60-річна Світлана Завальна родом з Донецька. До 2014 року вона керувала творчим колективом “Верес”, потім переїхала з чоловіком до Краматорська і там розпочала втілювати свою бізнес-ідею – вишивання. А після повномасштабного вторгнення РФ з нуля відновила свій бізнес у Бердичеві.
Журналістка ТРИБУН розповідає історію тернистого шляху підприємиці з Донецька, її незламності та відданості Батьківщині.
Окупація Донецька
У 2014 році на початку окупації Донецька Світлана з чоловіком були вимушені виїхати до Краматорська. Згодом, коли припинилися активні бойові дії, жінка їздила в Донецьк, щоб попіклуватися про батька.
До 2014 року у Донецьку я працювала керівницею великого творчого об’єднання, у складі якого був народний ансамбль сучасного танцю “Верес”. Також у нас була громадська організація і швейна майстерня. Ми були відомим дитячим колективом, виступали у паризькому Діснейленді як учасники концертної програми. У нас вчилися 250 дітей від 6 до 18 років.
За її словами, після 2014 року творчий колектив “Верес” у Донецьку зменшився. Однак, навіть перебуваючи в окупації, діти виконували українські номери.
“Тимчасовий” переїзд до Краматорська
Перша емоція після переїзду на нове місце – страх. Це ж відчула і пані Світлана у Краматорську. Але жінка не розгубилася – вона плекала свою мірю про створення костюмів для сцени, як колись у Донецьку, і вірила, що війна скоро закінчиться.
У мене була маленька вишивальна машина, на якій я шила для своїх потреб. Спочатку через інтернет вивчала програму з вишивки. Потім у Києві навчалася у майстра. Згодом отримала грант і вивчила програму, за якою працюють професійні майстри з вишивки. У цей час я вивчала бізнес та всі його нюанси. А в 2020 році відкрила ФОП.
Світлана почала втілювати свою мрію. У своїй справі вона була пристрасною, уважною до деталей. За її словами, підприємство, яке займалося створенням костюмів для сцени, не релокувалося і Луганщина та Донеччина фактично залишилися без професійних майстрів з виготовлення костюмів та реквізиту.
У мене понад 20 років досвіду роботи у цій сфері. Я маю зв’язки з професійними закрійниками. Тож моя мрія здійснилася у Краматорську. Ми відкрилися та почали працювати. Наприкінці 2021 року у нас було дуже велике замовлення – костюми для дитячого мюзиклу. Також отримали замовлення для хорового колективу з Бахмуту та для ансамблю народних інструментів.
400 зразків шевронів для військовослужбовців
У 2022 році почалася повномасштабна війна. Росія вдруге напала на Україну. Світлана перевезла родину до невеликого села у Волинській області, прихопивши із собою ноутбук та свої геніальні ідеї.
Ми там жили 8 місяців. Було складно. Увесь цей час я розробляла моделі шевронів для військових. Зараз у мене розроблено 400 зразків. Я думаю, після перемоги нам треба зробити виставку, бо це - маленькі картини, в яких закарбувалася наша історія.
Але все ж можливості повноцінно вишивати на Волині у Світлани не було, адже все її обладнання, нитки, тканина, фурнітура залишилися в Краматорську, який систематично атакували росіяни.
У Бердичеві почалося все з нуля
Родичі Світлани запропонували переїхати з Волині у місто Бердичів, на півдні від Житомира. Жінка почала перевозити свій бізнес туди. Спочатку невелике обладнання: швейні машинки, принтери, прес, прасувальні прилади, розкрійний стіл — все, що треба для негайної роботи. Але історію про перевезення “діаманту” її виробництва слід почути з її слів.
У Краматорську залишилася моя улюблена промислова вишивальна машина, про яку я мріяла, яку отримала по гранту. Вона у мене була у єдиної в Донецькій та Луганській областях. Вона вміє вишивати паєтками та шнуром. На той час не було спеціалістів, які б її розібрали, привезли мені у Бердичів та зібрали. Її вага понад 250 кілограмів. Була багато нюансів та проблем з її транспортуванням. Я кожен день про неї думала, як вона у Краматорську сама стоїть, а там вибухи. І ось три місяці тому ми поїхали у Краматорськ і забрали її. Я досі в це не вірю, що вона у мене тут стоїть і я на ній працюю. За тиждень, як ми її вивезли, поруч з приміщенням, де вона раніше стояла, сталося влучання: вибило вікна у майстерні і трохи пошкодило будівлю.
