Ще з давніх часів, на Донбасі, у тому числі й на Луганщині, мешканці боролися за право на свободу. В історію увійшло й повстання уродженця області Кіндрата Булавіна, яке ще називали "останньою спробою степових "рицарів у жупанах" відстояти свої вольності". Так і досі – кожного дня українці продовжують виборювати свою честь та незалежність, чинячи опір загарбникам.
Видання ТРИБУН розповідає історію Булавинського повстання, перша битва якого почалася на Луганщині.
Булавинське повстання 1707-1709 років – це великий виступ козаків та селян проти соціального гноблення, яке було названо на честь керівника Кіндрата Булавіна.
Кіндрат Панасович Булавін народився у 1667 році. Вважалося, що він був із Трьохізбенки, що на Луганщині. Але існує й інша думка, свідчення якої історики знайшли в російських архівах, – чоловік народився у слободі Старий Салтів. Його батько був рейтаром, а вже у 1686 році родина втекла на Дон, де Панаса Булавіна обрали отаманом у станиці Трьохізбенській. Звідти й починається віднесення Булавіних до донського козацтва.
Одними із причин майбутнього повстання стало прагнення Петра І заборонити приймати в козаки селян-утікачів, заборона права на самоврядування та обмеження на розселення. Тобто донцям не дозволялося займати нові землі та будувати на них свої поселення.
Тоді також точився конфлікт між слобідським козацтвом та донськими козаками за право володіння Бахмутськими солеварнями. Петро І передав Бахмут Федору Шидловському, який був полковником Ізюмського полку. Що й викликало невдоволення у донців, які під керівництвом Кіндрата Булавіна захопили місто. Це – арешт козаків у 8 станицях та відправлення їх із сім’ями на попереднє місце проживання – і стало початком великого повстання.
20 жовтня 1707 року загін на чолі з Булавіним напав на полк Юрія Долгорукого, якого цар відправив з метою вислання усіх біглих в ті міста, звідти вони прийшли. Військо княже стояло поблизу Шульгинського городка. Князя, солдат та офіцерів було вбито.
З часом загін Булавіна поповнився з 200 осіб до 2 тисяч, та народний рух поширився на весь козацький Дон. Довідавшись про повстання, цар Петро І послав донського отамана Лук’яна Максимова придушити рух. Проти заколотників виступив загін прихильних до царя козаків. Зустріч відбулася на річці Айдар біля селища Закотне, що на Луганщині. В результаті “переговорів” та перестрілки між супротивниками, частину повстанців вдалося взяти в полон та розстріляти, а частина – повтікали. Сам Кіндрат Булавін з невеликою кількістю козаків подався до фортеці Кодак на зимівлю. Там він чекав на поповнення своїх загонів з біглих селян та підтримку від козаків Запорізької Січі.
Діями Булавіна була невдоволена козацька верхівка, але серед простих селян Кіндрат набирав популярність.
На придушення повстанців Петро І вислав 20-тисячне військо на чолі з братом убитого князя Долгорукого – Володимиром. За наказом царя, проти повстанців виступив також загін Івана Мазепи. Булавін покинув фортецю Кодак й рушив до ріки Міус, а звідти із загонами отаманів Драного, Безпалого та Некрасова – до річки Дон. Щоб не допустити подальший рух булавинців, шлях їм перетнув загін отамана Максимова.
На річці Голуба, Максимову вдалося розбити передові загони Булавіна, але в підсумку повстанці завдали поразки отаманському війську. Із залишками свого загону Максимов відступив до Черкаська. Подолавши опір деяких станиць, які підтримували царський уряд, Булавін хитрістю та силою захопив місто.
Там він покарав урядовців та відтяв їм голови. Серед них був і Максимов. Повстанці на козацькому колі оголосили Кіндрата Булавіна отаманом Війська Донського. Після цього народний рух охопив Дон, південь Росії та велику територію Слобідської України, де повстанців очолили Голий, Драний та Безпалий.
Основне своє військо Булавін відправив на Азов, але не відмовився від наміру штурмом взяти Москву за підтримки не тільки козаків російських, українських, польських, але й з Поволжя.
Тим часом на Січі спалахнула суперечка між біднотою, яка підтримувала Булавіна, та козацькими старшинами, які не хотіли участі у війні. З Києва навіть прибули священники, щоб умовити бідноту не підтримувати повстанців і не вступати до загонів Булавіна. Але більшість незаможних козаків все ж вирішили пристати до війська .
Царське військо, користуючись тим, що вояцтво Булавіна розкидане по різних напрямках поблизу міста Торськ біля урочища Крива Лука, розбило ватаги С.Безпалого та С.Драного. Згодом під Азовом поразки зазнали й основні загони повстанців.
Скориставшись поразкою і боячись розправи царя, заможні козаки обрали нового ватажка. Під керівництвом новообраного отамана Зерщикова організували змову проти Кіндрата Булавіна, в результаті якої того було вбито. Але також є й інша версія: Булавін застрелився сам.
27 червня 1708 року армія князя Долгорукого вступила в Черкаськ. Залишки Війська Донського присягнули царю, а 40 заколотників повстання були покарані. Після смерті Кіндрата Булавіна керування військом перейшло до Гната Некрасова. Але єдиної думки про подальші плани у повстанців не було. Частина війська залишилась у Царицині, а Некрасов з основними силами вирішив повернутися на Дон.
Царське військо в серпні 1708 року, вийшовши з Черкаська, розбило військо повстанців на березі річки Дон.
Залишки своєї армії Некрасов повів на Кубань, яка належала кримському хану. Невеличка ватага Голого продовжувала боротися з царським військом між Пристанським і Донецьким козачими городками. Восени 1708 року армія царя захопила Донецький і розправилася з повстанцями.
У книзі “Сліди на сакмі” Сергія Каленюка зазначено те, що доповідав Петру І один із воєвод :"А по Айдару... городки всі і по Дінцю від Лугані вгору всі ... випалено і над людьми вчинено за указом"
Було спалено Бахмут та майже всі городки і станиці над Сіверським Дінцем, Айдаром і Деркулом.
Це згадував й генерал Рігельман у своїй книзі “Історія або оповіді про Донських козаків”:
Долгорукий спійманих усіх стратив і повішених на плотах по Донцю пускав. А станиці, які не підкоряються і бунтують з опором, починаючи з Шульгинки і всі окольні їхні місця навіть до самої Луганської станиці, - всі вирубані і вщент винищені та спалені.
Булавинське повстання було жорстоко покаране: 8 донських станиць винищено повністю, частину земель, яка належала Донському війську, було відібрано, а селяни-втікачі – повернуті додому. Мешканців сіл, які підтримували повстання, – закатували. Не милували ні жінок, ні дітей. Старшин, які не підтримували Кіндрата Булавіна, – нагородили. Козацька верхівка Ізюмського полку отримала родючі землі вздовж річок Красна, Жеребець, Бахмута (притоки Сіверського Дінця) та право заснувати там свої заводи.
А на честь повстанця було назване село – Булавинівка, назва якого й досі закріплена у Луганській області.
Читайте також: Вугільна промисловість на Луганщині: зародження та особливості
