Література Донеччини початку ХХ століття все ще приховує чимало невідомих сторінок. Це була доба великих потрясінь і трагедій: російсько-японська війна 1904–1905 років, революція 1905 року, Перша світова війна, а згодом — Українська революція 1917 року. На тлі воєн, революцій і боротьби за майбутнє краю губляться постаті людей, які саме в цей буремний час творили літературу Донеччини.
Події тих років, що завершилися Другою радянсько-українською війною та окупацією Донеччини російськими більшовиками у 1920 році, надовго витіснили з історичної пам’яті багатьох письменників, поетів і діячів культури регіону. Проте саме вони закладали основи літературного образу Донеччини, намагаючись осмислити у своїх творах епоху війни, революції та народження нового світу.
На початку ХХ століття літературну діяльність продовжували лише окремі письменники, відомі нам із попереднього періоду. Так, уродженець Луганщини Андрієвський С. А. поступово відійшов від поезії та дедалі більше займався літературною критикою. Інший уродженець Луганщини — Сергієнко І. О. — продовжував писати, а його вірші та фейлетони друкувалися у різних збірках. У 1900 році була видана його драматична історична хроніка “Сократ”, яку сучасники критикували за те, що в ній не було “ні характерів, ні образів”. У 1905 році побачив світ його роман “Галя”, написаний на дитячу тематику. Згодом Сергієнко І. О. дедалі більше захоплювався релігійно-етичним ученням толстовства, ідеологом якого був Лев Толстой. Він навіть став секретарем письменника, а один із сучасників зазначав, що той “…в кінці кінців застряг у тіні толстовщини”. Надалі Сергієнко переважно писав твори та книги, присвячені діяльності Толстого.
Продовжувала літературну діяльність і, ймовірно, перша письменниця Донеччини — Шабельська О. С., яка народилася на околицях сучасного Краматорська. Проте поки що не вдалося віднайти її творів початку ХХ століття.
Найактивнішим поетом і письменником Донеччини на початку ХХ століття був уродженець села Шахове Чернявський М. Ф. Після від’їзду з Донеччини у 1901 році він переїхав до Чернігова, а вже у 1903 році остаточно оселився у Херсоні, де жив і творив до кінця свого життя. Попри заборони друку українською мовою, у 1905 році йому вдалося видати у Херсоні збірку української поезії “Перша ластівка”, до якої увійшли твори 46 авторів, серед них і його брата Дмитра, уродженця Луганщини.
Саме через видання цієї збірки Чернявський зазнав переслідувань з боку місцевої російської адміністрації. У 1906 році його звільнили із земства “за українофільство” та погрожували засланням до Сибіру. Попри це, йому вдалося знову влаштуватися на роботу у земстві, хоч і на нижчу посаду. Відтоді Чернявський почав уникати активної української політичної діяльності, зосередившись переважно на літературній творчості.
Нове століття подарувало Донеччині нові яскраві літературні постаті. Серед них — письменник Павло Буланже, уродженець Артемівки Донецького району, Микита Шаповал із Сріблянки Бахмутського району, Абрам Дерман із Лисичанська Сіверськодонецького району, перша поетеса Донеччини Софія Дерман із Бахмута, Іван Звєрєв із села Гришиного Покровського району, та один із найвідоміших поетів Донеччини — Володимир Сосюра з Дебальцевого. Про всі ці постаті варто говорити окремо, адже кожна з них залишила власний слід в історії літератури краю.
Павло Буланже народився у 1865 році в селі Артемівка сучасного Покровського району. Його батько, француз за походженням, працював сільським учителем і службовцем на залізниці. Павло закінчив Таганрозьку гімназію та Харківський університет, після чого також почав працювати на залізниці.
Як і Сергієнко І. О., Буланже став прихильником толстовства та був особисто знайомий із Львом Толстим. Через поширення толстовської літератури, яку в Російській імперії вважали “сектантською”, його вислали за кордон до Англії. У цей період Буланже писав статті для українських і російських газет.
У 1903 році вийшов друком його перший твір — “Життя та вчення Конфуція”. Згодом він видав ще кілька книг, присвячених східній філософії, серед яких “Мі-ті — китайський філософ. Вчення про вселенську любов” та “Життя та вчення Сіддарти Гаутами, названого Будою”. Окрім цього, Буланже займався перекладами з англійської мови творів Генрі Девіда Торо, Ернеста Сетона-Томпсона та інших авторів.
