Архітектурна спадщина Луганщини різноманітна, дивовижна та інколи неочікувана. Вона включає в себе як козацькі церкви XVIII століття, так і маєтки й індустріальні споруди, які залишили після себе європейські промисловці в XIX-XX століттях. Разом вони є невід’ємними складниками культурної спадщини нашого краю.
Автор проєкту “Індустріальний рай” Олександр Кучинський розповів виданню ТРИБУН про цінність деяких пам’яток архітектури Луганщини.
Село Осинове Новопсковської громади є одним із найстаріших поселень на Луганщині. Воно було засноване в першій половині XVII століття як козацька слобода, що входила до Острогозького полку. Перша письмова згадка про поселення датується 1637 роком. На крейдяній горі Пристін, що оточує село, досі збереглися залишки козацької застави. Ця гора цікава тим, що козаки прорубали у ній печери для того, щоб переховуватися від нападів степових кочівників. Пізніше, коли тут проходив Гетьманський шлях, сюди бігли ченці з різних монастирів. В Осиновому було збудовано і діяло три церкви - Свято-Успенська, Михайлівська і Вознесенська. Останні дві були знищені в 1930-х роках.
Церква Успіння Пресвятої Богородиці є найстарішою пам’яткою в Новопсковській ОТГ і однією з найдавніших на Луганщині. Спочатку церква була дерев'яною, а вже в середині XVIII століття було побудовано кам’яницю з трьома боковими вівтарями із вапняка. За версією старобільської краєзнавиці Ганни Фоменко, побудована вона ще в 1756 році, а потім в кінці XVIII століття була перебудована. Церква була між річкою Айдар та його притокою Кам'янкою. Через постійний рух ґрунту в міжріччі, будівля стала руйнуватися. Нову церкву почали відновлювати у 1791 році. Остаточне завершення будівництва відбулося 1802 року, про що збереглася храмобудівнича грамота. За первинним задумом, споруда мала бути у стилі бароко, однак будівництво завершувалось за правління Павла I, який був прихильником класицизму. Тому церква гармонічно увібрала в себе риси обох архітектурних стилів, що зумовило її унікальність на теренах України (споруд подібного стилю в Російській імперії було лише три — в Осиновому, Москві та Острогозьку). Побудована з цегли, потинькована та розфарбована в два кольори, за планом церква є квадратом з заокругленими кутами. Над головним її об'ємом — єдина велика баня, увінчана куполом зі світловим ліхтариком
Церква видовжена в напрямку схід-захід двома квадратними прибудовами. Тридільність — давня особливість сакральної архітектури України з часів козацького бароко XVII століття, детально розроблена ще у дерев'яних храмах. Церква Успіння Пресвятої Богородиці в Осиновому — зразок перенесення звичної для України тридільності в кам'яну архітектуру нової доби. В середині собору стіни оздоблено фризом у вигляді стрічки та розписами, деякі з яких датуються XIX століттям. Верхній ярус західної прибудови наскрізний і використовується як дзвіниця. Бічні фасади церкви підкреслені дорійськими портиками, нішами та пілястрами. Вікна облямовані ліпленими наличниками та фігурними сандриками.
За легендою, в церкві молився відомий український філософ Григорій Сковорода. Він гостював у цих краях у свого товариша полковника Тевяшова.
У церкві також зберігаються мощі місцевого праведника Дмитра Горського. За переказами, він народився в середині XVIII століття і був ткачем в Осиновому. Одного разу Дмитро під час сварки вдарив свого п'яного батька, проте скоро розкаявся у своєму вчинку та пішов до Києва на прощу. Духовник Києво-Печерської лаври наклав на нього єпитимію і нагадав євангельські слова: «І коли твоя правиця тебе спокушає, відітни її і кинь геть від себе» (Матвій: 5, 30). Однак Дмитро зрозумів ці слова буквально. Повернувшись додому, він, щоб спокутувати свій гріх, спробував відрубати сокирою кисть тієї руки, якою штовхнув батька. Пізніше рука зрослася, однак залишилась покаліченою. Після одруження його доньки Дмитро пішов жити до печери у вищезгаданій горі Пристін, де провів близько 50 років. Місцеві мешканці поважали Дмитра за його аскетичний спосіб життя та за стійкість віри, вони щодня приходили до нього за порадами. Протягом 30 років, живучи в печері, Дмитро навчав місцевих дітей грамоти. Він помер 30 грудня 1828 року. Щороку за тиждень до Різдва на його могилі служили панахиду.
Богослужіння в церкві проводились до 1934 року. У другій половині 1930-х років, під час антирелігійної кампанії, звідти зник унікальний п'ятнадцятиметровий іконостас і багато старовинних ікон, а дзвони було переплавлено на кулі. Паломництва до могили старця припинилися, а сама будівля церкви була перетворена на зерносховище.
Свято-Успенська церква внесена до реєстру пам’яток архітектури національного значення України.
Читайте також: "Свято на фоні найбільшої трагедії людства": як пройшло 9 травня на Луганщині.
