Диплом, обстріли та окупація
У 2014 році Тетяна Чупіна закінчила Луганський державний медичний університет. Саме тоді, коли розпочалася війна в Україні.
“Коли почалися військові дії, ми з чоловіком втратили житло в Луганську. Зовсім не було ані бажання, ані фінансових та моральних ресурсів, щоби все починати. Ми виїхали в Новоайдар, бо там були родичі. З часом зʼявилося друге дихання. Як я жартую, всередині я пташка фенікс — згораю, але повертаюсь з новими силами”, — розповідає Тетяна.
Так в неї й вийшло. За певний час Тетяна відновила свій диплом про вищу освіту, закінчила навчання по косметології, продовжує всі ці роки регулярно підвищувати кваліфікацію.
“Я не можу насититись навчанням, бо це настільки цікаво! Кожен день косметологія робить крок уперед, зʼявляються нові техніки, нові процедури, це так гарно! А головне, це робить людей щасливішими та підкреслює їх природну красу”, — говорить дівчина.
З 2014 по 2022 рік Тетяна здобула репутацію та авторитет, їздила з Новоайдару працювати в Сєвєродонецьк, мала свою аудиторію. Її знало багато людей.
“В день, коли сталося повномасштабне вторгнення, з нашого селища поїхали усі, у тому числі очільники міста та району, вони просто не відповідали на дзвінки та повідомлення. Ми, жителі, були просто кинуті самі на себе. Вже дні чотири йшли обстріли Щастя та росіяни обстрілювали Сєвєродонецьк”.
Було таке, що ми ділили по пластинці медикаментів між усіма, щоб люди протрималися
Чоловік Тетяни працював на той момент в місцевому ДСНС. Разом з іншими рятівниками вони організували справжній прихисток для земляків.
“Люди їхали без нічого — ані їжі, ані речей чи медикаментів. Разом з Новоайдарським ДСНС та завдяки підтримці заступника начальника пожежної частини та начальника пожежної частини Новоайдару ми зробили імпровізований штаб, куди місцеві жителі зносили все те, чим могли поділитися. Картопля, сало, борошно, ліки, одяг. Було таке, що ми ділили по пластинці медикаментів між усіма, щоб люди протрималися. Багато підприємців нашого селища допомогли побутовою хімією”, — згадує Тетяна.
Вона також додає, що коли почалися обстріли та росіяни були вже близько до Новоайдару, але ще не увійшли в селище, а займали позиції у навколишніх пунктах, І люди там вже були без їжі та ліків, рятувальники ризикували собою.
“Ми ж формували допомогу з того, що мали. Потім пожежники проривалися, ризикуючи життям, у відрізані населені пункти. Там йшли постійні обстріли. Навіть, коли росіяни не пускали, погрожуючи розстрілом, хлопці казали, що не кинуть своїх людей помирати з голоду. Я згадую ті дні - й мурахи по шкірі”.
Близько місяця Тетяна з чоловіком сиділи в окупації, допомагаючи людям.
“Ми знали, хто ми. Свій вибір ми показали ще у 2014 році, але, якщо відверто, було так важко покинути все. Думки, що знову все спочатку, постійно крутилися в голові. Але плинув час, ми були в ізоляції, без зв’язку та інтернету. Коли наші прапори змінили на ганчірки, ми з чоловіком, собакою та котом виїхали наступного ж дня”, — пригадує Тетяна.
Вони їхали в нікуди. Вже в дорозі Тетяна писала в різні чати та групи з пошуку житла.
“Так ми опинилися у Вінниці. Житло знайшли в оренду, дуже важко було. Але той, хто шукає, - знайде. Головне, що ми разом, наші тварини з нами”.
“Тварини для мене — більше, ніж про любов для пухнастиків. Це моя слабкість. Коли ми жили вдома, разом з чоловіком намагалися усіляко допомогти безпритульним тваринам, підгодовуючи їх, шукали їм добрі сімʼї, та як могли, допомагали волонтерам. Все це й продовжуємо робити сьогодні. Тому питання залишити своїх двох чотирилапих, не стояло взагалі. Вони — наша родина”.
