Сьогодні ліси Луганщини сприймаються як звична частина степового ландшафту, але значною мірою їхнє походження є штучним. Ще наприкінці XIX століття значні території області — від піщаних масивів до відкритих вододілів — потерпали від посух, вітрової ерозії та пилових бур. Піски могли переміщатися, засипаючи поля й дороги, а врожаї залежали від примх сухого степового клімату. Саме для того, щоб зупинити ці процеси, тут почали масово висаджувати дерева. Те, що починалося як наукові експерименти й захисні посадки, з часом перетворило Луганщину на один із найвідоміших прикладів штучного лісорозведення в степовій зоні.
Видання ТРИБУН зібрало інформацію про історію лісорозведення на Луганщині, дослідивши, як завдяки унікальним методам заліснення та багаторічній праці лісівників на місці піщаної пустелі вдалося сформувати стабільну екосистему.
Від піщаних бур до зелених насаджень: як починалося лісорозведення на Луганщині
Ще на початку XIX століття значна частина Луганщини мала зовсім інший вигляд, ніж сьогодні. Уздовж Сіверського Дінця простягалися рухомі піски, які вітри переносили на поля та дороги. Щоб зупинити їхнє поширення, місцеві землевласники почали висаджувати сосни. Одним із перших, за окремими історичними згадками, це зробив Іван Данилевський, який закріпив деревами великі піщані ділянки біля річки.
Наприкінці XIX століття проблема посух у степовій зоні стала настільки гострою, що нею зацікавилася держава. Після нищівних засух 1891–1892 років відомий науковець Василь Докучаєв організував масштабну експедицію для вивчення причин природних катастроф і пошуку шляхів їхнього подолання.
Одну з дослідних ділянок створили саме на території сучасної Луганщини — поблизу Старобільська. Тут почали висаджувати захисні лісосмуги, укріплювати яри та облаштовувати водойми. Мета була простою: зменшити вплив посух, зберегти вологу в ґрунті та захистити поля від вітру.
У першій половині XX століття мережа захисних насаджень поступово розширювалася. До 1930-х років на Луганщині вже сформувалися десятки лісових смуг із дуба, ясена, тополі та інших дерев. Вони ставали природним бар'єром для суховіїв і пилових бур, які регулярно накривали степові райони.
Новий поштовх лісорозведення отримало після Другої світової війни. Пилові бурі 1946 та 1948 років завдали серйозної шкоди сільському господарству, тому влада розпочала масштабне створення полезахисних лісосмуг. Саме тоді було закладено значну частину насаджень, які визначали ландшафт Луганщини протягом наступних десятиліть.
У 1960-х роках, коли Україну знову накрили пилові бурі, стало очевидно: там, де вже існували лісосмуги, збитки були значно меншими. Це підтвердило, що дерева в степу є не лише прикрасою ландшафту, а й важливим інструментом захисту землі від природних стихій.
Ліси незалежної України: нові плани і старі проблеми
Після здобуття незалежності Україна успадкувала від радянського періоду розгалужену систему лісосмуг і захисних насаджень. Наприкінці 1990-х років фахівці провели масштабне обстеження лісів Луганщини, щоб оцінити їхній стан та ефективність.
Дослідження показали, що більшість лісосмуг продовжували виконувати свою основну функцію — захищати поля від вітрової ерозії та зберігати вологу в ґрунті. Особливо важливими вони залишалися для районів уздовж Сіверського Дінця, де природні умови завжди були складними для землеробства.
На початку 2000-х років в області ухвалили програму розвитку екологічно збалансованого землекористування. Вона передбачала збільшення площі лісів, створення нових захисних смуг та відновлення деградованих земель. Фахівці вважали, що саме ліси можуть стати одним із ключових інструментів боротьби з виснаженням ґрунтів.
У перші роки реалізації програми роботи дійсно активізувалися. Щороку висаджували нові дерева, а найбільші обсяги лісових культур були створені у 2009 році. Це стало одним із найуспішніших періодів розвитку лісового господарства області за часів незалежності. Втім, поступово темпи лісорозведення почали скорочуватися. Уже після 2007 року створення нових полезахисних лісосмуг майже припинилося. Частина насаджень старіла, а коштів на їхнє оновлення та догляд бракувало.
Попри це, створені протягом більш ніж століття ліси продовжували виконувати свою екологічну місію. Вони стримували пилові бурі, зберігали родючість ґрунтів і формували особливий природний ландшафт Луганщини. Саме цей рукотворний зелений пояс став однією з найважливіших екологічних спадщин регіону напередодні нових випробувань — масштабних пожеж 2020 року та війни.
