Події Української революції 1917 - 1921 років, або як заведено називати — перших визвольних змагань, залишили свій відбиток в історії Луганщини. За обставинами вони мали в основному військово-політичний аспект: виникнення повітових рад, утворення Вільного козацтва, бої Слов’янської групи генерала Володимира Сікевича за визволення нашого краю від більшовиків, діяльність отаманів на наших теренах, зокрема Нестора Махна.
У матеріалі виданню ТРИБУН історик Валерій Негматов розібрався в тому, який відбиток залишила українська революція 1917 - 1921 років в історії Луганщини.
Довідка: Валерій Негматов - історик з міста Сєвєродонецьк, спеціалізується на історичній пам’яті та як краєзнавець вивчає рідну область протягом життя.
Поява Вільного козацтва на Луганщині
Одразу після початку Української революції на Луганщині, яка входила в Донецький район, стали виникати осередки українських політичних партій та громадських організацій. Навесні – влітку 1917 р. Центральна Рада створює на наших теренах свої повітові ради, які спирались на українізовані військові частини та загони Вільного козацтва. Вільне козацтво - добровільні військові формування в Україні та на Кубані 1917–1918 років, які створювалися за територіальним принципом, на традиціях запорозьких козаків, головним чином для охорони правопорядку. До осені 1917 року складалися переважно з селян. Українська революція мала своїх прихильників на землях, що колись належали запорозьким і слобідським козакам. Більшовики намагались створювати загони Червоної гвардії як противагу Вільному козацтву, але їхні зусилля знаходили прихильників лише в містах, але не у всіх.
Формування Запорізького корпусу
Луганщину, УЦР втратила внаслідок першої радянсько-української війни (грудень 1917 - березень 1918 років). Після укладення Брестського миру 9 лютого 1918 р. з країнами Четвертного союзу, УЦР отримала шанс визволити втрачені землі від більшовиків. 2 березня 1918 р. українські війська визволили від більшовиків Київ. До столиці повернулася Центральна Рада та інші органи влади й установи Української Народної Республіки. Тут відбулася і реорганізація збройних сил. Окремий Запорізький загін було розгорнуто в бригаду, а згодом в Запорізьку дивізію під командуванням генерала Олександра Натієва. На початку квітня 1918 р. її було реорганізовано в корпус. До його складу входили: 1-й Запорізький ім. кошового Костя Гордієнка полк кінних гайдамаків (Всеволод Петрів), 1-й Запорізький ім. гетьмана П. Дорошенка піхотний полк (Олександр Загродський), 2-й Запорізький піхотний полк (Петро Болбочан), 3-й Запорізький ім. гетьмана Б. Хмельницького піхотний полк (Олександр Шаповал), 3-й Гайдамацький піхотний полк (Володимир Сікевич), 1-й Запорізький гарматний полк (В’ячеслав Парфенів та Семен Лощенко), 1-й Запорізький інженерний полк (Олександр Козьма), Запорізький кінно-гірський гарматний дивізіон (Олекса Алмазов), 1-й Український (Запорізький) авіазагін (М. Баранів) та 1-й Запорізький автопанцерний дивізіон (Олександр Болдирів).
Бої за українські Луганщину і Донеччину
10 квітня 1918 р. військовий міністр УНР Олександр Жуковський таємно наказав командиру Запорізької дивізії генералу Олександрові Натієву сформувати Кримську групу, яка мала випередити німецькі війська, зайняти півострів та встановити контроль над Чорноморським флотом. Завдання групи генерала-хорунжого армії Української Народної Республіки Володимира Сікевича, яка дістала назву Слов’янської, було наступним: звільнити Східну Україну і встановити контроль над ресурсами Донецького кам’яновугільного басейну. У складі Слов’янської групи перебували 1-й Запорізький піший полк імені Петра Дорошенка (О.Загродський), 3-й Запорізький піший полк імені Богдана Хмельницького (О.Шаповал), 3-й Гайдамацький полк та деякі інші частини.
