Деркул — недооцінена річка на сході України, про яку нині відомо занадто мало. Колись протягом багатьох століть швидкоплинна, вона сумирно міліла та заростала очеретом, що викликало низку дискусій у громадських активістів Луганщини. А повномасштабна війна змусила нас збагнути й закарбувати — саме по Деркулу проходить значна частина українсько-російського кордону в межах Луганщини. Проте, коли річка ще була глибокою-глибокою, коли бачила перших людей на своїх схилах та те, як будувалася Миколаївська церква у Біловодську, вона була надважливою артерією регіону.
ТРИБУН поспілкувався істориками та пошукав у літературі, аби дізнатися все можливе про річку Деркул.
Легенда, яку поглинули води
“Я пам’ятаю, як біліла річка через вимивання крейди зі схилів. То було давно, та й я давно вже не був вдома”, — розповідає переселенець з Городища Біловодського району Луганської області Василь Бондаренко.
Чоловікові за 80 років і вдома він не був з 2014-ого, відколи діти його забрали на Житомирщину, де він доживає.
“Деркул — швидкий та небезпечний. В дитинстві нас, малечу, лякали, що риба може затягнути у воду”, — сміється чоловік, — “Але у дорослому віці я зрозумів, що боятися слід підводної течії. Вона могла віднести далеко й в один момент”.
Він пригадує, що з часом річка почала сильно міліти.
“Старі люди говорили, так було, коли Деркул змінив гирло. Казали, що один козак заховав на березі десь свої скарби, а потім річка змінила течію й поглинула той крам. Це ціла легенда! Іноді знаходилися відчайдухи, що намагалися відшукати “золото”, але ніхто так і не знайшов, або ж знайшов та не признався”, — говорить пан Василь.
Про цю легенду у різних варіаціях чули й місцеві жителі, й дослідники.
“Я чув цю легенду у варіації з козаком Марком, засновником Марківки. Можна сказати, що ця така народна легенда бере витоки десь на початку 18 століття”, — зазначає історик Олександр Набока.
Не менше цікавих теорий пов’язані із назвою річки Деркул.
Про назву та етнос
Є одна художня теорія. Їй нема історичного підтвердження, але від того вона не менш цікава.
“На березі річки нашого спільного дитинства з таємничим, аж магічним іменем Деркул, у якому "вочевидь одбилася парсуна скіфського, а потім києворуського сонячного бога, що звався Гор-Коло", і яке зазнало упродовж віків фонетичного розвитку, зокрема стягнення та спрощення в ланцюжку «Горколо – Джорколо – Джоркло – Джоркул – Джеркул – Деркул»”, — писав у своєму романі-подорожі під назвою “КОВЧЕГ. Колискова для смерті” Сергій Чирков.
Правда це чи вигадка, збігається важлива теза, якої дотримуються провідні краєзнавці Луганщини — назву річки свого часу люди записували так, як чули.
“Назву річки в російських джерелах писали ще й Деркуль, Дерпуль, Колодезь Дерколов, Деркула, Деркун, Дердукул — хто як почув чи записав. Топонімісти вважають, що гідронім Деркул походить від двох тюркських географічних термінів: dere – «яр; вузька долина», що проник у тюркські мови з іранської, та köl (göl) – «озеро, річка». Отже, Деркул —«річка в яру; річка з крутими берегами у вузькій долині». Річка і селище Деркул є також в Казахстані, а на заході подібні назви вже не зустрічаються. Очевидно, що цей топонім прийшов із Середньої Азії із Золотою Ордою”, — зазначав у своїх напрацюваннях Сергій Каленюк.
“В плані історико-топонімічному Деркулом закінчується область неслов'янських гідронімів, якими багата територія від Айдару до Деркула. Між ними протікають ще Євсуг і Ковсуг, про назви яких будь-хто одразу скаже, що їх походження не слов'янське. А ще є річка Бишкінь, назва схожа на слов'янське слово, однак це теж гідронім тюркського походження.А вже на схід від Деркула всі річки мають назви слов'янські. Чому так? Чому татарські назви приток Дінця масово збереглися лише між Айдаром і Деркулом?”, — задавався питаннями Каленюк.
