Карина Варфоломієва – співачка з українського Нью-Йорка, що на Донеччині. Дівчина здобуває призові місця на міжнародних конкурсах з оперного співу, а у вільний час займається волонтерством, беручи активну участь у численних громадських організаціях, що спрямовані на допомогу громадянам зі сходу України.
Виданню ТРИБУН Карина розповіла про те, як вирішила присвятити своє життя вокальному мистецтву та як пов’язала творчість з волонтерською діяльністю.
Шлях до вокальних вершин
Своє творче життя з вокалом Карина пов’язала не одразу, хоча багато років займалася музикою.
“Змалечку я мріяла стати співачкою як Тіна Кароль, але, вступивши до музичної школи в Торецьку, 8 років грала на фортепіано. З початком війни на сході України у 2014 році я була вимушена завершити навчання в торецькій школі та перевелася до Нью-Йорка, щоб бути ближче до дому. І вже там я почала співати у Будинку культури. Це було моїм місцем сили і натхнення, бо саме там я вперше вийшла на сцену і зрозуміла, що співати – це моє. Тоді мені було тільки 13 років. З повномасштабним вторгненням в цей заклад влучила ракета, вщент зруйнувавши його”, – розповідає співачка.
Закінчивши 9 клас, Карина вирішила вступати до Торецького музичного коледжу, але батьки дівчини були дещо проти такого рішення.
“Мої батьки вважали, що спів – не професія. Вони схвалювали те, щоб я вступила до коледжу на спеціальність піаністки, аби у майбутньому працювати музичним викладачем у дитячому садочку. Я була проти, але все ж таки вступила. Закінчила перший семестр і забунтувала. Сказала, що хочу співати оперу, що спів мене завжди притягував. На другий семестр я все ж перевелася на спеціальність «академічна співачка» у цьому коледжі”, – згадує дівчина.
Ставши на стежку професійного співу, Карина крок за кроком здобувала численні нагороди та призові місця на конкурсах різного рівня.
“У 2019 році, представивши Україну на міжнародному конкурсі у Швеції, я здобула срібло. До речі, майже напередодні повномасштабного вторгнення з командою ми мали їхати до Парижу на міжнародний конкурс, але через воєнні дії втратили цю можливість. Проте я йду далі, і нещодавно здобула гран-прі на всеукраїнському конкурсі, що проходив у Дніпрі. Крім того, є багато інших всеукраїнських та міжнародних конкурсів, не таких масштабних, як у Швеції, де я посідала призові місця”, – каже Карина.
Донеччанка не зупиняється на досягнутому та з гордістю говорить про свої майбутні плани та цілі на своє професійне життя:
“По-перше, планую у цьому році вступити до магістратури у Києві за своєю спеціальністю, буду пробувати свої сили вже там. По-друге, мрію пройти стажування десь за кордоном, співати в опереті та отримувати цінний досвід. Якщо це все не вийде, то не проблема. Мені подобається викладати – буду ділитися своїм досвідом та талантом з молоддю. Але в першу чергу – сцена: там моє життя.”
Волонтерство як покликання
Карина Варфоломієва з самого дитинства проявляла прагнення допомогати та бути корисною для суспільства. Вона брала участь у багатьох акціях, громадських організаціях та таборах, які працюють на волонтерських засадах.
“Ще зі шкільних років, коли мова заходила за суботники, я завжди була “за”. Мені дуже подобалося змінювати на краще навколишнє середовище. У 2018 році, навчаючись ще в коледжі, я потрапила в торецький волонтерський рух “Культурні хулігани”. Тоді наша команда три місяці працювала над проєктом “Культпарк”: з дуже занедбаного парку ми зробили сучасну зону відпочинку власними силами”, – згадує дівчина.
Поринаючи у волонтерську діяльність, Карина не могла забути свій рідний Нью-Йорк, який потребував згуртованої та активної молоді:
“В моєму рідному місті молодь була, але не було куди їй спрямовувати свій потенціал та енергію. І так з’явилася громадська організація “Ініціативна молодь українського Нью-Йорка”. Я стала членкинею управління разом з Крістіною Шевченко. З багатьма іншими хлопцями і дівчатами ми здійснювали волонтерську діяльність в межах нашого селища”.
Ще в 2016 році дівчина познайомилася з волонтерським рухом “Будуємо Україну Разом” через соціальні мережі, та навесні цього року їй вдалося приєднатися до благодійної справи.
“У цьому році я знову побачила рекламу цієї організації із запрошенням стати волонтером. Я без сумнівів зареєструвалася, і мене обрали. Навесні я з іншими волонтерами поїхала до табору, що знаходився у місті Мена, що на Чернігівщині. Там ми відбудовували сховище Будинку культури. Це було важко, але дуже цікаво. За тиждень ми зачистили 400 м² стін і стелі та винесли 50 тонн побутового сміття”, – згадує донеччанка.
Зараз дівчина проходить школу адміністраторів в організації “Будуємо Україну Разом”, де планує допомагати розвивати проєкти в межах цього руху.
Карина Варфоломієва розповідає, що саме її спонукало приєднатися до благодійної справи на Чернігівщині:
“Зараз мій Нью-Йорк знаходиться на лінії фронту і зараз я не маю можливості допомагати своїм людям та щось зробити для свого дому. Але я можу допомагати іншим громадам, бо маю на це ресурс, час і бажання. Україна єдина, і всі ми близькі один одному. Саме тому допомагаючи Чернігівщині, я відчувала, що допомагаю своїй домівці”.
Також Карина співпрацює з організацією “Нью-йоркський літературний фестиваль”, засновницею якого була письменниця Вікторія Амеліна, що загинула від поранень 1 липня 2023 року внаслідок російського удару по Краматорську.
“У минулому році за підтримки цієї організації ми створили проєкт “New York Camp”. Це табір на Закарпатті, в який приїздили відпочивати діти з Нью-Йорка, переможці конкурсу есеїв «Нью-йоркського літературного фестивалю». В цьому році ми розширили свої можливості: спочатку проводили конкурс есеїв щодо деокупації майбутнього. Діти з Бахмуту, Соледару, Часового Яру, Торецька, Нью-Йорка писали свої твори. Серед них обирали переможців – були номінанти, які отримують грошову допомогу на освітні курси, а інші 25 дітей їдуть до Карпат на відпочинок, де проводитиметься культурно-освітня програма психологічного розвантаження”, – розповідає волонтерка.
Переїхавши з Полтави до Києва, дівчина планує долучитися до ще одного благодійного фонду, де б вона мала змогу безпосередньо допомагати Збройним Силам України та ВПО.
Як це: бути частиною донецької громади
Карина ділиться своїми думками про те, як це – бути донеччанкою:
“Це про силу пам’ятати те, що було вчора, та силу вірити в щасливе завтра. Після нашої перемоги кожен з нас має повернутися додому не тільки відновити все, а й зробити наш дім ще краще, бо Донеччина живе в кожному з нас. Але сьогодні я не мрію, а дію”.
