Наприкінці XIX століття на Луганщину прибув бельгійський інженер Ернест Сольве — людина, яка змінила світову хімічну промисловість. Разом з російським купцем він створив не просто завод, а ціле європейське містечко посеред українських пісків та лісів — з лікарнями, школами, житлом для робітників. Сьогодні, коли більшість цієї спадщини знищено війною, важливо пам'ятати: Луганщина ніколи не була "русским Донбассом". Це був європейський індустріальний проєкт.
1. Брати Сольве та винахід, що змінив світ
"Жили-були два хлопчики-брати Ернест і Альфред у брабанському сільці Ребек, поблизу Граммона", — так починається історія у книзі І. Ізара "Сучасна Бельгія" (1914 рік) про братів Сольве, один з яких зробив визначне відкриття у хімічній науці.
Ернест Сольве був не просто промисловцем, а вченим-винахідником. Разом брати працювали як інженери, креслярі, хіміки, рахівники, аптекарі, механіки над процесом виробництва соди. У 1863 році їх зусилля завершилися патентом і заснуванням Першого Товариства Сольве в Куйє (Бельгія), де брати побудували перший завод. Відтоді й почалася історія успіху.
Аміачний метод Сольве зробив виробництво соди дешевшим, чистішим і ефективнішим порівняно з методом Леблана, який панував до того. Це була справжня революція в хімічній промисловості.
Будівництво содового заводу в Лисичанську почалося в 1889 році на території села Верхнє (інші назви — Вище, Третя рота) Бахмутського повіту Катеринославської губернії. У квітні 1892 року завод став до ладу під назвою "Донецький содовий завод". Бельгійський інженер-технолог Ернест Сольве в тандемі з пермським купцем Іваном Любимовим створили Донецький содовий завод (пізніше перейменований у Лисичанський).
Лисичанськ був обраний бельгійським інженером з кількох причин: наявність проточної чистої води з річки Сіверський Донець, крейдяних кар'єрів, залізниці та робочої сили.
2. Понад 30 об'єктів європейської архітектури
Поруч із заводом побудували 33 об'єкти: десятки будинків, гуртожиток на 200 осіб, школу, готель, будинок керуючого і лікарню. На будівлі лікарні були букви "ЛСК", що розшифровувалося як акціонерне товариство "Любімов, Сольве і Компанія". Для робітників та інженерів спроєктували та побудували житловий район із червоної цегли. Тут були їдальня, школа, кінозал, заводська лікарня, готель для приїжджих, адміністрація заводу, а також житлові багатоквартирні будинки.
Загалом бельгійці звели 33 будівлі. За проєктом бельгійських архітекторів була побудована колонія: 300 квартир для сімейних і три казарми для самотніх. Була їдальня для робітників.
Згідно з даними архівних документів, при прийнятті в експлуатацію содового заводу у квітні 1892 року був побудований будинок-особняк директора заводу з шатровим дахом, фундаментом на піску та стінами з червоної керамічної цегли.
3. Унікальні технології будівництва на схилах
Перше, що робили бельгійці, — будували житло для своїх працівників, які сюди прибували звідусіль. Історики вважають, що будівництво європейського промислового Донбасу почалося з вулиці, яка нині носить ім'я Сосюри. Саме тут зводили перші будинки для робітників, які приїхали будувати содовий завод — сім двоповерхових будівель з червоної керамічної цегли, що стали початком європейського містечка.
У Лисичанську дуже гористий ландшафт, тож будинки довелося зводити на крутому схилі. Але завдяки бельгійським технологіям будівництва було зведено фундамент, який не реагував на зрушення. Бельгійці були справжніми майстрами і винайшли спосіб зробити фундамент, який не реагував на зсуви, тому будинки достояли до нашого часу.
Серія з семи житлових двоповерхових будинків була збудована з характерними для того часу балочними дерев'яними перекриттями та шатровим дахом.
До початків обстрілів Лисичанська у 2022 році в місті зберіглося сім будинків для робітників, які приїхали будувати содовий завод. Три будівлі були знесені через зсув ґрунтів.
Жителі Лисичанська навіть готові були платити бельгійцям, щоб ті пустили їх на другий поверх будинків, щоб подивитися на місто зверху — на той час, коли в місті були тільки невеликі будиночки, двоповерхові споруди були незвичайними.
4. Заводська лікарня — архітектурна перлина
Лікарню називають "перлиною" бельгійського ансамблю. Її проєкт створив український архітектор латвійського походження Юлій Цауне. Як і всі будівлі мікрорайону, вона була виконана в стилі модерн.
На той час вона вважалася одним із найкращих архітектурних об'єктів на Донбасі. Чотириповерхова будівля мала парове опалення і навіть ліфт, що у часи заснування содового заводу в провінційному містечку вважалося розкішшю.
Бельгійська лікарня (або лікарня содового заводу) не працює з 1995 року, що призвело до поступової руйнації будівлі. Так, у 2019 році невідомі майже повністю розбірали її дах.
Протягом останніх років збереженням цієї архітектурної спадщини переймаються активісти, журналісти та просто небайдужі місцеві мешканці, які створили ініціативу "Подлечи больничку".
Їм вдалося отримати підтримку закордонної спільноти та привернути увагу місцевої влади. У 2020 році будівлю огородили, щоб захистити від мародерів.
