Окупація завжди починається з історії. Агресор розуміє: щоб підкорити народ, недостатньо захопити території — треба стерти його пам'ять. Змінити назви вулиць, демонтувати пам'ятники, спалити архіви. Але є те, що залишається недоступним для окупанта — книги, які вже назавжди оселилися в людських душах.
Луганщина переживає складний період, коли кожна збережена книга має особливе значення. Література стає способом зберегти зв'язок з рідним краєм, його традиціями та історією. Люди читають не просто для розваги — вони шукають відповіді, розуміння, відчуття приналежності до чогось більшого.
У цих творах — справжнє обличчя регіону: від історичних досліджень до сучасної поезії, від мемуарів до художньої прози.
Видання ТРИБУН пропонує огляд літератури, яку варто прочитати кожному, чиє життя пов'язане з Луганщиною, — щоб краще зрозуміти цю землю та її людей.
"Нариси історії Луганщини"
Автори: Віталій Курило, Ольга Дробишева, Олександр Набока, Віктор Воронін.
Віталій Курило, Ольга Дробишева та Олександр Набока — троє науковців, які присвятили своє життя вивченню Луганщини. Курило, доктор педагогічних наук та голова вченої ради ЛНУ імені Шевченка, очолює Луганську обласну організацію краєзнавців. Дробишева спеціалізується на історії регіону XIX – початку XX століть, а Набока, доктор історичних наук, керує кафедрою історії України в тому ж університеті.
Про що книга
Їхня спільна праця — "Дослідження з історії Луганщини" — збірка науково-популярних нарисів, що писалися протягом десяти років. Автори розповідають про давнє життя на березі Айдару, половецьку спадщину, золотоординську ставку, розвиток металургії, таємничі крейдяні печери та трагічні сторінки минулого, зокрема Голодомор.
Олександр Набока зізнається: переїхавши до Старобільська, він "дізнався багато чого важливого, таємничого, того, що виходить за межі офіціозних наративів". Саме тому він називає Луганщину "регіоном без історії" — не через відсутність подій, а через те, як мало про них відомо.
Найцікавішою знахідкою стала інформація про те, як Михайло Лермонтов у 1830-х роках називав Луганщину УкрАїною. "Для раннього Лермонтова, Пушкіна називати Луганщину УкрАйной було цілком нормально", — зауважує дослідник.
Книгу видали накладом 300 примірників, і вона швидко розійшлася серед зацікавлених читачів. Це авторське видання, яке можна отримати лише через особисті контакти з науковцями, — що робить кожен примірник особливо цінним для тих, хто хоче дізнатися справжню історію свого краю.
"Слобожанська історія"
Автор: Максим Віхров
Максим Віхров — публіцист і колишній головний редактор "Українського тижня", автор резонансної книги "Дикий Схід" (2018). У своїй новій роботі "Слобожанська історія" він звертається до особистого — розповідає про північну частину Луганщини через призму долі власного роду в селах Пластунівка, Романівка та Білолуцьк.
Про що книга
Віхров відтворює образ старої Слобожанщини як краю, де "місця вистачало усім". Це була земля, населена не лише людьми, а й русалками, домовиками, духами та "силою-силенною інших потойбічних істот". За словами автора, усі вони "якось уживалися — і між собою, і з людьми".
Книга поєднує сімейну хроніку з роздумами про регіональну ідентичність. Віхров досліджує, що робило Слобожанщину особливою, як формувалася її культура і чому вона поступово зникає.
Найболючішим у книзі залишається питання майбутнього: "Чи відродиться колись слобожанська ідентичність? Я не певен... І що стоїть там хутір, звідки часом линуть тихі слобожанські пісні". Ці рядки відображають не лише особисту тугу автора, а й загальну проблему збереження регіональних традицій у сучасному світі.
Віхров пише з позиції людини, яка відчуває відповідальність за збереження пам'яті про рідний край. Його "Слобожанська історія" — це спроба зафіксувати те, що може зникнути назавжди, якщо не передати наступним поколінням.