Він вважав, що назви річок Айдар, Євсуг, Деркул збереглися до наших часів, як згадки про ногайських татар.
“Сьогодні вже й забулося, що північна сторона Дінця колись називалася «Ногайською стороною», а південна — «Кримською стороною». На згадку про це лишилися лише назви річок, зокрема, Деркул і Лугань”, — писав краєзнавець.
Історик Олександр Набока також дотримується теорії про тюркське коріння назви річки.
“Річка грала важливу роль як дороговказ для кочових племен, що ходили вздовж неї приблизно з бронзового століття. Зокрема й для тюркських народів. Логічно, що й назва утворилася завдяки географічним ознакам. Деркул знаходиться в долині, серед крейдяних круч”, — говорить Набока.
Історик звертає увагу, що в Казахстані також є річка Деркул.
“Я вважаю, що спорідненість назв взагалі річок там, де ходили тюркські народи, зумовлена географічними ознаками. Це було поширеним явищем. Ймовірно, Деркул в Казахстані також протікає в якомусь глибокому ярі”, — зазначає пан Олександр.
Але головна цінність Деркула, на думку історика, - в поймах ріки, в тих самих, де з часом утворилися кінні заводи.
“З 1766 року на поймах річки Деркула офіційно існують кінні заводи. Однак і до цього там були кінні підприємства, вони почали існувати приблизно на 30 років раніше до Указу про будівництва кінного заводу Катерини ІІ”, — говорить Набока.
Річка мала велике значення й для козаків свого часу.
“Для козацької доби Деркул - сакральна річка, бо вона досить часто тече серед крейдяних берегів. А крейдяний берег в тодішній ранішній модерній козацькій православній свідомості — частина уявлення про якісь святі землі. Крейдяні береги — символ святості починаючи ще з Києво-Печерської Лаври. Тож, можна сказати, що Деркул свого часу був святою річкою для козаків, принаймні, більш святою, ніж Айдар, наприклад”.
А якщо копнути ще глибше?
“Прийнято вважати, що Луганщина — степовий край, але перш за все — це річковий край. Починаючи з неоліту, а потім і далі, в інші епохи, річка давала можливість торговельного та технологічного обміну”, — говорить Олександр Набока.
На думку історика, річки, зокрема й Деркул, давали поштовх життю, розвитку цивілізації.
“Деркул фігурує серед річок, на яких, власне, зароджувалося життя. Я досліджував, що археологи знайшли найдавніше поселення ще мустьєрської доби на Біловодщині, на річці Деркул”, — додає Набока.
Ще одним життєстверджувальним доказом є житло салтівської культури на річці Деркул.
Довідкова інформація про Деркул
Деркул — ліва притока Сіверського Дінця. Згадка про неї вперше зустрічається в письмових джерелах за 1571 рік.
Протікає річка Україною в межах Марківського, Біловодського і Станично-Луганського районів Луганської області. В Росії - в межах Ростовської області.
Довжина Деркула — 165 км, правий схил крутий, високий, лівий — пологий. Річка звивиста, буває, досягає ширини у 30 метрів.
На території заказника “Деркульський”, приблизно посередині між селами Сизе і Болотене з півдня та с. Колесниківка з півночі, на боровій терасі правого берега Деркула розташована біостанція Луганського національного університету “Ново-Іллєнко”.
Над річкою розташовані такі села, селища (від витоків до гирла): Марківка, Комуна, Сичівка, Кризьке, Бондарівка, Курячівка, Гармашівка, Лимарівка, Кононівка, Біловодськ, Городнє, Третяківка, Данилівка, Первомайськ, Городище, Фроловка (Росія), Ноздрівка, Подгаєвка (Росія), Деркульське, Титовка (Росія), Олександрівка, Машликіно (Росія), Новорускій (Росія), Золотарівка, Красний Деркул, Ушаковка (Росія), Можаєвка (Росія), Гарасимівка, Юганівка, Маноцький (Росія).
Замість висновку
Нині майже вся Луганщина окупована Росією. Архіви, де є відомості про річку Деркул, місцеві мешканці, що зберігають пам’ять про рідний край, за невеликим виключенням, опинилися в окупації. На жаль, дізнатися більше про річку Деркул буде можливо лише після перемоги України у війні з російськими загарбниками.