5. Культурне життя та соціальний пакет
У їдальні влаштовувалися спектаклі, існував духовий оркестр з робітників, який грав тричі на тиждень у заводському парку, а взимку — в їдальні.
Бельгійські робітники, які прибули до міста, першими запровадили тут так званий соціальний пакет, який сьогодні став основою цивілізованих трудових відносин між робітниками та роботодавцями.
Поруч із заводом на початку XX століття було побудовано невеличке містечко з усією інфраструктурою, частина будівель залишалася цілою і на початок повномасштабного російського вторгнення.
6. Промислова інфраструктура: найпотужніший завод регіону
Технічне устаткування заводу складалося зі 106 різних парових машин, 56 котлів, 3 паровозів, 3 кранів. Це був потужний промисловий комплекс, що не мав аналогів у регіоні.
У 1900 році з метою збільшення капіталу було видано 16 тисяч облігацій по 500 франків, 5%. Дивіденди для власників цінних паперів товариства становили від 14% до 16%! Це показує, наскільки прибутковим був бізнес. У будівництво заводів вкладали капітал пересічні громадяни, які отримували в подальшому дивіденди від прибутку.
Для забезпечення роботи підприємства власники будували шахти, залізниці, відкривали нові потужності. Невдовзі в Лисичанську відкрився завод із виробництва скла. А щоб доставляти крейду та вугілля на завод, звели дротово-канатну дорогу.
У 1893 році було побудовано першу підвісну канатну дорогу. Вона з'єднала содовий завод з Лисичанськими шахтами "Дагмара" та з власною шахтою "К. Скальковський" у 1900 році. Цією дорогою доставляли вугілля на содовий завод на відстань 4 версти.
Була побудована унікальна інфраструктура — бельгійський розсолопровід Карфаген-Лисичанськ довжиною 37 км. Водою з Сіверського Дінця розчиняли поклади солі поблизу Бахмута, а розчин повертали на содовий завод. Окрім кінцевих працювали ще 3 допоміжні насосні станції.
До того, як у Лисичанську з'явився содовий завод, майже всю соду до російської імперії завозили з-за кордону. Його запуск став новою сторінкою історії промисловості міста.
7. 90 підприємств бельгійців на Луганщині
Тільки бельгійці за часи своєї праці тут заснували близько 90 підприємств. Навколо них будувалися поселення та розвивалася інфраструктура. Європейські підприємці скуповували слабко розвинені шахти та розвивали їх за допомогою власних передових технологій.
Європейці мислили стратегічно й бачили великі перспективи східних регіонів України. Вони були готові вкладатися та інвестувати заради подальшого результату.
Компанія Solvay S.A. існує й сьогодні — це хімічний гігант з головним офісом у Брюсселі та представництвами в багатьох країнах. У цій компанії пам'ятають про свої українські корені та про те, як більшовики "віджали" їхній завод. Бельгія, до речі, однією з останніх визнала СРСР — саме через незаконну націоналізацію їхнього майна.
8. Від премії до руїн: люди, які боролися за спадщину
Активно говорити про збереження бельгійської спадщини у Лисичанську розпочали у 2016 році. Тоді до міста приїхав посол Бельгії в Україні Люк Якобс, і йому показали будинки, які будували його предки. "Це прекрасне почуття — знати, що українці та бельгійці були колись дуже близькими, — каже сам пан Якобс. — Ці будівлі можна використовувати з подвійним виграшем. По-перше, як історію нашої країни, а по-друге — для економічної вигоди вашої країни".
У 2017 році за ініціативою посла лисичанський комплекс взяв участь у премії "Бельгійська спадщина за кордоном", яка проводиться щорічно за підтримки фонду короля Бельгії. Лисичанський комплекс потрапив до п'ятірки переможців та отримав диплом.
Були люди, які боролися за збереження спадщини. Наприклад, Микола Ломако, який працював головним архітектором управління архітектури Лисичанська майже три десятиліття (1987–2016). Він бачив, як "спершу металеві балясини здирають, потім чавунні огорожі, і зараз взялися за плитку Берґенгейма". А у 2022 році почалася повномасштабна війна і спадщина, окрім того, що в окупації, продовжує руйнуватися.
Від головного об'єкту — Лисичанського содового заводу — залишилися одні руїни. Завод припинив існування у 2011 році, коли був визнаний банкрутом. Він пережив "націоналізацію" радянською владою, Другу світову війну, але не пережив економічної кризи, а тепер — і російської окупації.
У травні 2022 року росіяни зруйнували Лисичанську гімназію — колишню казарму для неодружених працівників заводу. Пожежа тривала декілька годин, вогонь повністю знищив понад сторічну пам'ятку архітектури. Внаслідок російського вторгнення знищені внутрішні приміщення та пошкоджені фасади й дах будівлі колишньої казарми працівників заводу 1895 року побудови.
Достовірно не відомо про поточний стан інших будівель, але підтверджено руйнування Лисичанської багатопрофільної гімназії та протитуберкульозного диспансеру.
33 будівлі пережили революції, дві світові війни, радянську владу, 90-ті. Але не пережили російське вторгнення 2022 року. Хочеться вірити, що колись бельгійське містечко відбудується. І не як музей під склом, а як жива частина Лисичанська. Щоб люди знову жили в цих будинках, ходили цими вулицями, пам'ятали, що Луганщина — це Європа. Була і буде.
Читайте також: Вкрадена краса: як війна відібрала в українців унікальні Баранячі лоби Луганщини.
