За даними ООН, Україна нині є однією з найбільш замінованих країн світу. При цьому частина воєнних дій після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році відбувається в зоні найродючіших ґрунтів країни та всієї Європи. Й саме вони опиняються під впливом забруднення та ерозії, що у значному ступені негативно позначається й на дикій природі.
Які наслідки для екології Донбасу несуть за собою бойові дії, в інтерв’ю ТРИБУН розповів голова Донецької регіональної організації «Всеукраїнської екологічної ліги» Олексій Бурковський.
– Розкажіть про сферу біорізноманіття на Донбасі до початку російсько-української війни? Які у нас були перспективи та які ланки переважали?
– По всій Україні, у тому числі й на Донечині, ситуація у цій сфері була доволі складна. Навіть держава не виконувала плани, які спочатку були прописані в стратегії екологічної політики до 2020 року, а зараз – у законі про основні засади стратегії екологічної політики до 2030 року. Виходячи з поставлених завдань, Україна має зробити 15% природно-заповідних фондів по всій країні, збільшити площу екстенсивних угідь – лучно-степових екосистем – більш ніж на 2,7% від території країни та збільшити лісистість. На жаль, ці плани ми не виконували по всіх регіонах. Хоча можу сказати, що Донеччина зробила значний ривок з 2015 по 2020 роки – на її теренах була створена найбільша площа природно-заповідного фонду в Україні за вказаний період.
Негативно вплинула на розширення природно-заповідних фондів й реформа децентралізації. Чому? Тому що держава, фактично позбавила себе земель державної власності, а великі масиви природних ділянок були передані до територіальних громад. Тобто раніше земельне питання вирішувалося на рівні райдержадміністрацій та облдержадміністрації. А зараз потрібно окремо звертатися до кожної громади й просити ту чи іншу ділянку для створення заказника або розширення національного парку. Звісно, це ускладнює роботу. Є громади, керівництво яких йде назустріч, бо розуміє екологічну ситуацію в країні. А є ті, у кого свої плани на певні ділянки, навіть якщо ця земля непридатна для обробки. Наприклад, схили балок, прибережні смуги тощо.
– Яку популяцію тварин ми втратимо через повномасштабну війну?
Перша велика проблема, яка у нас виникла, – це втрата великого національного парку “Меотида”, який розташований на землях державної власності колишніх Новоазовського, Мангушського та Нікольського районів Донецької області. Природні території, які розташовані біля Новоазовська, були втрачені ще після початку війни у 2014 році. Там було багато рідкісних видів тварин та птахів. Наприклад, кучерявий пелікан, який занесений до “Червоної книги”. А ось щодо морських водоплавних птахів району Азовського моря – зараз ми не маємо контролю та даних про них. Я думаю, що великі втрати у нас можуть бути й у національному парку “Святі гори”, який розташований уздовж русла Сіверського Дінця від Харківської області на північному заході і до Луганської – на сході в Слов'янському, Лиманському і Бахмутському районах Донеччини. Й зараз там водяться великі популяції чапель, водоплавних птахів, куликів. Тут також можуть бути дуже неприємні екологічні наслідки, спричинені бойовими діями.
– А чи був на території Донбасу досвід збільшення флори та фауни, який ми могли б використовувати у відновленні цієї сфери після закінчення російсько-української війни?
– Так, був у нас цікавий досвід під час антитерористичної операції у Луганській та Донецькій областях. Тоді на цих територіях заборонили полювання й після того було значно помітно зростання фауни. Причому великої її кількості. Збільшилися популяції кабанів, косуль та інших видів тварин. Це був показовий випадок для всієї України, на який, на жаль, тоді майже не звернули уваги. Зараз масштаби лиха зовсім інші. Велика кількість тварин загинула, а частина з них була змушена мігрувати та пристосовуватися до нових умов життя.
– Зараз гірша ситуація у сфері біорізноманіття у порівнянні з тією, яка була після початку війни у 2014 році?
– Звісно, зараз ситуація гірша, адже у нас постраждали дуже цінні природоохоронні об’єкти. Ми несемо значні втрати. Величезні пожежі спричиняють військові дії у національному парку “Святі гори”, що на Донеччині. Неподалік від лінії зіткнення у нас розташовані регіональні ландшафтні парки “Клебан-Бик” та “Краматорський”, які також зазнають руйнування.
Бойові дії жорсткі. Постраждали десятки тисяч гектарів як природних сільськогосподарських угідь, так і орних земель. Невідомо, як це буде вирішуватися з часом. Наразі ми вже розробляємо державну концепцію екосистемних послуг.
– Поясніть, що таке екосистемні послуги.
– Екосистемні послуги це функції екосистем та блага, які вони надають, і які виражені в економічному вигляді. Наприклад, захист грунту від ерозії, фіксація вуглекислого газу, формування гідрологічного режиму місцевості (наповнення підземних джерел, річок). Всі ці функції степів, лісів, боліт економісти зараз намагаються оцінити в грошовому еквіваленті. Відповідно, це дозволяє нам підрахувати збитки в разі пошкодження екосистем внаслідок дій країни-агресора, щоб вимагати потім компенсацію за це.
В Європейському Союзі є розрахунки по екосистемним послугам. Вони нараховують компенсації землевласникам, які не використовують інтенсивно свої приватні землі. Ми також хочемо та маємо переходити до цієї системи.
