Виїзд із Луганської області, за яку зараз борються українські захисники, став небезпечним ще з перших днів повномасштабного вторгнення. Спочатку на підконтрольну Україні територію можна було виїхати через Донецьку та Харківську області. Наразі ж єдиний шлях - через територію країни-агресорки, однак ця дорога, окрім того, що вимагає багато часу та грошей, є ще й небезпечною. Відомо про випадки, коли українців затримували на українсько-російському кордоні, допитували та намагалися завербувати спецслужби рф.
У кінці травня 2022 року в мережі почалися жваві обговорення, що між окупованою Луганщиною та підконтрольною Україні територією зроблять «зелений коридор» через дамбу в Печенігах, що на Харківщині, для тих, хто хоче виїхати. Офіційно цієї інформації ніхто не повідомляв, напроти, місцева влада попереджала, що ніхто не дає стовідсоткової гарантії, що так звані коридори не потраплять під обстріл.
Мешканка Сватівського району, якій на початку червня вдалося виїхати на Вінничину, розповіла Трибуну про життя в окупації, перехід через дамбу та адаптацію на новому місці.
Анастасія (ім‘я змінено) разом з чоловіком жили та працювали на Луганщині. Вона - держслужбовець, він - рятувальник ДСНС. Після окупації населеного пункту, де вони проживали, подружжя відмовилося від співпраці з росіянами та на роботу не вийшли. Було прийнято рішення про те, що треба виїжджати. За словами жінки, багато хто з колег чоловіка не хотів працювати на ворога, однак вирішитись на виїзд змогли не всі. Чоловік Анастасії виїхав через Сватове, та інші окуповані населені пункти в Дніпро, де знаходилося керівництво ДСНС. Звідти рятувальник поїхав до Вінничини, бо тільки там вдалося знайти житло.
«Серед рятувальників у нашому селищі, здавалося, було багато патріотів. Однак коли стало питання: бути зрадником чи залишитися вірним своєму народу, багато з них «перевзулися» й зараз працюють там. Мій чоловік та ті, хто виїхали, наразі не спілкуються зі зрадниками», - розповіла пані Анастасія.
Про життя в окупованому росіянами селищі жінка згадує зі сльозами. З одного боку, там вона була зі своїми рідними, а з іншого - туга за чоловіком та неприйняття нової «влади».
«Так склалося, що люди там (на окупованій Сватівщині - ред.) не так бояться «прильотів», як самих окупантів. Траплялися ситуації, коли людей викрадали або просто вбивали. Це жахливо, й цьому нема ніяких виправдань. Постійно через наше селище рухалася військова техніка та гула авіація. Важко морально було за цим спостерігати», - зазначає жінка.
Сама вона наважилася виїхати, як тільки почула про «зелений коридор» через дамбу в Печенігах. Всіма питаннями про виїзд займалися волонтери. Вони складали списки бажаючих, та шукали водіїв, які зможуть евакуювати людей.
«Було страшно, але я точно вирішила, що треба їхати. З першого разу поїздка не вдалася через обстріл цього шляху, але я вирішила спробували ще через тиждень. Наступного понеділка, не дивлячись на те, що було гучно, мені все ж вдалося виїхати на підконтрольну територію. Було багато російських блокпостів, але прямо таких перевірок не було, так як виїжджали самі жінки та діти. Дамбу ми перейшли пішки, а далі вже нас везли на автобусах на підконтрольну територію. Наскільки мені відомо, таких «коридорів» було всього декілька, зараз цим шляхом виїхати неможливо», - розповіла мешканка Сватівщини.
На території вільної Харківщини, за словами жінки, страху вже не було: військові - наші, мова - наша, та ще й зв‘язок український, якого на окупованій території не було з березня. Вона зазначила, що адаптуватися на новому місці вийшло швидко. Однак, через те, що при переході дамби вона загубила ID-картку, отримати статус ВПО та оформити виплати було проблемно. Однак через три тижні було прийнято закон про те, що статус переселенця можна отримати без наявності паспорта.
«Була проблема з документами, але, на щастя, все вирішилося, й зараз ми отримуємо виплати. Також часто отримуємо гуманітарну допомогу у вигляді продуктів харчування, побутової хімії та одягу. Навіть давали корм для кота. Місцеві нас дуже добре прийняли. Але не обійшлося й без перевірок типу «скажи: паляниця». Дуже хочеться додому та побачити рідних. Тому чекаємо на перемогу та в перших рядах поїдемо на рідну землю», - поділилася пані Анастасія.
Читайте також: “Тут люди вірять в Україну”: мешканка Сватівщини про життя в окупації