Був він відомий і як дитячий письменник. Його окремі твори виходили як у збірках, так і окремими книгами. Для дітей Буланже написав оповідання “Іква — ескімоський хлопчик”, “Ка-га — японський хлопчик”, “Червонокожі. З життя північноамериканських індіанців”, “Перевізник. Під Різдво” та інші.
З часом Павло Буланже дедалі більше звертався до дослідження творчості Льва Толстого, писав твори, присвячені письменнику, і поступово відійшов від художньої літератури. Помер він у 1925 році.
Для більшості мешканців Донеччини Микита Шаповал відомий насамперед як один із творців Української держави, міністр УНР, соціолог і викладач. Значно менше його знають як поета та письменника. Народився Микита Шаповал у 1882 році в селі Сріблянка сучасного Бахмутського району, тому свої літературні твори згодом підписував псевдонімом Сріблянський.
Перші вірші українською мовою він почав писати ще в юності, головним чином під впливом творчості Тараса Шевченка. Поезія Шаповала вирізнялася ліризмом і глибоким українським патріотизмом. У деяких творах, зокрема у вірші “Дінець”, він оспівував красу Донеччини.
Одні з перших його поетичних творів були опубліковані у 1908 році у збірці “Українська Муза: Поетична антологія”. Надалі його твори друкувалися як у літературних збірках, так і окремими виданнями, серед яких “Самотність” 1910 року та “Лісові ритми”, видані у 1917 році.
Окрім літературної творчості, з 1909 року Микита Шаповал активно працював журналістом. З початком революції він поступово відійшов від поезії та дедалі більше займався журналістикою, а після еміграції з України писав переважно мемуари й політичну публіцистику. Помер Микита Шаповал у 1932 році в Ржевниці у Чехії, де й був похований.
Першим письменником-шахтарем, уродженцем Донеччини, можна вважати Абрама Дермана, який народився у 1880 році в Лисичанську в єврейській родині. Освіту він здобув у Гірничому училищі в Горлівці, та певний час працював штейгером на шахті. Через хворобу був змушений залишити роботу та виїхати на лікування до Швейцарії.
У 1903 році Дерман дебютував як письменник з оповіданням “Дивне питання”. У своїй творчості він не забував Донеччину й став одним із перших місцевих авторів, який звернувся до шахтарської тематики. Саме їй була присвячена книга “Перелом (Оповідання з рудничного життя)”, видана у 1905 році.
Згодом побачили світ його прозові твори “Дні і роки” 1911 року, “Комета Галлея. Семиденний роман” 1913 року та інші книги. У 1910-х роках Дерман поступово відійшов від художньої прози та дедалі більше займався театральною і літературною критикою.
Після вислання з Полтави через революційну діяльність він виїхав до Франції, де певний час навчався у Парижі. Повернувшись в Україну, оселився у Криму й під час революції став активним діячем Кримської Народної Республіки, проголошеної кримськими татарами. Після окупації Криму російськими більшовиками Дерман виїхав до Москви, де й помер у 1952 році.
Цікава також постать невідомого в Україні письменника і поета Івана Звєрєва — уродженця села Гришине сучасного Покровського району. Іван Звєрєв народився у 1865 році в селянській родині, освіту здобув у народному училищі. Після його закінчення працював у волосному правлінні, згодом — у суді в Бахмуті та діловодом в Ізюмі. У 1903 році екстерном склав гімназійний курс у Старобільській гімназії. До самої революції працював діловодом у поліції в Харкові.
Ймовірно, як письменник він дебютував у 1896 році. Звєрєв писав вірші, оповідання та п’єси російською й українською мовами, використовуючи псевдоніми Зверченко та Оса. Його твори друкувалися у “Селянському віснику”, “Жало”,, “Спутнику чиновника” та інших виданнях. Українські твори він підписував псевдонімом Іван Зверченко. Із листування письменника відомо, що у 1913 році він готував до друку двотомник власних творів.
