У рідному Краматорську Людмила Сахно керувала рестораном та не була причетна до громадської діяльності, долучитися до якої її змусили події на сході України у 2014 році та окупація домівки. Після цього вона працювала членкинею у громадській раді при Донецькій ОДА, керівницею арт-платформи “Мрія” та розпочала займатися патріотичним вихованням суспільства. Через російське вторгнення у 2022 році краматорчанка евакуювалася на захід України, де й досі продовжує висловлювати свою активну громадянську позицію.
Про свій шлях Людмила Сахно розповіла в інтерв’ю виданню ТРИБУН.
2014-2022 роки
“Після початку війни на сході у 2014 році Краматорськ перебував під окупацією росіян 3 місяці. Я на власні очі бачила ті події. За 2 дні до визволення міста я виїхала, а після повернення – відчула потребу зробити так, щоб вся ця російська навала більше не повернулася до мого дому”, – каже жінка.
У 2014 році Людмила стала головою ОСББ у своєму будинку та членкинею громадської ради при Донецькій ОДА, де два роки працювала у комітеті освіти, адже за професією вона вчителька. Пізніше жінка балотувалась у депутати, але спроба була невдалою.
“Ця робота була ключем до можливості впливу на роботу державних організацій. У тому випадку, коли нас щось турбувало, – ми могли подавати свої запити чи рекомендації до того чи іншого виконавчого органу. Не завжди, але на нас реагували”, – зізнається краматорчанка.
Активну участь Людмила брала й у розвитку рідного міста. Почалося це з керування рестораном, який був ще й артпростором. Туди часто запрошували різні відомі гурти, такі як БумБокс чи “Жадан та собаки”.
“Ми стали артплатформою у Краматорську. Це був не просто ресторан, а соціально відповідальний бізнес. До нас приходили військові, волонтери, журналісти, артисти, які приїжджали до військових у 2014 році. Тоді біля нашого міста проходила лінія розмежування. На цьому тлі виникло бажання створити громадську організацію, яка б продовжила культурний розвиток. Тому в подальшому ми назвалися артплатформа «Мрія»”, – додає керівниця.
За підтримки міста Людмила з колегами почали проводити різдвяні та інші ярмарки, куди запрошували якомога більше українських артистів із заходу країни. Бо каже, що мали велику мету – зробити Краматорськ більш українським та розповісти його жителям, хто вони насправді.
Після подій 2014 року суспільство потребувало патріотичного виховання. Ми повинні були допомогти їм в самоідентифікації. Вони почали по-справжньому відчувати себе українцями
2022-2023 роки
24 лютого Людмила Сахно прокинулася та побачила купу пропущених телефонних викликів. А передзвонивши, дізналася про початок російського вторгнення.
“Я була відносно спокійною у перші дні повномасштабного вторгнення, але саме у 2022 році я на власному прикладі дізналася, що таке ПТСР. У 2014 році такого не було. Коли із кожним днем вибухи ставали наче системними та більш гучними – я не могла нічого робити, навіть просто думати. Почалися панічні атаки”, – зізнається краматорчанка.
Увесь перший місяць російського вторгнення жінка перебувала у рідному місті. Каже, що мала велику відповідальність перед іншими людьми.
“Перед тим, як виїхати, я повинна була переконатися, що кожен із людей, які на мене працюють, – знають куди ховатися та йти у разі небезпеки. Також як керівниця ОСББ свого будинку я перевірила наявність всіх найближчих бомбосховищ та їхній стан. Поінформувала про це жителів та із місцевими волонтерами ми провели невеликий курс домедичної допомоги. Згодом почала шукати перевізників, через яких допомагала всім знайомим виїхати із Краматорська. А після – поїхала і сама”.
Рішення про евакуацію було прийнято за 2 години. Після того, як стався приліт близько будинку жінки. З маленькою валізою та думками про швидке повернення, як у 2014 році, Людмила з подругою виїхали на захід України. Зараз вона хоч і знаходиться далеко від Краматорська, але все ж намагається допомагати його жителям.
Робота артплатформи “Мрія” зараз
Повертаючись до громадської діяльності Людмили Сахно, згадаємо про артплатформу “Мрія”. У 2022 році її команда створила проєкт під назвою “Свої до своїх”. Його мета – об’єднати всіх охочих ВПО-краматорців разом у різних містах України.
“У рамках цього проєкту в Києві зібралося понад 200 людей. Ми співали пісні разом із артистами з Донеччини, фотографувалися із земляками-фотографами, спілкувалися та ділилися думками чи спогадами. Також ми запрошували й військових та допомагали їм донатами”, – розповідає керівниця проєкту.
Ще один фактор, який зіграв важливу роль у створенні проєкту та об’єднанні краматорців – їхній психічний стан. За словами Людмили Сахно, людям необхідна підтримка саме від своїх. Які також вірять у перемогу та чекають на повернення.
Ця ідея від артплатформи вийшла вдалою у реалізації, але не довготривалою.
“Майже за два роки після початку вторгнення цей проєкт вичерпав себе та вже не актуальний. Чому? Тому що кожен із переселенців вже асимілювався у тих громадах, до яких переїхав. Там знайшов нових друзів, роботу чи заняття. А потреба у згуртуванні із земляками вже невелика”, – зазначає жінка.
Розповідає, що багато краматорців повертаються додому після того, як Бахмут перейшов у більш тиху фазу та гуркіт від зброї не такий гучний.
“У місті тихо, значить можна повертатися – це хибна думка. Там все ще не так далеко лінія розмежування та залишається небезпека. Але життя у місто повертається. Відкриваються невеликі заклади, жителі прикрашають місто до різдвяних свят та потроху згадують те, що було «до»”.
А план після приїзду до рідного міста у Людмили Сахно такий:
Краматорськ – це для мене щось дуже тепле, рідне. Банально, але я хочу провести свій звичайний день вдома. Мрію піти на якийсь захід на оновлену площу, зустрітися із друзями в улюбленому закладі, поговорити з ними про все те страшне, яке відбулося з нами, та прогулятися парком, до якого я ходила на ранкові пробіжки. Це моє життя і я хочу додому
Читайте також:“Саме переселенці роблять своє нове місце для життя кращим”, – підприємець із Покровська
