаки створювали зимівники та слободи для захисту від набігів. До цього процесу приєдналися українські переселенці зі Слобідської України, зокрема з Гетьманщини та Лівобережжя.
Серед ключових поселень-попередників варто виокремити Кам’яний Брід, заснований у 1680-х роках запорозькими козаками як зимівник на правому березі річки Лугань. Це село стало одним із перших стабільних осередків українського населення в регіоні. Ще одним раннім поселенням була Вергунка, що виникла в 1750-х роках на лівому березі Лугані. Обидві ці слободи входили до Слобідської України, де козаки й селяни займалися скотарством і землеробством.
Офіційною датою заснування Луганська вважають 14 листопада 1795 року, коли імператриця Катерина II видала указ про будівництво першого на півдні Російської імперії чавуноливарного заводу в долині річки Лугань. Цей крок став частиною політики колонізації Дикого Поля та освоєння промислових ресурсів, зокрема вугілля й заліза. Завод мав забезпечувати армію гарматами та снарядами, використовуючи місцеві поклади руди та вугілля, розробки яких у регіоні датуються ще 1721-1790 роками.
Проєкт очолив шотландський інженер Карл Ґаскойн, який запровадив у виробництво передові на той час технології. Будівництво розпочалося у 1796-1797 роках, а вже 1798-го було відлито перший чавун. Спочатку підприємство отримало назву Катеринославський завод — на честь губернії, а з 1797 року стало відомим як Луганський. Поселення при заводі, яке складалося з робітничих бараків і слободи, поступово набуло назви Луганське.
Основну робочу силу становили українські селяни з навколишніх слобод, а також кріпаки й вільні переселенці. До 1800 року чисельність населення вже сягнула кількох тисяч осіб. Хоча указ Катерини II прямо не передбачав заснування міста, а лише заводу, саме навколо нього швидко сформувалося поселення, яке стало основою для подальшого розвитку Луганська.
Святкування Дня міста Луганськ
День міста Луганськ традиційно відзначався у другу суботу вересня. До 2014 року це свято пройшло шлях від скромних заходів до масштабних багатоденних фестивалів, які підкреслювали культурну ідентичність регіону та включали українські елементи — фольклор, музику, ярмарки.
Організацією займалися місцева влада, громадські організації та спонсори, а головними локаціями ставали центральні вулиці, парки та площі, зокрема парк Горького та проспект Перемоги
Після початку окупації Луганська у 2014 році традиційне святкування в українському стилі було припинено. Окупаційна влада змінила дату проведення на "другі вихідні вересня".. Формат заходів також зазнав змін: до програми почали включати проросійські елементи, зокрема паради так званих "козацьких" формувань та інші атрибути, покликані підкреслити російський вплив на регіон.
Яким є Луганськ зараз
Стан життя в Луганську після багатьох років окупації характеризується глибокою соціально-економічною кризою та браком базових ресурсів. Однією з найбільш відчутних проблем став хронічний дефіцит води.
Медична сфера перебуває у критичному стані. Більшість лікарів виїхали з міста або були мобілізовані. За даними Human Rights Watch у 2024 році, в Луганській міській лікарні №1 залишилося лише 20% медичного персоналу. Лікарські засоби, зокрема інсулін і антибіотики, є дефіцитними, а аптеки вимушені завозити препарати з території РФ за завищеними цінами, що робить лікування малодоступним для значної частини населення.
Окремим викликом стала бензинова криза. Попри заяви профільного окупаційного "міністерства" про достатні запаси пального та контрольованість ситуації, з вільного продажу бензин фактично зник. Його розподіл відбувається за квотами й талонами, переважно для силових структур та окремих юридичних осіб. Найгостріші проблеми з пальним фіксуються в Луганську, Сорокиному, Брянці, Алчевську та містах, окупованих упродовж останніх трьох років.
Такий вигляд зараз має Луганськ вночі:
