Одразу після випуску зі школи пані Оксана вирішила повʼязати своє життя з медициною. Отримавши відповідну освіту, працювала в цивільній лікарні медсестрою. Однак після початку війни не змогла залишитися осторонь спільної біди й влаштувалась у військовий шпиталь.
Історію медичної сестри з Луганщини та про роль жінки на війні читайте в матеріалі Трибуну.
З 2011 по 2015 рік пані Оксана навчалась в Кремінському медичному училищі. Потім влаштувалась на роботу в Троїцьку центральну районну лікарню, де працювала медсестрою у відділенні загальної терапії. Там і отримала перший медичний досвід. У 2016 році дівчина переїхала в столицю. Влаштувалась у приймальне відділення військового шпиталю м. Київ, де працює і зараз.
“24 лютого 2022 року я заступила на чергування. Усі колеги в цей день залишилися на своїх робочих місцях, ніхто не пішов додому. Всі, хто міг, приїхали на роботу. З початком повномасштабного вторгнення всі цивільні медсестри нашого закладу мобілізувалися. Я теж прийняла присягу і наразі є військовослужбовицею Збройних сил України”, – розповіла пані Оксана.
За її словами, працівники відділення приймають пацієнтів з передової, полонених, військових з різними хронічними захворюваннями і далі перенаправляють у вузькопрофільні відділення. Там їм вже надають повну медичну допомогу.
“Наше завдання – надати першу допомогу: знеболення, перевʼязка тощо. Також ми займаємося евакуацією між госпіталями з різних міст”, – зазначила медикиня.
Не дивлячись на те, що до нас везли і везуть багато поранених, ніхто не опустив руки, ніхто не зламався.
Багато хлопців з Луганщини зараз захищають нашу Батьківщину. Пані Оксана розповіла, що дуже часто зустрічає наших земляків, хлопців з Троїцького, Сватового, Сєвєродонецька, Рубіжного, Старобільська та інших населених пунктів області.
Баланс між цивільним життям та роботою, на думку дівчини, повинен бути завжди. Саме це і допомагає їй триматися.
Жінка завжди має залишатися жінкою.
“На роботі ти сильна, моментами – беземоційна. Коли здається: все, не можу… Згадую своїх колег, які безпосередньо на передовій, згадую наших хлопців, у яких вони умовах. Піднімаюсь, говорю сама собі: в тебе все добре, заради них ти не маєш права зламатись. Якщо не буде міцного тилу, то воїнам буде ще гірше. А от вдома вже згадуєш, що ти жінка, яка повинна посміхатись, кохати, давати волю емоціям”, – поділилася пані Оксана.
Дівчина розповіла, що дозвілля, якого не так багато, проводить у майстрів краси. Також відпочиває біля озера, з вудкою, у колі рідних та друзів.
“Я вірю в те, що буде перемога, в те, що ми ще обов’язково поїдемо в наше Троїцьке і там зустрінемось”, – наголосила медикиня.
Читайте також: "Хочу бути максимально ефективним, щоб приблизити перемогу", – військовий хірург про допомогу на фронті