Літературну діяльність Івана Звєрєва перервала революція. Після початку Другої радянсько-української війни у 1918 році та окупації Харкова російськими більшовиками він був заарештований і утримувався у концтаборі на Чайковській. Після звільнення влітку 1919 року добровільно вступив до Добровольчої армії, у лавах якої воював проти більшовиків до 1920 року. Після полону в Керчі Івана Звєрєва розстріляли більшовики 9 грудня 1920 року.
Окремо стоїть постать першої поетеси Донеччини Софії Дерман, яка народилася у 1886 році в Бахмуті в єврейській родині. У дитинстві вона влаштувалася ученицею на папіросну фабрику в Луганську. Саме в цей період Софія зацікавилася політикою, вступила до соціал-демократичної партії та стала активною агітаторкою: виступала на численних мітингах і поширювала соціал-демократичну літературу.
Через політичну діяльність її, вже вагітну, заарештували та ув’язнили. Саме у в’язниці в неї народився син. У 1912 році Софія Дерман стала однією з перших кореспонденток газети “Правда” на Донеччині. У цей же час вона дебютувала як поетеса, публікуючи вірші переважно на революційну тематику в газетах “Правда” та “Робітниця”. Єдина її збірка революційної поезії — “Перші кроки (1905 рік)” — була видана у Москві у 1925 році.
Після початку революції 1917 року Софія виступила на боці російських більшовиків проти незалежності України. Після завершення революції перебувала на партійній роботі у Грузії та брала активну участь у жіночому русі. З початком сталінського терору вона засудила незаконні арешти та страти, через що у 1935 році її саму заарештували й відправили до концтабору.
Остаточно Софію Дерман реабілітували лише у 1960 році, після чого разом із сином вона повернулася з табору до Грузії. В останні роки життя поетеса часто шкодувала, що так і не повернулася на Донеччину, де почалася її революційна й літературна діяльність. Вона говорила синові: “Там моя земля…”. Померла Софія Дерман у Тбілісі у 1960 році.
Завершити ж розповідь про літературу Донеччини у ті складні часи варто постаттю найвідомішого українського поета краю — Володимира Сосюри, який писав про себе: “Хоч знаний я всій Україні, а все ж я донецький поет…”.
Володимир Сосюра народився у 1897 році в Дебальцевому. За словами самого поета, його батько мав французьке коріння, а мати була сербкою за походженням. У дитинстві разом із родиною він переїхав до Лисичанська, де у віці одинадцяти років через тяжке матеріальне становище почав працювати на содовому заводі. З 1911 по 1918 рік навчався у народному училищі в Лисичанську. Саме тоді він почав писати свої перші вірші, рукописи яких згодом загинули під час революції.
У 1917 році Сосюра дебютував як поет у місцевій газеті, де був надрукований його вірш російською мовою. Перший україномовний твір поета опублікували у бахмутській збірці “Вільні думки” у 1918 році. З початком революції та Першої радянсько-української війни він виступив проти більшовиків у складі місцевого загону самооборони, а під час Другої радянсько-української війни у 1918 році добровольцем вступив до Гайдамацького полку Армії УНР. У лавах української армії Сосюра перебував до липня 1919 року, поки не потрапив у російський полон. Навіть на фронті він продовжував писати вірші, і вже у 1918 році була видана його україномовна збірка “Пісні крові”.
Після окупації України російськими більшовиками Володимир Сосюра став одним із творців модерної української літератури та ще за життя був визнаний класиком. Він входив до літературних об’єднань “Плуг”, “Гарт” і ВАПЛІТЕ. Першу широку славу поетові принесла збірка революційної поезії “Червона зима”, видана у 1922 році. Сосюру вважали одним із найсильніших ліриків української поезії, і саме лірика стала головною справою всього його життя. Помер Володимир Сосюра у 1965 році в Києві.
Література Донеччини у добу воєн і революцій зазнала тяжких втрат. Частина письменників була репресована або заарештована за участь у революційних подіях, інші загинули чи безслідно зникли у вирі епохи. Багато хто не встиг залишити після себе ані книг, ані спогадів — лише поодинокий вірш у місцевій газеті, підписаний ініціалами, що сьогодні стали майже забутими іменами своєї доби.
Читайте також: Олексій Євстафієв — донеччанин, який відкрив Україну англомовному світу.
