Сергій Вільгановський – професійний художник та викладач студії ‘’Vil Ganovskiy T-Studio’’. Чоловік народився у Донецьку, але вже з 1986 року мешкає в Києві.
Журналістка ТРИБУН завітала до майстерні художника та дізналась деталі його творчої кар’єри.
Малювати Сергій почав ще з самого малечку, коли йому було 5 років.
‘’Дякуючи мамі, залишився папірець, на якому я зобразив будьонівця, що скаче на коні. Я досі не розумію, як п’ятирічна дитина могла так добре намалювати, бо не впевнений, що зараз у мене вийде краще’’, – сміється чоловік.
Ще будучи сімнадцятирічним юнаком, Сергій переїхав з рідного міста у Київ, і вже 37 років є жителем столиці.
‘’Я хотів вступити в художню академію, але, на жаль, у мене не вийшло. Тому за збігом обставин пішов у Київське вище танкове інженерне училище, вчитися на інженера з експлуатації колісної та гусеничної техніки. Згоден, що професія не дуже творча, але університет загартував мене, що дуже допомогло пережити 90-ті роки’’, – розповідає донеччанин.
Попри те, що Сергій навчався на військовій спеціальності, він продовжував малювати.
‘’Площа Льва Толстого, Хрещатик – місця, де продавались мої картини. Першу мою роботу купили за 70 радянських рублів, це хороша ціна, бо середня зарплата тоді складала 120-140 рублів. Як зараз пам'ятаю, це була маленька картина ‘’Громадянка Польщі’’, і покупець дуже хотів, щоб на ній був мій автограф. Тому зараз своїм учням раджу, щоб ставили свої підписи’’, – каже митець.
Художник зазначає, що університет зовсім не заважав малювати, а навіть допомагав.
‘’У нас був доступ до фарб, матеріалів, які важко було придбати в магазині. Забезпечували просто усім. Наприклад, дали завдання намалювати пару плакатів для армії, а все, що залишилось, можеш використовувати як хочеш’’.
За все своє життя Сергій ким тільки не працював. Говорить, що ніколи не цурався роботи.
‘’Пам’ятаю, як готував курей-гриль. Мій знайомий шукав продавця, що вміє працювати з газовим грилем, робота була потрібна, тому я і сказав, що вмію. А сам то, звісно, й гадки не мав, як то робити, бо тоді і на сковороді не міг посмажити. Я пішов до схожої лавки, що займалась такою ж справою, постояв, подивився, мені там пояснили, що до чого. Так і навчився’’, – згадує чоловік.
У 2000-их митець почав свою викладацьку діяльність, а саме навчав малювати дітей у дитсадках.
‘’З дітьми набагато простіше працювати. Мені гріє душу, що вони, на відміну від дорослих, не кажуть: ‘’Я не вмію малювати’’. Немає людини, у якої немає хисту до цього. Зараз сучасне мистецтво не вимагає від тебе чогось надскладного, просто вимикай мозок, бери фарби і малюй’’, – пояснює художник.
Згодом чоловік почав навчати не тільки дітей, а й дорослих, і в 2011 році почав займатися вже у власній майстерні.
‘’У мене є люди, які ходять до мене 8 років. Багато хто займається не тільки, щоб навчитись малювати, а й просто поспілкуватись у колі однодумців. Було навіть таке, що день народження святкували, то 15 хвилин посиділи за столом і стали малювати’’,– сміється митець.
Сергій розповів, що мистецтво допомагає, коли поганий настрій, або коли навіть депресія.
‘’Нам часто не вистачає яскравості у житті, тому у майстерню приходять за новими барвами, що знаходять у фарбах. До мене ходила переселенка з Маріуполя, яка увесь свій стрес виливала на картини. З самого початку занять, вона була напружена, боялась різких звуків. А от в кінці було видно, що жінка стала спокійнішою. Тому я завжди кажу, що мистецтво лікує’’.
Художник не був у рідному Донецьку, в якому залишилась жити мати, вже десять років.
‘’Коли почалась війна у 2014-ому році, у мене деякий час була пауза у мистецтві. Всередині був якийсь шок,що я не міг взятися за пензель. І потім вже, коли я продовжив писати, всі мої картини на тему війни мали великий попит’’, – каже митець.
Сергій брав участь у трьох виставках, що присвячені Донбасу, останньою була ‘’Деокупований Схід: метаморфоза і надія’’.
‘’Анексія Донбасу залишила глибокий слід в моєму житті та надзвичайно вплинула на мене. Тому, хоч я не переселенець, але мені болить не менше, і це відображається на творчості’’,– зазначає донеччанин.