15 квітня 1918 р., після напруженого 12-годинного бою, Слов’янська група зайняла станцію Барвінкове на Харківщині. 17 квітня богданівці увійшли до Слов’янська, а наступного дня запорожці визволили Бахмут. Робітнича делегація Краматорська зустріла вояків Слов’янської групи з хлібом-сіллю та подарувала українським воякам прапор з написом «Нехай цей стяг буде благословенням робітників у боротьбі за незалежну, соборну Україну. Ми з вами!». 25-27 квітня запорожці та німці вели важкі бої з більшовиками в районі Горлівки та її околиць – станції Микитівки та Ртутного заводу.
Далі наступ Слов’янської групи здійснювався за трьома напрямками: на станцію Юзівка (нині Донецьк), Попасну і Дебальцеве. Дебальцеве вояки богданівського полку здобули з боєм 28 квітня, після чого рушили до станції Колпаково (нині селище Ковпакове Антрацитівського району, Луганської області), яка знаходилася на адміністративній межі Катеринославської губернії та Області Війська Донського.
30 квітня вояки-богданівці прибули до Колпакового. У цей час на Дону розгорталося антибільшовицьке козацьке повстання, яке завершилося на початку травня 1918 р. поваленням радянської влади та встановленням влади отамана Петра Краснова. Український уряд прагнув налагодити дружні відносини із донцями, а тому В.Сікевичу наказали зупинити просування Слов’янської групи, натомість пропустивши далі на схід німців.
Визволення запорожцями Донбасу завершилося символічним актом: у Колпаковому козаки принесли два високі стовпи, які знайшли на станції, пофарбували їх у жовту і блакитну фарби, а на кожному з двох боків намалювали тризуб, під яким написали “УНР”. До стовпів прибили тримачі для українських прапорів. Священник відслужив молебень і окропив святою водою прапори. Під урочисту музику та гарматні сальви козаки встановили стовпи, а присутнє вояцтво вигукнуло: “Слава!”.
Охорона українських кордонів в 1918 році
Після завершення військової операції запорожці несли гарнізонну службу в Бахмуті, Слов’янську, Микитівці, Дебальцевому та Краматорську. Штаб В.Сікевича знаходився у Микитівці. За наказом генерала Натієва, вояки Слов’янської групи охороняли державне майно на Донбасі та сприяли відновленню занепалої вугільної промисловості. Службу на кордоні дивізія несла до антигетьманського повстання в листопаді 1918 р.
Відомі й невідомі герої
Семен Лощенко – народився в с. Іванівка (тепер Антрацитівський район, Луганська область). Весною 1917 р. він був серед перших десяти офіцерів, які вступили в перший український полк імені Богдана Хмельницького, командир української артилерії під легендарними Крутами. Наймолодший бойовий комбриг Армії УНР. Помер і похований в Німеччині, поблизу Нюрнберга, у 1980 р. Автор ґрунтовних спогадів про бій під Крутами, які досі не видані в Україні та не введені в науковий обіг. Досі в Україні немає не те, що артилерійської бригади імені С.Лощенка, а навіть маленької вулички чи провулку.
Вояки кінної сотні Ляховича кінного полку ім. Гордієнка армії УНР
В селі Можняківка Новопсковського району збереглось до наших днів безіменне поховання вояків кінної сотні сотника Ляховича кінного полку ім. Гордієнка армії УНР. Полк в складі групи В.Сікевича звільняв від більшовиків Луганщину, а згодом захищав державний кордон УНР – Української Держави.
Отаманщина на Луганщині
Отаманщина - термін, запроваджений в обіг В.Винниченком, це наявність на певній території великої кількості партизанських загонів на чолі зі своїми отаманами, які фактично мали військову і політичну владу в умовах недостатньої міці державної влади Директорії.
На Луганщині більшість отаманів були або спрямовані сюди Н.Махно, або мали анархічні погляди. Наприклад: група Каменєва (Каменюки), група Чередняка, яким було поставлено завдання – руйнувати білогвардійський тил в Бахмутському, Ізюмському, Старобільському та Харківському повітах.
Сам Н.Махно перебував в Старобільську восени 1920 р. на лікуванні де, до речі, й уклав із більшовиками угоду про спільну боротьбу проти білогвардійців П.Врангеля, яка згодом призвела до початку розгрому махновського руху.
