Українська вишивка — це не просто орнамент на полотні, це справжня скарбниця української культури. Її історія сягає глибини століть й тісно переплітається з життям та духовністю українського народу. Луганський регіон, що історично є частиною української етнографічної території, має свою унікальну сторінку в цій багатій історії.
Якою є вишивка саме Луганської області, в чому її символізм та особливості, з’ясувала журналістка ТРИБУН разом із науковою працівницею Луганського обласного краєзнавчого музею Юлією Цикуловою.
Першими відомими зразками вишиваного одягу на території Луганської області вважаються зразки вбрання сарматів. Їх було знайдено в похованні кургану Сватова Лучка.
“Якщо говорити про традиційну українську вишиванку, то, на жаль, немає такої інформації. Але одяг з вишивкою мав давнє коріння, в поселенні Сватовій Лучці було знайдене сарматське поховання, де знаходились залишки жіночого вбрання, оздобленого вишивкою, бісером і дрібними намистинами”, – розповіла працівниця музею.
З огляду на важливість регіональних особливостей вишивки, варто зазначити, що активне заселення території сучасної Луганської області розпочалось у XVII столітті з будівництва запорізькими козаками поселень. Пізніше до освоєння “Дикого Поля” доєднались й переселенці з Правобережної України, які тікали на ці землі від польсько-шляхетської неволі в пошуках “кращого життя”. Саме з цього й почалось розповсюдження традиційної вишивки на Луганщині.
“Оскільки наш край степовий, у нас були поширені переважно рослинні орнаменти. Найчастіше — пишні квіти, ружі і дерева. Не винятком було й зображення птахів. Наприклад, в колекції музею, яка залишилась в Луганську, знаходилась сорочка, на плечових вставках якої в червоно-чорній гамі вишита композиція зі світовим деревом в центрі й двома птахами по боках. Під ним прямою лінією окреслена земля. Але тваринні орнаменти (коні, бабаки), а також елементи пов’язані з промисловістю не були знайдені”, – зазначила Юлія.
Кожна область України має свою палітру кольорів, характерну для місцевої вишивки. Наприклад, на Полтавщині переважали білі та червоні кольори, часто використовуються сині, зелені та жовті нитки. На Гуцульщині переважали темні тони, переважно чорний, коричневий, синій, з додаванням червоного та зеленого. Якою ж була палітра вишивки на Луганщині?
“В Луганському стилі вишивки, окрім всім звичного червоно-чорного орнаменту, нерідко можна було зустріти поєднання червоного кольору з блакитним. Вважається, що таке поєднання з’явилося в народній вишивці значно раніше, ніж чорний колір, оскільки раніше не було природних барвників, які б той утворювали.
Традиційними є вишивання з різних за фактурою ниток та поліхромні візерунки, виконані грубою ниткою, завдяки чому створюється враження рельєфності. Матеріалом для сорочок слугувало біле лляне чи конопляне саморобне полотно, або «крамна» - купована бавовняна тканина”, – розповіла науковиця.
Вишиванка на Луганщині, як і в інших регіонах України, протягом століть була не просто одягом, а й невід'ємною частиною культури та самоідентичності. Вишивану сорочку носили на свята, урочисті події та по буднях, прикрашаючи візерунками, що мали глибоке символічне значення.
Особливо ошатною вважалася біла вишивка по білому. Вона підкреслювала чистоту та святість моменту.
Міська вишивка, на відміну від народної, більше піддавалася впливу модних тенденцій, тому не мала таких стійких традицій. Разом із тим народна вишивка хрестом тісно пов'язана з давніми обрядами та віруваннями селян, вона зберігала свою самобутність протягом століть.
З часом розвиток промисловості призвів до занепаду домашнього виробництва одягу. Традиційні вишивані сорочки почали витіснятися виготовленими з фабричних тканин, що відповідали міським модним трендам.
Цей процес був більш вираженим на півдні Луганщини, де урбанізація йшла більш швидкими темпами. Натомість на півночі (Слобожанщина) український костюм, зокрема вишиванка, зберігав свої позиції довше.
Вишивка на українських сорочках розміщувалася не просто декоративно, а й мала глибоке символічне значення. Її розташування та кольори обиралися не випадково, адже вони несли в собі оберегову та магічну функцію.
Розташування вишивки:
- Комір: захищав шию та голову людини, де, згідно з віруваннями, знаходився центр душі.
- Рукави: оберігали руки від злого ока та нечистої сили.
- Поділ: символізував зв'язок з землею та родом, тому його часто прикрашали візерунками, що мали багатство та родючість.
Кольори вишивки:
- Червоний: колір вогню, сонця, любові та сили. Використовувався для оберегів від злих сил, хвороб та нещасть.
- Синій: колір неба, води та вірності. Символізував спокій, захист та духовність.
- Білий: колір чистоти, невинності та світла. Використовувався для підкреслення урочистості та сакральності моменту.
Вишивка Луганщини має свої унікальні особливості, що вирізняють її з-поміж інших регіонів України.
Однією з таких особливостей є оздоблення стрічкою вишивки вздовж рукава зі спини. Цей елемент декору можна було знайти на сорочках з Новоайдарського району, зразки яких зберігаються в колекції Новоайдарського краєзнавчого музею.
“В другому ряді сорочки з безуставковим кроєм розміщені до вас не передом, а спинкою. Помітили? І ось ця вишита смуга вздовж рукава ні, не спереду, а зі спини сорочки. Такий крій поширений на Поділлі — Східному і Західному. Але такого оздоблення вишивкою саме вздовж рукава зі спини я не зустрічала в жодному регіоні України. Луганщина, як і кожний регіон нашої країни, підкреслив у вишивці свою самобутність і водночас поєднав в собі надбання вишивки України”, — розповідала Ольга Нарбут, засновниця проєкту та онлайн-школи традиційної української вишивки “Prekrasa Studio”.
Вишивка відігравала важливу роль у житті українців всіх регіонів держави. Її використовували не лише для прикрашання одягу, але й для створення рушників, картин, килимів. Вишиті рушники були неодмінним атрибутом весіль, хрестин та інших важливих подій.
Історія української вишивки Луганського регіону - це історія самобутньої культури, що протягом століть розвивалася і збагачувалася. Це те, що робить луганців частиною української нації, те, що об'єднує їх і дає їм відчуття єднання.
На жаль, війна на сході України та повномасштабне російське вторгнення завдали шкоди цій унікальній спадщині. Багато вишитих творів мистецтва були знищені або пошкоджені, чимало унікальних зразків зараз знаходяться в музеях на тимчасово окупованих територіях. Проте, луганська вишивка не зникла безслідно. Її бережуть та відроджують українці, які живуть як на Луганщині, так і в інших куточках України та світу.
