Нині всі храми Луганщини — за лінією фронту. Деякі стоять пошкоджені, інші перетворені на склади чи пустки. Але в архівах, на старих світлинах і в пам’яті людей зберігається їхня краса: куполи, що світилися в ранковому тумані, розписи, створені руками місцевих майстрів, і дитячі голоси на церковному подвір’ї. Ця спадщина — частина України, яку ми тимчасово не бачимо, але не маємо права забути.
Храми Луганщини: між минулим і майбутнім
Луганська область здавна була краєм, де переплітались різні релігійні традиції. Станом на 2013 рік тут діяло понад 700 православних парафій та громад різних конфесій. Однак російська агресія завдала нищівного удару по сакральній спадщині краю. Частина храмів зруйнована внаслідок бойових дій, інші опинились на окупованих територіях, де продовжують існувати в умовах обмеженого доступу та загрози подальшого знищення. Кожен із цих храмів – не просто архітектурна пам'ятка, а жива історія розвитку суспільства в нашій області.
Наприклад,чернече життя на території сучасної Луганщини має глибоке коріння. У XIX столітті тут виникали чоловічі й жіночі монастирі, які ставали центрами духовності, освіти та милосердя. Одним із найвідоміших був Старобільський жіночий монастир «Всіх скорбящих Радість», заснований у середині XIX століття. Його сестри не лише вели молитовне життя, а й допомагали хворим, навчали дітей грамоти, підтримували сиріт. Після встановлення радянської влади монастир, як і більшість релігійних осередків, був закритий, а його територія під час Другої світової війни стала табором військовополонених. Лише у 1990-х роках відбулося часткове відновлення богослужінь.
Храми Луганщини вражали різноманіттям архітектурних стилів. Тут можна було побачити і традиційне українське бароко, і російсько-візантійські мотиви, і зразки модерну початку ХХ століття. Багато з них будувалися силами місцевих громад, на пожертви парафіян і купців. Кожен храм був не лише місцем молитви, а й архітектурною домінантою села чи міста — орієнтиром у степу або ж духовним маяком у буднях шахтарських регіонів.
Перлини сакральної архітектури Луганщини
Святомикольський Храм у селі Тарасівка (Троїцький район)
У самому серці села Тарасівка, що нині входить до Троїцької громади Луганської області, височіє Свято-Миколаївський храм — пам’ятка духовності, віри й витривалості українського народу. Його історія сягає початку XIX століття: у 1820 році мешканці трьох хуторів — Тарасівського, Літвінівського та Дерезовського — звернулися до адміністрації тодішньої Харківської губернії з проханням дозволити будівництво храму.
З часом, у 1877 році, до основної будівлі були добудовані трапезна та дзвіниця, і храм набув свого монументального вигляду. Однак, як і багато інших святинь, у радянські роки церква пережила часи занепаду: святиню використовували не за призначенням, будівля зазнала пошкоджень і поступово руйнувалась.
Проте з відновленням незалежності України розпочалося нове життя храму. Завдяки зусиллям місцевої громади та настоятеля вдалося провести реставраційні роботи: встановлено нові вікна, відремонтовано дах, купол і дзвіницю, а також повернено дзвони.
Хресто-воздвиженський храм
На околиці Сіверськодонецька серед соснового лісу на території колишньої Борівської лікарні, у 1995 році почалося створення храмового комплексу. Ініціатором був головний лікар міста, який запропонував цю ділянку під церковне будівництво.
1 листопада 1996 року зі Свято-Миколаївського собору міста Алчевська хресною ходою привезли першу ікону — Божої Матері «Стягнення загиблих». Пізніше на її честь освятили перший храм. Тут також з’явилася перша типова церковна споруда в місті — каплиця святителя Миколая, прикрашена старовинною іконою.
У храмовому комплексі зберігалися святині, привезені з різних християнських місць — частинка Древа Хреста, камені з Голгофи, Йордану, Оливної гори та інші. Також на території була капличка для молодят, встановлений дзвін 1912 року, працювали недільна школа, бібліотека та дитячий табір.
Після початку повномасштабної війни у 2022 році територія храмового комплексу неодноразово зазнавала обстрілів, споруди частково пошкоджені. Наразі точна інформація про стан комплексу обмежена через відсутність доступу до регіону.
Церква Успіння Пресвятої Богородиці у с. Осинове
В селі Осинове, що входить до Новопсковської громади, розташована унікальна пам’ятка архітектури XVIII століття — церква Успіння Пресвятої Богородиці. Це найстаріша споруда в громаді та одна з найдавніших на всій Луганщині. Вона збудована на високому правому березі річки Айдар і поєднує елементи бароко та класицизму.