Книгу можна придбати у видавництві "Дух і Літера" та онлайн-магазинах — вона доступна ширшому колу читачів, ніж багато інших краєзнавчих видань.
"Як Україна втрачала Донбас"
Автори: Денис Казанський, Марина Воротинцева
Денис Казанський — журналіст-розслідувач і телеведучий, який до 2014 року жив та працював у Донецьку. Автор книги "Чорна лихоманка" про нелегальний видобуток вугілля на Донбасі. У 2020 році був запрошений до Тристоронньої контактної групи як представник від Донеччини. Марина Воротинцева — досвідчена журналістка, співзасновниця та головна редакторка газети "Восточный вариант" у Луганську. Після 2014 року займалася об'єднанням письменників-переселенців з Донбасу.
Про що книга
Книга розповідає новітню історію Донецької та Луганської областей — від становлення потужних фінансово-політичних кланів до російської агресії 2014 року. Автори детально аналізують, як могутні донбаські клани спочатку розпалили вогонь ворожнечі, а потім згоріли в ньому самі, зіштовхнувши край у прірву війни.
Казанський та Воротинцева показують різницю у формуванні еліт двох областей: як у Донецьку владу захопили "червоні директори", а в Луганську — "комсомольці". Окремі розділи присвячені використанню сепаратистських настроїв після 2004 року, проросійській пропаганді за Януковича та ролі Віктора Медведчука як головного представника "русского мира". Особливо болючим є соціологічний аналіз: "У шахтарських гетто до 2014 року встигло вирости ціле покоління людей, які ніколи в житті не бачили навколо нічого, крім пияцтва, злоби і розрухи, і які звикли до існування у принизливих злиднях".
Автори з хірургічною точністю розбирають причини "русской весны" 2014 року, використовуючи документи, інтерв'ю та власні спостереження. Книга допомагає зрозуміти, як формувалися передумови для трагедії, що сталася з цим краєм.
Видання доступне у всіх великих книжкових мережах України та в електронному форматі — важливе джерело для розуміння однієї з найтрагічніших сторінок сучасної української історії.
"Сліди на Сакмі"
Автор: Сергій Каленюк (1950-2022)
Сергій Каленюк — краєзнавець, який присвятив майже сорок років вивченню історії Сіверськодонецька. Родом з Житомирщини, він працював у дослідницькій лабораторії метрології на заводі "Азот", але справжнім покликанням стало збирання та збереження історії міста. У 2014 році був змушений повернутися на Житомирщину, де трагічно загинув у 2022 році.
Про що книга
Каленюк став автором семи книг і сотень статей про історію краю. Його цікавили найрізноманітніші теми: літературне життя Сєверодонецька, історія будівництва міста часів Лисхимстрою, доля навколишніх селищ та біографії людей-будівничих. Окрім наукової роботи, він очолював Клуб любителів поезії майже весь час його існування.
Особливим досягненням стала створена ним інтернет-спільнота "Сліди на сакмі", яка об'єднала півтори тисячі підписників. Через цю платформу краєзнавець ділився своїми дослідженнями з усіма, хто цікавився історією регіону.
В останньому інтерв'ю 2021 року Каленюк зізнався: "Хоча тіло моє на Житомирщині, дух мій ще на Луганщині". Ці слова стали його заповітом — свідченням незламної прив'язаності до міста, якому він присвятив життя.
Після смерті автора його книги, зокрема "Сліди на Сакмі" (2014), стали бібліографічною рідкістю. Знайти їх можна лише у фрагментах в інтернет-архівах або у підписників спільноти. Серед інших робіт Каленюка — "Сєверодонецьк літературний" (2006), "Давня історія Сєверодонецька" (2009, у співавторстві з Миколою Ломакою) та "Террафоксы и другие лисичане" (2010).
"Вишиті сорочки Луганщини з колекції Національного музею народної архітектури та побуту України"
Автори: Леся Воронюк, Володимир Щибря
Леся Воронюк та Володимир Щибря — науковці Національного музею народної архітектури та побуту України, одного з найбільших скансенів Європи. Їхня команда майже два роки працювала над оцифруванням та науковим описом унікальних експонатів з фондової групи "Тканина та одяг".