У Бердичеві пані Світлана знову почала свій бізнес з нуля. Нині жінка працює сама, але співпрацює з іншими майстринями та підприємствами.
До Дня вишиванки у Бердичеві до мене звернувся місцевий бренд вишиванок. Вони влаштовували показ і замовили у мене вишивку паєтками на сукнях. Це було таке велике та важливе для мене замовлення.
Воля, доля, Донеччина
За словами Світлани, замовлення бувають різними: і епатажними, і неординарними. Найприємніше їй творити для військовослужбовців.
У 2023 році ми розробляли шеврони для Донецької області. Наше управління культури дарувало їх хлопцям на фронт. Також у подарунок робили хлопцям з евакуаційної групи “Білі янголи”. Створили для них обереги-вимпели у машину. На них зображені закодовані слова “Воля, доля, Донеччина.
Колись замовили вишити палаючий Кремль і людину, яка стоїть й на нього дивиться. Я навіть не уявляла тоді, як це можна все вмістити у маленьку площину шеврона, адже нитка має об’єм. Хлопці надсилали фото зі своїми улюбленцями – тваринами і просили зобразити їх на шевроні. Навіть від руки малювали ескізи і нам присилали, і ми їх вишивали.
Пані Світлана працює вдома. Каже, що їй так зручно, адже її не обмежують комендантські години та повітряні тривоги. Жінка має сторінку в Instagram, де можна переглянути всі її вироби та можливості її “діаманту”.
Люди можуть звертатися з будь-якого питання. Ми вишиваємо на рушниках, подушках та іграшках, робимо м’які чохли на ноутбуки та планшети. Робимо брендування для бізнесу, сувенірну продукцію. Також друкуємо листівки та візитівки маленьким тиражем. Було навіть замовлення на друк бейджів та табличок на двері. Ми такого не робили раніше – але вже навчилися.
Податки залишилися у Краматорську
Світлана офіційно підприємиця, має відкритий рахунок ФОП. Будь-який бізнес може виснажувати та приносити проблеми.
Я тут сама собі і бухгалтерка, і майстриня. У мене з’явилася проблема зі встановленням термінала. Я не знала, що він відтепер потрібен усім ФОПам. Я розумію, коли в людини є фізичний магазин роздрібної торгівлі. Я ж працюю тільки на замовлення і не розумію, навіщо мені термінал. У мене є РРО (Реєстратор розрахункових операцій, іншим словом – каса) . Є люди, які зі мною розраховуються готівкою, я все завжди проводжу через РРО. Я знаю, що можна встановити на телефон термінал, але, як виявилося, у мене застарілий телефон, бо на ньому немає функції NFC (коли можна розрахуватися телефоном чи чіпом на картці) Тому це для мене зараз проблема і я намагаюся її вирішити.
Світлана не перереєстровувала свій бізнес у Бердичеві, каже, що її податки залишилися у Краматорську.
Я навіть в селі, коли працювала з шевронами, все одно платила податки. Це важливо для мене, що я можу якось допомогти державі. Я навіть не реєструвала бізнес у Бердичеві. Я досі сплачую податки у Краматорську. Нашому місту зараз дуже важко, тому допомагаю.
Дім – це завжди про Донецьк
Коли говоримо про дім - де він, який має вигляд, пані Світлана завжди згадує Донецьк.
Я мрію і вірю, що повернуся в Донецьк. Все обладнання що у мене є, я його купувала для мого колективу “Верес”. Щоб ми там вишивали, робили костюми. Частина колективу виїхала, частина залишилася там. Але я знаю, що там є проукраїнські люди, і я хочу до них, додому. Знаєте, за ці роки було дуже багато всього складного, ну як і у всіх. Але слава Богу, що всі мої рідні живі, моє обладнання зі мною. Я оптимістка і думаю, що це допомагає мені жити.
