Каміла Янар прожила все своє дитинство та юність в місті Шахтарськ, що на Донеччині. Змалечку вона захоплювалася мистецтвом: фотографувала, знімала пам’ятні відеоролики на стару камеру та вела особисті щоденники. З початком збройної агресії РФ проти України у 2014 році дівчина залишила рідний дім, переїхавши до Харкова. Зараз вона займається фотографією та бере участь в творчих проєктах, які спрямовані на пізнання себе через дитячі спогади.
Виданню ТРИБУН мисткиня розповіла про дитинство, проведене на Донеччині, початок захоплення мистецтвом зйомки та теперішню діяльність – створення “карти дитячих спогадів”.
Шахтарськ – місто дитячих схованок
Каміла Янар народилася в татарсько-українській сім’ї у місті Шахтарськ. Навчалася дівчина в Донецькому художньому коледжі, але не змогла його закінчити через початок війни в 2014 році. З тих пір рідне місто Каміли перебуває в окупації.
“Ще до штурму Шатарська я виїхала в Харків. Це була перша сепарація від батьків. Я відчувала, що більше не повернусь додому. Після цього переїхала в Суми, потім – у Львів. Але врешті-решт повернулася до Харкова. Там я вступила до Харківської академії дизайну і мистецтв та вчилася мистецтву фотографії”, – розповідає дівчина.
Каміла говорить про Шахтарськ з теплом, зазначаючи, що це одне з міст Донеччини, яке має затишну та приємну атмосферу:
“Шахтарськ був містом бордюрів з чорнобривців на вулицях. Це було непогане місце: затишне, чисте. Дітей мого віку там було геть мало, тож я сідала на велосипед і досліджувала містечко. Шахта «Вікторія» та парк імені Тараса Шевченка були моїми найулюбленішими місцями. Шахтарськ – місто, де зариті дитячі схованки і досі не розкопані. Вони досі там”.
Через повномасштабне вторгнення Каміла була вимушена залишити й Харків та переїхати до Києва, що також було складно для неї. Тепер дівчина стверджує, що прив’язуватися зараз до чогось матеріального – недоречно.
“Зараз мій дім – це моє тіло. Я не можу сказати, що в мене є відчуття дому. В мене досі стоять коробки з речами: деякі розпаковані, а деякі – досі ні”, – каже дівчина.
Мистецтво
Перші кроки у зйомці Каміла Янар зробила у віці 9-10 років. Тоді вона брала до рук камеру та знімала себе, свій будинок та цікаві розваги.
“Матеріали з касет VHS, на які були записані всі відеоролики тих років, я об’єднала та створила проєкт, що має назву «Прогноз погоди»”, – зазначає дівчина.
В цій роботі переплітаються аматорські жартівливі телешоу, зняті дівчиною в ті роки, з сімейними застіллями та кадрами, які демонструють наслідки російських обстрілів міста Шахтарськ.
“Мене цікавить капсула, яка утворилася через неможливість потрапити додому. Думками ти перебуваєш там – і виникає інший простір. Цікаво працювати з ним, бо він набуває трохи міфічного сенсу, наповнюється образами та згадками”, – каже мисткиня.
Каміла Янар говорить, що на даний момент у фотографуванні її основною направленістю є портретна зйомка.
Більше хочеться показувати людей, а також те, що українці залишаються на своїх місцях і продовжують робити свою справу попри все. Я дуже люблю під час фотосесій розмовляти з людьми, та відчуваю, що маю закарбовувати в світлинах пам’ять про українців.
Зараз художниця працює над новим проєктом, який присвячуватиметься її домашнім тваринам з Шахтарська.
“Я вела дуже багато щоденників, і один з них має назву «Щоденник часу, проведеного з котом». В Шахтарську були поховані два коти – мої дуже важливі друзі в дитинстві. Краї Донеччини для мене наповнені трішки містичним мисленням – спілкувалась я безпосередньо не з людьми, а з тваринно-рослинним світом. В своєму проєкті я звертаюсь до цього”, – розповідає Каміла Янар
Погляди на майбутню творчість
Повернення додому після звільнення населених пунктів, які вже тривалий час перебувають під окупацією Росії, – складна тема для більшості переселенців, які встигли побудувати нове життя в іншому місці. Тож Каміла каже, що після деокупації хотіла б відвідати якомога більше міст сходу України.
“Я б хотіла мандрувати Донбасом після його звільнення. І оскільки в мене мистецька практика побудована, якщо можна так сказати, на хворобливій ностальгії, це б було важливим і для розуміння себе як особистості.”.
Головні афірмації Каміли – віра у власні сили та відчуття своєї цінності як особистості. Вона стверджує, що саме такі переконання, здобуті на власному досвіді, допоможуть їй досягати поставлених цілей.
Я хочу більше вірити в себе. Більше розуміти і відчувати свою особистість, досліджувати її. Цікавитися, але надто не захоплюватися шляхами інших митців. Розуміти важливість своїх досвідів. Вміти вибудовувати власні кордони так, щоб було менше впливу ззовні.
Читайте також: Життя в окупації, евакуація та адаптація в Німеччині: історія вчительки з Луганщини