Про що книга
Каталог представляє понад 100 одиниць традиційного одягу з семи районів Луганщини: Біловодського, Білокуракинського, Кремінського, Новоайдарського, Новопсковського, Сватівського та Старобільського. Кожна сорочка — це не просто музейний експонат, а свідчення того, що ці землі були й залишаються питомо українськими. Особливого значення видання набуває в контексті війни. "Станом на початок 2025 року майже вся територія Луганської області окупована росією", — зазначають автори, підкреслюючи символічну важливість збереження культурної спадщини. Вони вважають стратегічним завданням максимально фіксувати та описувати культурну спадщину окупованих регіонів, щоб унеможливити зникнення зразків у разі їхнього фізичного знищення.
Книга містить детальні світлини автентичних сорочок, крої та схеми вишивки — це не лише науковий каталог, а й практичний посібник для тих, хто хоче відтворити традиційні техніки. Кожен експонат супроводжується докладним описом, що дозволяє зрозуміти особливості регіональних традицій вишивки та крою.
Видання можна замовити у видавництві "Видиво" та спеціалізованих етнографічних магазинах — важливий внесок у збереження культурної ідентичності українського Донбасу.
"У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту"
Автори: Юрій Руденко, Анастасія Воронова, Сергій Глотов, Анастасія Глотова, Дмитро Путята
Команда волонтерів та дослідників об'єдналася, щоб зібрати свідчення про одну з найгероїчніших і водночас найменш відомих операцій початку російсько-української війни. Їхня робота тривала кілька років — вони опитали понад 140 учасників та очевидців подій, систематизували унікальні документи та світлини.
Про що книга
Книга розповідає про 146 днів героїчної оборони міжнародного аеропорту "Луганськ" та прилеглих населених пунктів з квітня до початку вересня 2014 року. "В ночь на 1 сентября 2014 года украинские защитники вышли из руин аэропорта после 146 дней его обороны" — цими словами завершується одна з найтрагічніших сторінок початку війни.
На відміну від оборони Донецького аеропорту, яка отримала широкий резонанс, битва за Луганський аеропорт досі лишається маловідомою для більшості українців. Автори зібрали спогади військових, волонтерів, місцевих мешканців, працівників міліції та аеропорту, медиків — усіх, хто був свідком тих подій.
Книга також охоплює передісторію — події зими-весни 2013-2014 років, що передували окупації Луганська. Унікальні фотографії та картосхеми ілюструють військові операції навколо летовища. Видання доповнене коментарями військових дослідників та експертів, а також містить перелік загиблих українських бійців з різних підрозділів.
Це результат першої в Україні спроби комплексно задокументувати одну з найважливіших операцій початку війни — важливе свідчення мужності захисників України та трагедії, яка розгорталася на Луганщині в 2014 році.
Книгу можна придбати у видавництві "Фоліо" в серії "Хроніка".
"Сєверодонецьк. Репортажі з минулого"
Авторка: Світлана Ославська
Світлана Ославська — українська журналістка, яка публікувалася у The Ukrainians, Reporters та "Українській правді". Народилася в Сіверськодонецьку, що дало їй унікальну можливість розповісти про місто з позиції інсайдера. У 2020-2021 роках вона створила 23 авторські екскурсії-прогулянки містом, які стали основою для цієї книги.
Про що книга
"Взувайтеся зручно, беріть парасолі від дощу, сонця чи снігу — зустрінемося біля заводської прохідної" — так починається авторський путівник, написаний з теплотою та іронією людини, яка знає кожен куточок рідного міста. Ославська розповідає, як Сіверськодонецьк еволюціонував від радянського промислового центру до свідомого, вільного міста незалежної України.
Репортажі виткані з життя місцевих жителів, відвідин знакових локацій та важливих подій, зокрема революції 2004 року та війни, що почалася 2014-го. Авторка фіксує деталі занепаду: "«Глобус» із роками все більше перетворюється на букіністичну книгарню: люди не так купують нові книжки, як розпродають домашні бібліотеки".
