Роман Чередниченко присвятив половину свого життя Біловодській районній лікарні. Навіть зараз, знаходячись в окупації, місцеві жителі згадують його виключно як першокласного лікаря, який зміг допомогти незліченній кількості жителів територіальної громади.
Головний лікар Старобільської багатопрофільної лікарні розповів ТРИБУНу про стан лікарень на окупованій Старобільщині та роботу переміщеного медичного закладу після повномасштабного вторгнення.
За словами Чередниченка, рік за роком якість медичного обслуговування покращувалась. Колектив закладу мав за мету створити лікарню, яка була б візитівкою якісної медицини та європейських цінностей для всіх, хто слідкував за життям України з-за кордону. А також для людей, які перетинали лінію розмежування та порівнювали рівень медицини в окупації та на вільній території.
«Потрапляючи у різні клініки Києва, Дніпра та інших міст, я тихенько про себе кажу: “А у нас в Біловодську було краще», – поділився лікар.
Він зазначив, що за кілька років, завдяки співпраці з міжнародними організаціями та донорами з Німеччини і Японії, співпраці з місцевою владою і депутатським корпусом, в Біловодську лікарню було залучено інвестицій більш ніж на сто мільйонів гривень.
«Міжрайонний акушерський центр був гордістю лікарні, а зараз в найкращому акушерському стаціонарі Луганської області російські військові справляють нужду в рукомийники. Тепер в колективі лікарні, який залишається в окупації, суворо заборонено навіть згадувати прізвище Чередниченко», – розповів медик.
У колектив Старобільської лікарні Роман Чередниченко прийшов у серпні 2021 року. Це був свідомий крок лікаря, адже адміністративно-територіальна реформа та перебудова системи охорони здоров’я в Україні вимагала змін в межах госпітального округу. А знання та досвід біловодської лікарні були потрібні на рівні кластерного медичного закладу, тобто Старобільської багатопрофільної лікарні. Втім, як пригадує лікар, покинути домівку було нелегким рішенням.
Так сталось, що на той час у лікарні в Старобільську накопичився ряд системних проблем, які заважали органічно вписатись в умови медичної реформи, тож роботи було багато. Але вже за півроку колектив підводив підсумки 2021-го року з іншим настроєм. Протягом того року вже багато змінилося – розпочалась реконструкція акушерського стаціонару, були проведені закупівлі новітнього обладнання в гінекологічне відділення. Досить швидко лікарня стала центром лапароскопічної гінекології в Луганській області. Крім того, вже було затверджено проєкт реконструкції кардіо-неврологічного відділення з інтервенційним блоком та інтенсивною терапією з УФСІ, проведено перебудову системи киснезабезпечення лікарні – встановили два кріоциліндри та кисневі системи на території лікарні. Була побудована внутрішня мережа, налагоджена робота електронної системи, відділення екстреної медичної допомоги, call-центру тощо. Головні сподівання на реформування лікарні були на 2022-й рік.
Повномасштабне російське вторгнення Роман Чередниченко зустрів вдома. Разом з родиною вони зібрали вже підготовлені речі та поїхали в Старобільськ, а через декілька годин в рідному для лікаря Біловодську вже були росіяни.
Не дивлячись на паніку та острах, Старобільська лікарня працювала, бо був черговий спалах ковідної хвилі. Заклад був майже повністю заповнений пацієнтами, а весь колектив лікарні вийшов на роботу. Тому на той час лікар знаходився там, де був потрібен – на робочому місці, разом з персоналом.
Тоді про жодну евакуацію медичних працівників не йшлося. Медики повинні були надавати допомогу своєму розгубленому населенню, хоча, як зазначив Чередниченко, самі лікарі були спантеличені не менше. Завданням головного лікаря на той час було втримати всі лікувальні процеси в екстремальних умовах.