– Чи стануть землі більш небезпечними після переробки металевих та хімічних залишків на території України, де йшли бойові дії?
– Я дуже багато уваги приділяю темі консервації земель та можу сказати, що в цьому питанні все дуже непросто. Концепція загальнодержавної цільової програми використання та охорони земель, яка була прийнята за місяць до повномасштабного вторгнення, 19 січня 2022 року, передбачала, що площа орних земель в Україні скоротиться до 44% від території самої країни до 2032 р. Зараз, за даними нашої держави, вона складає 54%, а за даними Світового банку – майже 57%. Це прямий шлях до опустелювання, адже виходить, що більш ніж половина нашої країни це просто переоране поле. В цю цифру включений й великий відсоток деградованих земель, які не можна переорювати. Їх потрібно законсервувати. Тобто повернути на них природний рослинний покрив. Здійснити залуження, тобто насадити лучно-степові трави, заліснити або просто залишити під ренатуралізацію, тобто самозаростання.
Перед повномасштабним вторгненням було поставлено завдання – скоротити в Україні площу ріллі на 10% від території всієї країни. Це, за різними оцінками, – від 6,5 до 7,5 мільйонів гектарів.
Через війну ми змушені будемо консервувати й ті землі, які донедавна були родючими. Концепція передбачала, що ми будемо консервувати землі, перш за все, на схилах, де не можна орати, кам’янистих грунтах й на землях, що мають малий вміст гумусу. Це ті землі, які не можна обробляти. На них можна було відродити природний покрив та в подальшому використовувати для розширення території природно-заповідного фонду.
Якщо рівень забруднення у землях буде перевищувати допустиму концентрацію, ми будемо змушені їх консервувати. Від держави це також вимагає спрощення процедури консервації, а також потрібна розробка системи викупу деградованих земель або компенсації землевласникам.
– Що ви маєте на увазі?
– В Україні близько 7 млн власників паїв. Зазвичай люди здають землі в оренду фермерам або великим компаніям та отримують орендну плату. Але якщо ж земля постраждала внаслідок війни, навіть якщо вона розмінована, але хімічні показники вказують на те, що ділянка все ще забруднена – здати її в оренду власник вже не може. Тож це становить велику проблему, як екологічну, так і соціальну. Частина землевласників залишаються майже ні з чим. Саме на тих територіях, де йшли інтенсивні бойові дії. Адже зараз землі дуже забруднені та побиті вирвами. Тож там будуть жахливі хімічні показники. Оптимальний варіант для держави – викупити ці землі для консервації і поступово передати їх до природно-заповідного фонду.
– Для відродження будь-якої сфери потрібно вивчати вже існуючий досвід. Скажіть, а чи вивчається Україною досвід країн, які відновлювали свої землі після великих війн?
– Так, деякі наші спеціалісти вивчають досвід Франції після періоду першої світової війни. Ділянки в країні, які було заборонено обробляти, – були полишені для самостійного відновлення. Це рішення виявилося дуже слушним, тож я думаю, що ми також зможемо впровадити цей метод у відновленні наших територій. А на сході України, можливо, буде така ж ситуація, як у зоні відчуження Чорнобильської атомної електростанції. Самовідновлення природи на забруднених землях.
– Є види ґрунтів, які більш вразливі до бойових дій?
– Так, це залежить і від самого ґрунту, і від вразливості певних видів рослин та тварин. Якщо на чорноземі станеться вибух, то рослинність там відновиться швидше, адже це – родючий, структурований вид ґрунту. А якщо – на крейдяному, то відновлення відбувається набагато довше.
– А чи можливо відновити родючість земель, яким було завдано шкоди?
– Національна академія аграрних наук пропонує зробити градацію земель за шкалою забрудненості. Ті, які менш постраждали від бойових дій, можуть використовуватися й надалі. Можливий рівень забруднення земель, на яких потрібно проводити меліоративні роботи, зробити рекультивацію – насаджувати певні рослини і з урожаєм виносити частину шкідливих речовин. Ці землі після ряду відновлювальних дій можна буде повернути до сільськогосподарського використання. Також є землі, на яких можна буде вирощувати тільки технічні нехарчові культури, наприклад, для виробництва біодізелю. І є ділянки, які ми не зможемо ніяк обробляти, і вони мають бути законсервовані і з часом перетворені у природоохоронні території, адже у нас має місце дефіцит земель для його розширення.
– Чи існує план з розмінування й відновлення земель на наступні після закінчення війни роки та скільки на це потрібно часу?
– До 2022 року у нас вважалося, що деградовані, малопродуктивні орні землі становлять від 6,5 до 9 мільйонів гектарів. Це площа, яка дорівнює території Дніпропетровської, Харківської та Донецької областей разом узятих. За останніми даними Національної академії аграрних наук, на кінець 2023 року близько 10-15 млн гектарів складали деградовані землі. Чіткої оцінки та конкретної цифри немає, це дуже велике коливання. Коли закінчиться війна, тоді й побачимо справжню ситуацію та зрозумілі збитки. Що стосується технологій відновлення, то вони існують, але то вже питання ціни і часу.
Читайте також: Народився в США, але жити хотів у Сєвєродонецьку: Браян Мілаковський про наслідки війни для екології Луганщини