Книга набула особливого звучання після окупації Сіверськодонецька в червні 2022 року. Ці репортажі стали своєрідним заповітом міста, документом про те, яким воно було до повномасштабної війни.
Ославська послуговується унікальним поглядом місцевої мешканки, збалансованим між об'єктивністю репортажу та суб'єктивним аналізом. Її іронічний стиль допомагає передати атмосферу та характер міста на межі Донбасу і Слобожанщини.
Видання буде цікавим для тих, хто вивчає сучасну українську історію, культуру та документалістику в літературі. Книгу можна придбати у видавництві "Човен" та в Книгарні "Є" як онлайн, так і в фізичних магазинах.
"Хочу додому"
Авторка: Ганна Гайворонська
Ганна Гайворонська (нар. 1952) — найвідоміша поетеса Луганщини, яку земляки називають "Білою ластівкою Донбасу". Членкиня НСПУ з 1989 року, вона все свідоме життя присвятила оспівуванню рідного краю. У 1992-99 роках заснувала і редагувала літературно-мистецьку газету "Кам'яний Брід" у Луганську. До повномасштабної війни мешкала в Кремінній, звідки була змушена евакуюватися в 2022 році до Тернополя.
Про що книга
Чотирнадцята за рахунком збірка "Хочу додому" вийшла в березні 2024 року і стала найболючішою в доробку поетеси. Написана протягом 2022-2024 років, вона відображає трагедію вимушеного переселення з окупованої Кремінної. Гайворонська зізнається, що ці два роки стали найпліднішими у творчому плані — стражденна душа рятувалася віршами.
Збірка складається з двох частин: "Полинові вітри" з воєнними віршами та "Хатинка осені" з пейзажною, інтимною поезією. У творах закарбовано особистий біль матері, яка втратила єдиного сина, та тривога за долю України. Центральним мотивом стала туга за домом: поетеса пише про те, як у чужому місті без спокою й сну її тиснуть мовчазні дні, а душа рветься до рідної Кремінної, в ліси і степи.
Для Гайворонської українська мова завжди була священною — "кодом народу, що під серцем дозріва". Луганщину вона оспівувала як "світанок України", землю в "плахті із лісів, полів і нив". Ілюстрації до нової книжки створив заслужений діяч мистецтв України Олег Герман, що додало виданню особливої художньої цінності.
Всеукраїнське визнання принесла їй збірка "Бог" (1992), яку високо оцінили Микола Руденко та Дмитро Павличко. Останній зазначив, що окремі поезії Гайворонської "вже є на рівні світових зразків". Серед ключових робіт поетеси також збірка "Під хрестом стою", що розкриває її глибокі християнські пошуки.
"Місто із спогадів-снів"
Авторка: Марина Провоторова
Марина Провоторова — відома письменниця з Сіверськодонецька, членкиня Національної спілки письменників України та голова ГО "Спільнота митців «АртГвард і Я»". У 2022 році вона переїхала до Чернівців, де швидко знайшла підтримку серед місцевих діячів культури та продовжила активну творчу діяльність.
Про що книга
"Місто із спогадів-снів" — це книга-путівник, що стала своєрідним містком зв'язку з рідним містом. Видання розповідає про історію та сучасність Сіверськодонецька, яким він був до 24 лютого 2022 року. Авторка склала глибокий погляд на народження міста, захопливі історичні факти, легенди та архівні документи, які доповнені неймовірними фотографіями Костянтина Скомороха. Старі атмосферні світлини оживляють дух минулого і переносять читача у часи, коли місто процвітало.
Книга поєднує кілька жанрів — історичного нарису, путівника та ліричних спогадів. Це не просто документальне видання, а емоційна розповідь про місто, написана людиною, яка його втратила. Більшість щемливих ліричних поезій, які читає авторка під час презентацій, присвячені рідному місту, родинному затишку, який зруйнувала війна, та надії на майбутнє відродження Сіверськодонецька після Перемоги.