Роман Чередниченко залишався з колективом до того часу, поки була можливість. Два тижні разом з родиною він прожив у лікарні. Проблеми сипались одна за одною, їх треба було вирішувати: постачання ліків, кисню, харчів в умовах заблокованої логістики.
«Вибухи, перші хвилі поранених, облаштування бомбосховищ, пологи в підвалі – було все», – розповів лікар.
З перших днів окупації Старобільська окупанти не цікавились лікарнею.
«Перші “гонці” з’явились 9 березня та попередили, що у мене є тиждень на прийняття рішення стосовно співпраці з росіянами (яке, звісно, було прийняте давно)», – згадує Роман Чередниченко.
15 березня 2022-го року головний лікар провів останню нараду з колективом, а вже 16 не вийшов на роботу. Тоді до лікарні приїхала делегація з окупованого Луганська, щоб «прийняти лікарню». Колективу було повідомлено, що Роман Чередниченко «дезертировал».
Через кілька днів він отримав сповіщення від банку про спробу несанкціонованого доступу до електронного банківського рахунку лікарні, де залишались чималі кошти. Після кількох таких спроб лікар зв’язався з підтримкою банку та заблокував всі рахунки лікарні без можливості розблокування з окупованої території.
Зробивши це, Чередниченко зрозумів, що залишатись в окупації небезпечно, тому було прийняте рішення про виїзд. На шляху до вільної території йому разом з родиною довелось пройти близько десяти окупаційних блокпостів з оглядом речей. На жаль, евакуювати документи лікарні не вдалось.
На момент повномасштабного вторгнення в Старобільській багатопрофільній лікарні працювало 456 робітників. Більшість з них залишились в окупації. Дехто виїхав за кордон, а дехто – на підконтрольну Україні територію. Були й такі, що вже з-за кордону поверталися в окупований Старобільськ.
На сьогодні лише 22 співробітники, з-поміж тих, хто виїхав з окупації, підтримують зв’язок з адміністрацією лікарні. З тими, хто знаходиться в окупації, контакту практично немає. Тиск на них з боку окупаційної адміністрації посилився і, як вважає Роман Чередниченко, лікарі просто бояться виходити на зв’язок.
Коли розмова заходить про колаборантів, першим він згадує головного лікаря, якого представили окупанти, В’ячеслава Бикова. У лютому 2022 року лікар добровільно порушив лікарську присягу і перейшов на бік окупантів.
«Кілька років тому Биков пішов з поста очільника лікарні, тому що з початком медичної реформи відчув, що не може змінитись і відповідати вимогам часу. На той час це заслуговувало на повагу. Зараз прогрес лікарні повернувся у зворотну сторону, а система знайшла свого “героя”», – вважає лікар.
"Щодо інших працівників, Ви праві, питання важке. Звісно, що це питання обставин кожного, хто залишився в окупації. І в кожному випадку ця формула має різні складові, хоча сума від цього не змінюється. Це питання в першу чергу кожного до себе самого: чи зможеш ти залишиться собою в прийдешніх умовах? І якщо людина є цілісною особистістю, має позицію і відповіді на головні питання буття (хто ти? заради чого ти живеш? які твої цінності?), то її матриця ідентичності вже заповнена, і інша в неї просто не поміститься. Буде конфлікт, який завершиться трагедією. А коли людина ніколи не переймалася такими “дурницями”, то на матрицю базових потреб лягає що завгодно," – вважає Роман Чередниченко.
Ще на початку повномасштабного вторгнення стало відомо, що все новітнє обладнання росіяни вивезли до Луганська та РФ, а натомість почали показово привозити різний транспорт, якість якого дуже відрізнялась від того, що було в Старобільську до цього. Роман Чередниченко підтверджує інформацію – з приходом окупантів з лікарень зникло обладнання. Але, як вважає чоловік, головна трагедія в тому, що зникли паростки якості та сервісу, сучасних підходів до надання медичних послуг.
