З 2014 року Артем Карякин більше відомий як “Східний” допомагав Збройним силам України інформацією з окупації.
За вісім років російським структурам угрупування “ЛНР” так і не вдалося вирахувати партизана. Зараз Артем сам військовослужбовець ЗСУ, але продовжує збирати дані про переміщення ворожої техніки та місця дислокації ЗС РФ.
В інтерв’ю ТРИБУН він розповів про ризики, з якими стикався, знаходячись в Кадіївці
“Окрім везіння варто відзначити низьку кваліфікацію співробітників “МДБ”. Якщо у Луганську була низка затримань проукраїнських мешканців, то Стаханов, на щастя, у цьому плані сильно відставав. Я всерйоз задумався, що стану наступним, тому що у Твіттері ми з Владом читали один одного і обмінювалися повідомленнями. Особливо стало тривожно, коли побачив на відео з обшуками у нього вдома в Луганську, як співробітники "МГБ" перебирають стікери ультрас ФК "Зоря", дизайн яких робив я. Незабаром через це вирішив видалити свій перший обліковий запис у Твіттері.
Паралельно одна з великих місцевих проросійських спільнот “Вконтакте” опублікувала фото з посиланням на мій профіль та опис до нього “український навідник, потрібно терміново знайти та затримати”. Благо, пронесло. З того часу я мимоволі спостерігав за кожним авто, яке заїжджало у мій двір, а гучні кроки сходами здавались чимось фатальним, прискорюючи серцебиття. Чекав на прихід чекістів в той період щодня, і таких періодів за 8 років було чимало”, - каже Східний.
Боєць згадує, як наприкінці 2018 року один із проросійських активістів ломився до нього в двері.
“Коли я вийшов, щоб поговорити з ним, він сказав: “Я був у поліції і дізнався про всі твої адреси. Думав, ти ховаєшся. Загалом, ми бачили на твоїй сторінці фотографії з України, тому ти визначайся: або живеш із нами у “ЛНР” і приймаєш це, або наступного разу поїдеш із пакетом на голові”.
Ця людина мала зв'язки у місцевих структурах: “поліції”, “МНС”, а також “молодіжному парламенті ЛНР”. Йому нашепотіли, що я - український навідник, але до кінця всерйоз він, мабуть, це не сприймав.
Не всі люди, які траплялися мені, вміли тримати язик за зубами і дехто все ж таки проговорився, але пронесло.
Ще з 2016 року люди з усіх цих “молодіжних парламентів” говорили: “нам все одно, а інакше сказали б пацанам із роти (ймовірно, маючи на увазі одну з рот 6 ОМСП***) і тебе зарізали б. Навіть тоді я не виїхав, роблячи вибір на користь сім'ї й усвідомлюючи всі ризики. Можливо, це й збивало з пантелику всіх цих манкуртів”, каже Артем.
На запитання, чи не було бажання кинути все, Східний відповідає:
“Брехати не буду. Тривала параноя, нічні кошмари та очікування непоправного змушували замислюватися про те, щоб на якийсь час затихнути та жити “не відсвічуючи”, без соцмереж тощо.
Але так жити я не зміг, адже завжди тягло висловити проукраїнську позицію у Твіттері, передати інформацію про прохід чергової колони, обговорити місцеві чутки. Складно пояснити - якийсь порив душі, і нічого ти з ним не поробиш. Ідея, справедливість, жага до помсти, велика любов до України”
Повне інтерв’ю читайте за посиланням.
