Кінець XIX століття. Хемніц — німецьке місто, яке тоді називали "саксонським Манчестером". Густав Гартман, нащадок династії машинобудівників і власник найуспішнішої паровозобудівної фірми Саксонії, їде до Луганська, щоб побудувати там завод. Завод, який за п'ять років стане одним із найпотужніших підприємств імперії, випускаючи від 12 до 21% усіх локомотивів країни, а Луганськ перетвориться на справжню кузню залізничного прогресу.
Ця історія про те, як німецька інженерна культура, технології з Хемніца та досвід Манчестера назавжди змінили українське місто.
Батько і син: саксонська династія машинобудівників
Густав Гартман народився 10 червня 1842 року в родині Рихарда Гартмана — людини-легенди саксонської промисловості. За німецькими переказами, батько Густава у 1832 році прийшов до Хемніца, маючи в кишені лише два талери. Але маючи хист до підприємництва, вже у 1837 році заснував невелику майстерню з трьома робітниками, яка згодом стала Sächsische Maschinenfabrik (Саксонська машинобудівна фабрика) — одним із найбільших машинобудівних підприємств Німеччини.
Завод Рихарда Гартмана здобув світову славу завдяки якісним паровозам. У 1848 році тут виготовили першу парову машину "Глюк ауф" ("Щасливо!"), а до 1929 року підприємство випустило 4699 локомотивів, які експортувалися в усі куточки світу — від Аргентини до Індонезії. У 1870 році, коли фабрика перетворилася на акціонерне товариство, тут працювали 2700 робітників, а до 1920-х їхня кількість зросла до 11 тисяч. Саме в цій атмосфері промислового успіху, технологічних інновацій і точності зростав Густав.
Освіта майбутнього засновника луганського заводу була бездоганною. Після закінчення Хемніцького комерційного училища Густав працював на ливарному заводі в Гамбурзі, потім — на паровозобудівному заводі в Манчестері, серці тодішньої промислової революції, де навчався найкращим британським технологіям. Повернувшись до Хемніца, він став співвласником батькової фірми, а пізніше її директором. У 1881 році Густав переїхав до Дрездена, де очолив реконструкцію металургійних заводів у Лаухгаммері та став директором Дрезденського банку. Це поєднання інженерного таланту, досвіду найкращих європейських заводів і фінансової хватки дозволило йому реалізувати на той момент грандіозний проєкт у Луганську.
Від Хемніца до Донбасу: німецькі технології на українській землі
12 серпня 1895 року Густав Гартман разом із компаньйоном Іваном Леонтійовичем Гольштандом, головним директором Санкт-Петербурзького міжнародного комерційного банку, подали міністру фінансів Сергію Вітте статут нового підприємства. Спочатку планували будувати в Польщі, у Сосновіцькому районі, але вже 22 серпня засновники подали друге прохання — змінити місце на Луганськ. 15 вересня 1895 року рішення ухвалили остаточно: завод будуватиметься в Луганську.
Вибір не був випадковим. Місто мало все необхідне поруч — вугільні копальні, залізничні шляхи. Робоча сила була доступною та кваліфікованою, адже Луганський ливарний завод працював тут ще з 1795 року. 11 квітня 1896 року міністр фінансів С. Ю. Вітте у поданні до Комітету Міністрів писав про дозвіл німецькому підданому Густаву Гартману та статському раднику Івану Гольштанду заснувати "Російське товариство машинобудівних заводів Гартмана" з капіталом 4 мільйони карбованців — величезна за тими часами сума. Влітку 1896 року почалося будівництво.
Будівництво обійшлося в 1,5 мільйона рублів і тривало чотири роки. Гартман не економив: усе обладнання для нового заводу привезли з Хемніца — найсучасніші верстати, пристрої, технологічні лінії, які щойно працювали на родинному підприємстві. Завод мав повний цикл виробництва: у 1897 році запрацювала електрична станція, у 1898-му — чугуноливарний, прокатний, трубний, котельний цехи, у 1899-му — паровозомеханічний цех, парова кузня, мідноливарний цех, у 1900-му — сталеливарний.
Все було влаштовано так, щоб виробництво йшло безперервним потоком, без зупинок і затримок. При проєктуванні зверталася увага на те, щоб робітники не витрачали час на зайві переходи між верстатами чи цехами, а матеріали та вироби не пересувалися по кілька разів.
