Після початку повномасштабного вторгнення Росії на територію нашої країни режисер та керівник Народного театру “Бам-Бук” з Краматорська Микола Метла евакуювався до Австрії, де активно вивчає нову мову та мріє про повернення до рідного міста та продовження театральної діяльності.
Журналісту “Трибуну” Микола Метла розповів про евакуацію, життя в новій країні та труднощі у вивченні німецької мови.
Микола Метла згадує, що народний театр “Бам-Бук” створювався серед студентів Краматорського економіко-гуманітарного інституту.
“Починали ми з вивчення акторської майстерності. Перший виступ нового колективу відбувся у грудні 1996 року. За багато років театр отримав всі можливі нагороди на всеукраїнських фестивалях. У фестивальному русі колектив був понад 20 років. Багато хто нас запрошував, був радий бачити. Усі стіни у 36 кімнаті в ПКіТ НКМЗ, де ми базувались, завішані дипломами та кубками. Нові, навіть, вже складували в шафу”, - ділиться керівник театру.
За ці роки у трупи склався певний ритм роботи: 5 - 6 повнометражних спектаклів на рік та 15 мініатюр чи уривків зі спектаклів. Одна з прем'єр обов'язково проходила на великій сцені ПКіТ НКМЗ.
“24 лютого 2022 я був в Краматорську. Одразу зрозумів - все, що відбувається - це межа. Колишнє радісне та щасливе життя закінчилося. Попереду невідомо що. Це якщо казати без ненормативної лексики. Насправді реакція була більш бурхливішою”, - запевняє Микола Метла.
Каже, що взагалі не хотів евакуюватись з Краматорська, але дружина наполягла, тому що їй було страшно. Спочатку сім’я хотіла поїхати на західну частину України, але коли дізналися ціни на житло, замислились. Старі знайомі підказали шлях закордон і вони вибрали для проживання Австрію. Переїзд автобусом був безкоштовним з харчуванням у дорозі.
“Зараз із дружиною живемо у селі Лебрінг, округ Штірія в 30 хвилинах їзди електричками до міста Грац. У 2-х поверховому будинку проживає 4 сім'ї. Кожна сім'я має кімнату. В усіх, крім нас, є діти. Усього 14 осіб. Я вважаю, що це гарні умови. Власниця житла офіцер поліції. Вона віддала біженцям будинок сина. Відразу хочу сказати – австрійці чудові люди, добрі та чуйні.
Організація "Карітас" видає нам на місяць по 150 євро. До того ж, до 1 жовтня 2022 був безкоштовний проїзд у всіх видах транспорту. За цей час ми з дружиною побували у Відні, Братиславі, Любляні. З'їздили 2 рази до Венеції, відвідали місто-музей Гольштадт, де перенеслися до Австрії 18 століття”, - ділиться чоловік.
Спочатку 5 разів на тиждень Микола з дружиною їждили до Грацу на курси німецької мови.
“Успіхи не тішили. Важко у 75 років вивчати іншу мову. Але радувало, що курси безкоштовні. До того ж пояснювали все виключно німецькою. Рятував лише гугл-перекладач. Але багато чого я не розумів. Заняття тривали 4 місяці, впродовж яких ми вчилися писати та говорити. Нам видали два підручники, ми навіть домашні завдання виконували. В нашій групі були представники різних національностей, не тільки українці, були навіть сомалійець і мешканець Афганістану”, - розповідає він.
Результатом навчання став іспит. Деякі слухачі перейшли на більш високий рівень А2, який потрібен для того, щоб прийняли на роботу. Але Миколу з дружиною направили на повторний рівень А1.
“Без мови в чужій країні жити дуже важко. Особливо це помітно під час спілкування з лікарем. Взимку я застудився та звернувся до медиків. За допомогою перекладача написав на папері німецькою свої симптоми, і з цим папером пішов до лікаря. Спілкувалися за допомогою перекладача у телефоні. Дуже незручно і навіть соромно так вести діалог. Але ми не впали у відчай і з 16 січня вирушили на повторний курс”, - каже краматорець.
За словами чоловіка, творчості в його житті зараз зовсім немає, адже без знання мови це неможливо.
“Театр - це мій спосіб життя. А творчість для мене можлива лише в Краматорську чи, хоча б, в Україні. Тому, незважаючи на те, що місто руйнують росіяни, я все одно хочу повернутися туди. Там я був щасливий. На чужині не мед та не цукор. Але вдома війна, тому треба пристосовуватись до нових реалій”, - зауважує Микола Метла.