Віра в людей та краса
“Вінниця — комфортне для мене місто. З роботою теж вийшло, бо я не сиділа склавши руки. Салон шукала недовго. Мені байдуже було на ремонт чи зірковість, головне, щоб було затишно і комфортно працювати”.
А от з пацієнтами, зазначає Тетяна, було складнувато.
“Косметологія — не просто сфера краси, це в першу чергу медицина. А люди не підуть до будь-кого, тим паче коли це інʼєкції. А я саме косметолог-інєкціоніст. Проте час та “сарафанне радіо” роблять свою справу. З кожним місяцем пацієнтів стає більше і більше, вже навіть приїздять до мене з інших міст. До речі, наші земляки також”, — говорить Тетяна.
Ледь не все косметологині довелося закуповувати “з нуля”. Вдалося вивезти тільки апарат для лазерного видалення волосся.
“Незадовго до вторгнення я зробила для себе дуже ризикований крок та взяла кредит на апарат для лазерної епіляції (процедура видалення волосся — прим. ред.). Чоловік як відчував, питав, чи не боюся, бо така величезна вартість, а навколо в повітрі вже відчувалося загострення. Але очі бояться, а руки роблять. Узяла апарат, а через 3 місяці напали орки. Я не могла залишити його в окупації, везли через 14 блокпостів загарбників. Близькі були у шоці. Всі казали, а що як відберуть? Але я знала що ні, не віддам, бо з матеріального це усе, що в мене залишилось”, — ділиться переживаннями Тетяна.
На щастя, апарат вдалося вивезти з окупації та довезти цілим.
“Тепер я можу робити шкіру дівчат гладенькою, бо лазерна епіляція — це супер процедура від небажаного волосся. Не тимчасова, як наприклад, шугаринг, а видаляє волосся назавжди. Звісно, якщо правильно її робити. Тож тепер працюю у двох напрямках — лазерна епіляція та косметологія”.
Всі процедури, які Тетяна виконує, вона спочатку випробовує на собі.
“А як інакше? Як можна розказати, як воно, наприклад, після ін'єкцій краси, якщо не розумієш відчуттів? Тож я і є та сама людина, котра першою отримує процедури з власних рук. Нещодавно робила собі ботулінотерапію. Якщо сказати простими словами, то це процедура, яка виконується інʼєкційно задля запобігання утворенню зморшок та розгладжує ті, що є”, — говорить косметологиня.
Вона також зазначає, що це цілком безпечна процедура, якщо її робить лікар з освітою.
“Фахівець має знати протокол, тоді ботулінотерапія буде безпечною. Її роблять навіть діткам при певних хворобах м’язів та спортсменам. Протипоказання звісно теж є, але вони мінімальні”.
Тетяна радить, якщо ви зважилися на процедури краси, ретельно обирати спеціаліста.
“В першу чергу я б звертала увагу на професіоналізм косметолога: чи відвідує вона (він) майстер-класи, семінари, чи проходить підвищення кваліфікації. Бо медична освіта, звісно, - це чудово, але цього, як показує практика, інколи недостатньо”.
А якщо ви обираєте собі косметолога через соцмережі, то обовʼязково дивіться на фото робіт.
“Я завжди кажу своїм пацієнтам — у кожного косметолога, як у художника, свій почерк. От як намалював, так і буде. Якщо вам не подобаються роботи — не потрібно себе впевнювати, що у вас буде інакше. Обирайте не тільки спеціаліста, але і його роботи, особливо якщо це контурна пластика (губи, кути щелепи, підборіддя)”, — розповідає Тетяна.
Підсумовуючи, Тетяна говорить, що в неї була змога виїхати та розпочати все знову, але так пощастило не всім.
“Не в усіх була змога виїхати, але у всіх була змога не йти працювати на окупантів. У всіх була змога не агітувати людей бути за орків, була змога не “здавати” ближніх. Тому чи розчарована я в тих, хто залишився на окупованих територіях? Частково так, частково ні. Знаю точно, що віру в людей я не втратила. Інколи дуже важко, нестерпно. Йду кудись до річки чи озера й просто вдивляюся вдалечінь. Але все погане пройде і всі наші біди теж пройдуть. Я дуже вдячна Богу та ЗСУ, що маю можливість жити, працювати та втілювати свої мрії”.