Видання стало частиною більшого культурного проєкту зі збереження пам'яті про Луганщину. Марина Провоторова також є ініціаторкою освітнього проєкту "Це твоя Луганщина" разом з істориком Олександром Набокою.
Книга презентувалася в різних містах України, зокрема в Чернівецькій обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М. Івасюка, де справжньою окрасою заходу стали авторські пісні Кирила Провоторова. Видання передане до бібліотеки Сіверськодонецької міської військово-цивільної адміністрації як неймовірний подарунок для збереження культурної спадщини міста.
"АТО. Історії зі Сходу на Захід" та "Нове життя. Історії з Заходу на Схід"
Авторка: Маргарита Сурженко
Маргарита Сурженко (нар. 1989, Луганськ) — одна з найяскравіших молодих письменниць, що документує досвід війни та переселення через художню прозу. Народилася "чудового засніженого дня 1989 року і вперше вдихнула забрудненого луганського повітря". З дитинства відчувала потяг до писання — в 11 років написала кілька фантастичних оповідань, з віком теми стали серйознішими.
Переїхавши у 2006 році до Києва, зрозуміла, що знайшла своє улюблене місто. З молодості її мучило питання мовної ідентичності: "Чому ми живемо в Україні, а розмовляємо російською мовою?" Цей внутрішній конфлікт пронизує всю її творчість. У 2014 році, коли на Сході почалися бойові дії, остаточно переїхала до Києва.
Про що книги
"АТО. Історії зі Сходу на Захід" (2014) стала однією з перших художніх спроб осмислити початок війни в рік її розгортання, коли багато хто ще не усвідомлював масштабів трагедії. Сурженко ставить читачеві болюче запитання про те, що робити, коли залишаєшся без нічого, коли рідне місто виштовхує тебе зі своїх обіймів. Героями стають молоді люди, які вже мали певні здобутки в житті, але опинились на новому старті з невеликими рюкзаками в руках. Авторка майстерно фіксує емоційний стан людей, які вперше стали переселенцями: втрату зони комфорту, необхідність починати життя з нуля.
"Нове життя. Історії з Заходу на Схід" (2015) продовжує дослідження того, як формується нова ідентичність людей, які залишили рідні місця. Книга є спробою зрозуміти українців, вимушених залишатися на окупованих територіях. Критики відзначають дуалістичність життєвих ситуацій головних героїв, адже складні життєві питання рідко мають однозначні відповіді. Сурженко досліджує не лише зовнішні обставини переселення, а й внутрішні конфлікти героїв, їхні спроби адаптуватися до іншого культурного середовища.
Книги можна придбати через Літературну агенцію Discursus, Yakaboo та "Книгарню «Є»".
Представлений перелік книг — це суб'єктивне бачення авторки про те, які твори варто прочитати, аби краще знати Луганщину і розуміти своїх людей. Кожна з цих книг — частинка великої мозаїки, що складає портрет краю, який переживає один з найскладніших періодів своєї історії.
Від наукових досліджень Віталія Курила та його колег до емоційних репортажів Світлани Ославської, від етнографічних каталогів вишитих сорочок до поетичних сповідей Ганни Гайворонської — усі ці твори об'єднує одне: любов до рідної землі та прагнення зберегти її пам'ять. Вони показують Луганщину багатогранною — з її історичними таємницями та сучасними трагедіями, з народними традиціями та індустріальною спадщиною, з болем втрат та надією на відродження.
Нам пощастило — ми маємо можливість читати і досліджувати українську історію та українське коріння дому без тиску і загрози свободі, як нині на окупованих територіях. Ця свобода слова та думки накладає на нас особливу відповідальність: зберігати, документувати, передавати наступним поколінням те, що може зникнути назавжди.
І якщо у вас є ідея написати книгу про свій рід, про своє бачення Луганщини, нехай ці слова стануть знаком для вас — пишіть. Кожна історія важлива, кожен спогад цінний, кожне свідчення може стати ключем до розуміння того, чим насправді є цей край.
Ми прочитаємо!
Читайте також: Як зберегти культурну спадщину регіону під час війни: інтерв’ю зі співавторкою книги “Вишиті сорочки Луганщини”