Зараз Старобільська багатопрофільна лікарня відновила свою діяльність в Дніпрі. Як каже головний лікар, важко було пристосуватись – кожен з лікарів, хто покинув свої домівки, досі переживає всі стадії психологічного шоку. Спочатку була прострація і спустошення, потім – сумніви, вагання та пошуки. Після виїзду кілька місяців діяльності на гуманітарному фронті заповнювали шоковий вакуум від переїзду. Далі були пошуки локації для відновлення роботи та збір усіх своїх (і не тільки своїх), хто виїхав з окупованої території.
Найскладніше було знайти вільне та пристосоване приміщення, де можна було б розмістити медичний заклад. Розглядали не тільки Дніпро, думали й про інші міста, але обрали саме його. Склались всі фактори – вдалося знайти практично готове приміщення, а також саме там зібралось найбільше медиків-ВПО з Луганщини й не тільки.
В перші місяці було відновлено управлінський контроль над закладом, комунікації з електронною системою охорони здоров’я та НСЗУ. Це дало можливість лікарні використовувати всі наявні ресурси для облаштування підрозділу в форматі лікувально-діагностичного центру.
Згодом лікарям вдалось відновити контакти із давніми партнерами, з командою GIZ-східна Україна (Deutsche Gesellschaft fur Internationale Zusammenarbait), та налагодити роботу з новими по залученню гуманітарної допомоги.
Колектив лікарні вдячний команді Лікарів світу Асоціації Medicos del Mundo, благодійній організації International Medical Corpus, Міжнародному фонду медичної співпраці АІСМ (Association Internationale de Cooperation Medacale) за співпрацю, завдяки якій вони змогли швидко відновити лікувальний процес і забезпечити заклад необхідними ресурсами для надання медичної допомоги пацієнтам.
Зараз в розробці кілька державних програм, які оперативно систематизують потреби медичних закладів у ліках, витратних матеріалах і обладнанні, відповідно до якої надходить постачання. Наразі медзаклад укомплектований медичним обладнанням, лікарськими засобами та медичними виробами, створені умови для людей з особливими потребами. Звертаючись до лікарні, пацієнти отримують ліки та медичні вироби безоплатно, крім того, отримують гуманітарну допомогу, що надається нашими партнерами та волонтерськими організаціями.
Наразі обсяг медичної допомоги, яку можуть надавати релоковані лікарі, обмежений об’єктивними умовами, тому вони зосереджені на наданні амбулаторної спеціалізованої медичної допомоги. З 2023 року Національна служба охорони здоров’я передбачила фінансування закладу виключно за пакетом підтримки кадрового резерву
“Ми – колектив активних медиків-переселенців, які об’єдналися в місті Дніпро, аби робити те, що ми добре вміємо – лікувати та допомагати нашим пацієнтам зберегти своє здоров’я. Ми прагнемо бути корисними всім, хто потребує допомоги в складний для нашої країни та для кожного з нас час. Тому ми згуртувалися, щоб допомагати один одному”, – так про місію закладу зараз говорить головний лікар.
Нещодавно в мережі з’явилась інформація про закупівлю Старобільською багатопрофільною лікарнею шести балістичних шоломів та шести бронежилетів. За результатами відкритих торгів все це обійшлось закладу в 306 тисяч гривень.
Роман Чередниченко говорить, що потреба продиктована тим, що лікарі залучаються й до певної діяльності в містах, де захист відіграє вирішальне значення. Втім, він не заперечує – колектив лікарні готується до повернення додому. Основний план щодо надання медичної допомоги на території деокупованої Старобільської територіальної громади вже складено.
«Віримо в ЗСУ і з нетерпінням чекаємо звільнення наших територій, разом з партнерами, які готові нам допомагати у відбудові втраченої медичної інфраструктури. Дай Боже, щоб це сталося якомога раніше, і ми будемо вдома так скоро, як тільки дозволять військові!», – додав головний лікар.
Читайте також: Фотограф зі Старобільська Денис Черв’як: «Це більше, ніж просто фотографії»
