Сергій – військовослужбовець та фотограф-аматор з Луганська. Займатися фотографією він почав до 2014 року, присвячуючи сюжети світлин рідному місту. А після початку повномасштабного вторгнення луганець став приділяти більше уваги репортажній фотографії.
Виданню ТРИБУН Сергій розповів про спогади про рідну Луганщину, зародження ідеї зайнятися фотографією та зміну творчих поглядів.
Фотографія для Сергія – це спосіб передати своє світобачення глядачу. Багато років тому саме природа Луганська надихнула чоловіка на те, щоб присвятити себе фотографії.
“Коли я був ще дитиною, то обожнював дивитися на горизонт, вдивлятися у терикони, шахти. Найбільше я любив Луганськ навесні – на фоні індустріальних пейзажів квітнули абрикоси, місто набувало білого кольору. І саме тоді я зрозумів, що мені хочеться зафіксувати ці моменти, залишити їх на згадку”, – каже фотограф.
З початком війни на сході України у 2014 році Сергій був вимушений залишити рідне місто та переїхати до Старобільська.
“Мені було дуже важко усвідомити, що я маю їхати з Луганська, бо про переїзд я ніколи не замислювався. В Старобільську я перебував досить недовго, але за цей період встиг познайомитися з місцевими фотографами. У той час там перебували і закордонні митці, до яких я мав змогу потрапити на майстер-клас та удосконалити свої навички роботи зі світлинами”, – згадує чоловік.
Війна залишила свій відбиток і на творчості пана Сергія. Під її впливом він змінив жанр своїх робіт.
“У 2015 році, коли я вже виїхав з Луганська, мене дуже сильно зацікавила вулична та репортажна фотографія. І приблизно в той період я пішов до лав Збройних сил України. Там почав знімати своїх побратимів та місця, де велися бойові дії”, – зазначає луганець.
Зйомка на прифронтових територіях та у місцях, де ведуться бойові дії, потребує обережності, бо не весь контент, що вдається зробити, можна публікувати одразу.
“Я намагаюся знімати такі місця, які не будуть демаскувати наші позиції та безпосередньо нашу роботу. Також я використовую деякі інструменти в обробці фото, щоб не було зрозуміло місце розташування. Глядач знатиме, що це Донбас, а де саме – ні. До того ж я викладаю фотографії не одразу, а через тиждень, місяць, буває й через пів року або взагалі не розповсюджую. Мої побратими та командири знають, що я люблю фотографувати і ставляться до цього абсолютно нормально”, – розповідає фотограф.
Свої фотографії Сергій присвячує рідному Донбасу та хоче, щоб красу цієї місцевості побачило якомога більше людей.
Іноді я думаю про те, що велика кількість людей вважають схід України депресивним місцем. Але я вважаю, що Донбас – це місце контрастів. Це місце, де на фоні покинутих шахт та розбомблених місць проростають конвалії та маки”, – каже луганчанин.
Ще до повномасштабного вторгнення Сергію також довелося відвідати Сєвєродонецьк. Фотограф розповідає про теплі спогади з цього міста:
“Коли я вперше туди приїхав, то він нагадав мені мої рідне місто Луганськ, але зменшений в 10 разів. Дуже зручне та компактне місто. До речі, мені довелося проїхатися по місту тролейбусом, а квиток я залишив на згадку…”.
Горизонти творчих планів для Сергія поки що нездійсненні, бо постійно відкладаються на невизначений термін через основну діяльність.
“З початку цього року я планував зробити власну фотокнигу та розповсюдити її, але не в комерційних цілях – хотів зробити подарунки своїм друзям. Ця ідея є й досі, а коли зможу її відтворити - поки що не знаю, бо через службу маю на це мало часу”, – зазначає військовослужбовець.
Сергій каже, що питання про повернення додому після можливої деокупації Луганщини залишається відкритим, бо на це впливає досить багато факторів:
Я б дуже хотів побачити місця, в яких я зростав. Розумію, що в окупації залишилось багато людей, які чекають повернення до України, але водночас там є й достатньо колаборантів. Чи хотів би там залишитися жити – не знаю.
Читайте також: Дмитро Чепурний: “Культура сходу буде жити до тих пір, поки існують автори, які її створюють”
