Марґарита Федоренко – студентка-медик Харківського національного університету ім.В.Н. Каразіна. До повномасштабного вторгнення працювала фельдшером на “швидкій” у Харкові. Однак на шостому курсі навчання взяла академвідпустку і в серпні 2022 року добровільно пішла на війну.
Виданню ТРИБУН Марґарита розповіла про своє життя до вторгнення та про досвід на фронті.
Вона говорить, що завжди хотіла бути медиком, і вже з тринадцяти років почала готуватися до вступу в університет.
‘’У мене взагалі не було іншого вибору, бо мене виховав дуже крутий лікар-анестезіолог. Завдяки цій людині, яка вплинула на мене, я зараз на своєму місці. Я прагнула вступити до медичного, і навчання мені надзвичайно подобалось, хоча іноді було важко. Шлях кожного лікаря – це щось унікальне, і цю справу дійсно треба любити’’, – починає студентка.
У 2016 році Марґарита вступила до Харківського університету. Дівчина розповіла, що більшість її одногрупників та викладачів розмовляли переважно російською мовою.
‘’Багато людей мене принижували через те, що я говорила українською. Педагоги викладали матеріал російською мовою, через що мені було дуже складно, бо ти не можеш постійно перекладати все на українську. І після початку вторгнення я зрозуміла, що потрібно щось змінювати’’, – каже медик.
Спершу Марґарита написала пост в інстаграм, в якому поділилась своїми враженнями про рівень української мови в університеті ім.В.Н. Каразіна. Після чого певна харківська спільнота написала про дівчину, що вона нацистка.
‘’На кожній парі я просила викладачів, аби вони проводили лекції державною мовою. Були такі, що без проблем погоджувались, але деякі навідріз мені відмовляли. Одним із них був викладач пульмонології, який після мого прохання пообіцяв, що наступна пара буде українською, але він все одно почав її, як завжди, російською. Звісно, що я одразу висловила свій спротив і знову почала наполягати на викладанні українською’’, – розповідає активістка.
На цій же парі студенти публічно почали її принижувати та навіть погрожувати.
‘’Одна особа мені тоді привселюдно сказала: ‘’Если не закроешь рот, мы тебя найдем и всем потоком будем избивать’’. Професор, замість того, щоб сказати щось на мій захист, просто видалив мене з конференції. На пару я заходила двічі, і другий раз я зробила запис, на якому зафіксовано, як мене принижують. Це відео я виклала в мережу’’, – каже медик.
Внаслідок цього скандалу професора було звільнено.
‘’Після тієї ситуації, на щастя, більшість цих людей пішло з мого життя. Я почала займатися мовним активізмом, завдяки чому мер Харкова Ігор Терехов заговорив українською. Ця історія про те, що люди повинні розуміти, що вони не маленькі, і можуть щось змінювати у власній країні’’,– говорить дівчина.
Ще студенткою Марґарита хотіла розвивати себе у професійній сфері. Тому пішла працювати в міську клінічну лікарню швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова.
‘’Я хотіла працювати в реанімації, але туди мало кого брали, бо майже всі місця були зайняті. Пам’ятаю, як прийшла у відділення та чекала декілька годин, поки закінчиться операція, щоб поговорити із завідуючим. Я йому сказала, що готова робити все, навіть безкоштовно, аби мене взяли на практику. І чоловік, побачивши мою мотивацію, погодився’’, – розповідає дівчина.
З початком російського вторгнення Марґарита призупинила навчання в університеті, бо не могла дозволити собі сидіти вдома.
‘’Війна – це найкращий університет. І якби у мене рік тому був би вибір ще раз прийняти таке рішення, я б однозначно зробила так само. На мою думку, диплом – це лише маленький плюсик, який загалом нічого про тебе не каже. Про тебе говорить кількість врятованих життів, твій професіоналізм, і вміння комунікації з пацієнтами’’, – пояснює медик.
Деякий час батьки Марґарити не знали, що вона пішла на фронт. Дівчина поїхала в Ужгород, і вже звідти мала б вирушити на практику у Німеччину, а саме у Дрезден.
‘’Після подій в Оленівці я зрозуміла, що якщо зараз поїду, то ніколи собі цього не пробачу. Я знайшла перше-ліпше добровольче формування і поїхала під Херсон, коли він ще був окупований’’, – розповідає дівчина.
Коли Марґарита вже два тижні перебувала на фронті, то написала мамі про своє місцезнаходження.
‘’Мама у мене одразу запитала: ‘’Доню, а якими шляхами треба було їхати з Ужгорода в Дрезден, щоб опинитися під Херсоном?’’. Я їй кажу, мовляв, шляхом націоналістичних цінностей. Взагалі, на мій подив, вона відреагувала дуже спокійно. Мама прекрасно знала, хто її донька, і розуміла, що рано чи пізно я б так вчинила’’, – зазначає Марґарита.
Дівчина говорить, що на війні всі медики між собою рівні, і мають інший спосіб комунікації, на відміну від цивільних.
‘’У військовій медицині немає конкуренції, є лише бажання довезти живого бійця’’
‘’Я вдячна, що мала змогу познайомитися з багатьма чудовими лікарями, одним з яких був Андрій Жолоб. Ми з ним разом працювали на стабілізаційному пункті та медеваці (лікарський екіпаж, на який перевантажують поранених). Я пам’ятаю, як нам привезли пораненого бійця, і коли Андрій їхав з ним, дав свою чашку зі словами: ‘’Братику, кури в мою чашку’’. Тому у військовій медицині я побачила більше гуманності, аніж в цивільній‘’, – ділиться медик.
Марґарита розповіла, що перший день її ротації був достатньо хаотичним.
‘’Це був максимально двіжовий день, бо постійно привозили поранених, ми бігали в укриття. Згадую момент, як на танку приїхало 20 чоловіків, у яких через бруд тільки очі було видно. Вони всі одразу почали телефонувати рідним, і ти стоїш на це все дивишся’’,– каже медик.
Дівчина розповіла про свій ранок після першого дня на фронті.
‘’Я встала тоді від того, що мені один командир, що приїхав з дуже гарячої точки, каже: “Прокидайся, я зараз буду робити тобі каву’’. Нині я згадую це з посмішкою, бо було мило’’, – ділиться Марґарита.
‘’Мені не подобається, коли кажуть, що воїни вмирають - вони відходять в інший світ’’
Найважче на війні, як каже медик, це коли привозять вже померлих бійців.
‘’В День Незалежності до нас привезли трьох загиблих військових, вони були розстріляні з ворожого танку і повністю обпалені. Єдине, що їх ідентифікувало, – це жетони. Мені потрібно було записати їхні дані. Найважче, коли історії цих людей випадають тобі у фейсбуці. Ти просто пам’ятаєш його обпалене тіло, а на фото там гарний двадцятирічний юнак’’, – каже дівчина.
Марґарита говорить, що психологічно їй допомогає відновитись малювання та близьке коло друзів.
‘’Все що зі мною відбувається, я просто сприймаю як досвід, і навчилась перемикатися. Я розумію, що це – моя місія, що я сильна і мушу продовжувати воювати до останнього подиху’’, – зазначає дівчина.
Читайте також: Стоматолог став бойовим медиком: Ігор Молдовян рятує життя військових