Паровози: якість по-німецьки
29 травня 1900 року з воріт Луганського паровозобудівного заводу вийшов перший товарний паровоз типу 0-4-0 серії ОД потужністю 560 кінських сил. Паровоз серії ОД виготовлявся всіма підприємствами Російської імперії, які мали можливість будувати локомотиви, але луганські машини мали особливу репутацію — сучасники відзначали їхню якість і надійність, успадковану від німецької школи машинобудування.
Випуск постійно нарощувався. У липні 1900 року — 1 паровоз, у серпні — 4, у вересні — 7, у жовтні — 9, у листопаді — 12, у грудні — 15. У 1901–1902 роках Луганський паровозобудівний завод випустив паровози різних модифікацій для Московсько-Брестської, Єкатерининської, Сибірської та інших залізниць Російської імперії. За даними 1900-1905 років, завод виготовляв від 12 до 21 відсотка загальної кількості необхідних для країни вантажних і пасажирських паровозів — вражаючий результат як для заводу, який щойно запрацював.
Чому паровози Гартмана мали таку високу репутацію? Річ у німецьких стандартах якості та технологіях. Обладнання, привезене з Хемніца, дозволяло витримувати точні допуски при обробці деталей. Німецька організація виробництва, за якою кожен етап був продуманий до дрібниць, мінімізувала брак. А досвід, набутий ще на заводі Рихарда Гартмана, де було виготовлено майже 5000 паровозів, дозволяв уникати конструктивних помилок.
Завод випускав спочатку паровози серії ОД, потім більш сучасні серії "С", "Ов", "Е" (вантажні), "З" і "Б" (пасажирські).
Німецька соціальна модель: не тільки завод, а й місто
Густав Гартман приніс до Луганська не лише технології, а й німецьку філософію ставлення до робітників. На заводі працювали 3210 робітників і 256 службовців, які жили в місті та селищах поблизу заводу. При підприємстві відкрили лікарню, аптеку, школу для дітей робітників — модель, типову для передових німецьких заводів того часу. Гартман розумів: щоб завод працював безперебійно, потрібні не просто робітники, а здорові, освічені, кваліфіковані люди. Лікарня працювала цілодобово. Школа готувала майбутні кадри для заводу, навчаючи дітей не тільки грамоті, а й основам технічних професій. Батьківський завод у Хемніці теж мав соціальні програми: робітничі житлові селища "Хайм", їдальню з можливістю підігріти принесену з дому їжу, допоміжні каси для робітників і службовців. Ці традиції Густав переніс і до Луганська.
Цікаво, що за офіційними даними на 1900 рік, середньоденний заробіток робітників на паровозобудівному заводі Гартмана в Луганську становив 1 карбованець 31 копійку — найвища заробітна плата в регіоні на той час. Звичайно, умови праці були важкими, робочий день тривав 11-12 годин.
Спадщина, яка пережила імперію
Густав Гартман помер 20 жовтня 1910 року в баварському містечку Шефтларн. Різні джерела пишуть, що він не жив у Луганську жодного дня, лише керував. Але завод, збудований за німецькими технологіями та німецькими стандартами, продовжував працювати. Він пережив революції, дві світові війни, зміну політичних систем.
У радянські часи підприємство стало Луганським тепловозобудівним заводом — найбільшим у Східній Європі виробником тягового рухомого складу для залізниць, що забезпечував 95% потреб СРСР. До 1956 року тут виготовили понад 12 тисяч паровозів різних типів потужністю від 600 до 1800 кінських сил, а потім перейшли на виробництво тепловозів та електропоїздів. У 1980-х завод щомісяця випускав 115-120 секцій тепловозів — абсолютний світовий рекорд.
Станом на 2014 рік німецька спадщина Гартмана у вигляді заводу була знана передусім культурою виробництва — точністю в обробці деталей, увагою до якості та раціональністю робочих процесів. Аж допоки не почалася війна і окупація Луганська. 4 серпня 2014 року після артилерійських обстрілів завод зупинив виробництво, було зруйновано 4 цехи та підстанцію. 1 жовтня 2014 року роботу частково відновили, але підприємство було розграбовано, половину виробничих потужностей (верстати, корпуси, кисневі балони) вивезено до РФ. У березні 2015 року завод остаточно зупинив роботу.
Читайте також: Англійська спадщина Луганщини: 6 фактів, яких ви могли не знати.