Матеріал підготовлено на основі наукового дослідження “Історія полезахисного лісорозведення на Луганщині”, авторами якого є кандидат біологічних наук О. В. Грибачова (Луганський національний аграрний університет) та доктор сільськогосподарських наук В. Ю. Юхновський (Національний університет біоресурсів і природокористування України).
Лісові пожежі у 2020 році
Улітку 2020 року на Луганщині сталася масштабна лісова пожежа. 6 липня в Новоайдарському районі загорілися лісові масиви у двох лісництвах, після чого вогонь швидко перекинувся на прилеглі населені пункти. Через спекотну та вітряну погоду полум’я стрімко поширювалося, охоплюючи значні площі лісу та житлову забудову.
За інформацією УКРІНФОРМ, унаслідок пожежі вигоріло близько 5 тисяч гектарів лісу. Загинули 6 людей, ще 71 особа звернулася по медичну допомогу, 25 постраждалих були госпіталізовані. Вогонь знищив близько 80 дачних будинків і 45 житлових осель. Загальні збитки оцінювалися більш ніж у 450 млн грн, без урахування екологічних наслідків.
Восени 2020 року в регіоні сталася ще одна масштабна хвиля пожеж. У ніч на 30 вересня на території Луганської області в природних екосистемах було зафіксовано кілька осередків займання. Спочатку вони не виглядали критичними, однак уже наступної доби стало зрозуміло, що вогонь стрімко поширюється та виходить з-під контролю.
Найскладніша ситуація склалася вздовж лінії розмежування — у Станично-Луганському, Новоайдарському та Сіверськодонецькому районах. До зони ураження потрапили 32 населені пункти.
Гасіння пожеж тривало до 8 жовтня. Вогонь пройшов понад 20 тисяч гектарів території. Унаслідок пожеж загинули 11 людей, постраждали 19 осіб, серед них троє рятувальників ДСНС. Евакуйовано близько 150 мешканців.
Журналіст Денис Казанський на своїй сторінці у Facebook писав про пожежі на Луганщині так:
“На чорно-білих фотографіях можна побачити, як виглядала місцевість навколо Сєвєродонецька у 40–50-х роках, коли місто тільки будувалося. У цій частині Луганської області тоді була справжня пустеля. Схожа на Олешківську, що на Херсонщині. П’ятиповерхівки будували просто серед піщаних барханів.
З пустелею боролися як могли. Садили соснові ліси. Майже весь ліс навколо Сєвєродонецька — штучний. І ось тепер цей ліс згорів, і територія знову перетворюється на пустелю, з якої все й починалося”.
Стан лісів під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну
Після початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році лісові екосистеми Луганщини опинилися в зоні активних бойових дій. Значна частина лісів регіону розташована в районах, де тривали інтенсивні обстріли та переміщення військової техніки, що зробило моніторинг їхнього стану майже неможливим.
За оцінками екологічних служб і регіональних адміністрацій, лише за перші роки війни було пошкоджено десятки тисяч гектарів лісових насаджень. Найбільших втрат зазнали хвойні масиви навколо Сіверськодонецька, Рубіжного, Кремінної та Новоайдарського напрямку — території, де ліси раніше формували один із найщільніших зелених поясів області.
Окремою проблемою стали масштабні пожежі, що виникали як безпосередньо внаслідок бойових дій, так і через неможливість оперативного гасіння. Через мінну небезпеку та відсутність доступу до частини територій рятувальники часто не могли локалізувати займання на ранніх етапах, що призводило до швидкого поширення вогню. Видання ТРИБУН публікувало відео, в якому демонструвалося Серебрянське лісництво — раніше одна з природних перлин Луганщини, яке нині перетворилося на мертву зону. З кінця літа 2022 року через його територію проходить лінія фронту, і постійні бойові дії призводять до руйнування заповідного масиву.
Суттєвим фактором впливу на ліси стало й довготривале порушення природного відновлення. Більшість лісів Луганщини є штучно створеними (лісосмуги та насадження), і без догляду вони гірше відновлюються після пожеж і вирубок, що підвищує ризик деградації ландшафтів.
Війна призвела до значних втрат природних екосистем регіону, включно із забрудненням ґрунтів, води та подальшим руйнуванням лісових масивів. Повноцінна оцінка стану лісів наразі ускладнена через відсутність доступу до окупованих територій. У минулому році видання ТРИБУН опублікувало інтерв’ю із заступником начальника Державної екологічної інспекції в Луганській області Максимом Якуніним, у якому він розповів про масштаби екологічної катастрофи та стан довкілля в умовах окупації.
Читайте також: Морозиво “Пілот”, цукерки “Джек” та Артемівське шампанське: улюблені продукти зі сходу — невидимий місток до рідного краю.