Будівництво храму завершили у 1802 році. Спершу планувалося, що він буде у стилі бароко, проте на момент завершення вже переважав класицизм — у зв’язку зі зміною правління в Російській імперії. Автор проєкту достеменно невідомий, але дослідники припускають, що це міг бути тульський майстер Кудрявцев.
Перший варіант церкви був дерев’яним. Кам’яна версія, згідно з різними джерелами, могла з’явитися ще в середині XVIII століття, а перебудова тривала до 1802 року. Ймовірна причина реконструкції — руйнування через особливості місцевого рельєфу: поруч із церквою річка Кам’янка впадає в Айдар.
На момент початку повномасштабної війни всередині храму зберігалися мощі Дмитра Горського — місцевого відлюдника, який жив у печері поблизу. Церква має історичне значення також і через велику кількість віруючих, які протягом понад двох століть відвідували її. За переказами, її відвідували Григорій Сковорода та Кіндрат Рилєєв.
Тишківська святиня – дивосвіт Луганської глибинки
Церква святих Кирила і Мефодія в селі Тишківка, збудована у 1905 році, є показовим прикладом сакральної архітектури періоду українського модерну. Вона вирізняється поєднанням кількох архітектурних стилів, характерних для початку ХХ століття.
У її оформленні помітні риси українського модерну — зокрема шестикутні вікна. Ґанки виконані у стилі московських храмів XVII століття, що додає будівлі історичних асоціацій. Візантійські впливи можна простежити у парних вікнах і декоративних колонах на кутах споруди. Загалом церква має восьмикутну форму, аркові вікна та ставні з восьмикінечний хрестами, що зовні наближає її до архітектури латинських храмів.
Бурштиновий храм у селі Дмитрівка
У селі Дмитрівка розташований один із найцікавіших об’єктів сакральної архітектури в Україні — Бурштиновий храм. Його будівництво розпочалося у 2003 році з ініціативи місцевого жителя Миколи Олександровича Іщенка, який згодом став настоятелем храму. Архітектором виступив Заур Павліашвілі.
Будівельні роботи тривали понад десять років. Офіційне освячення храму відбулося 12 серпня 2013 року — на події були присутні понад 2000 людей, серед них і більшість мешканців села. Комплекс включає кілька окремих приміщень: головний храм, нижній храм і хрестильню.
Головною особливістю цієї святині є використання бурштину. В оздобленні інтер’єру, фресок та іконостасу застосовано бурштинову крихту та цілісний бурштин. Роботи виконувалися кілька років майстрами з Рівного та провідними українськими іконописцями. Загалом на оздоблення храму пішло кілька сотень кілограмів бурштину.
На території комплексу встановлено сім скульптур на православну тематику, зокрема зображення Святого сімейства, Ісуса, Марії, Святителя Миколая та інших. До 2014 року храм відвідували паломники з України та з-за кордону.
До повномасштабного вторгнення віряни також активно відвідували територію храму в літній період — тут висаджено понад 2000 кущів троянд та інші квітучі рослини. Увечері храм підсвічується різнокольоровими прожекторами.
Станом на сьогодні, храм продовжує працювати. Водночас, як і з багатьма об’єктами на сході України, після 2022 року інформація про стан прилеглої території та кількість відвідувачів є обмеженою.
Свято-Троїцький храм
Храм, зведений у візантійському стилі, має три престоли та п’ять куполів. Це архітектурна пам’ятка середини XIX століття. Ще на початку XVII століття на цьому місці стояла дерев’яна церква, яка згоріла під час пожежі. Після втрати храму місцева громада вирішила власними силами зібрати кошти на будівництво нової кам’яної церкви.
У 1848 році будівництво було завершене. У роботах брали участь жителі всієї Біловодської волості. Проєкт Троїцької церкви розробив В.І. Букін — архітектор імператорських військово-кінних заводів. Для кращої видимості храму в степу навпроти нього проклали нову дорогу та побудували міст через річку Деркул.
Свято-Сергіївський Кремінський чоловічий монастир
Свято-Сергієвський чоловічий монастир у місті Кремінна був одним із нових монастирів Української православної церкви. Розташовувався на околиці заповідних Кремінських лісів, поблизу районного центру.
Його історія розпочалася 5 липня 1999 року, коли митрополит Луганський і Старобільський Іоанникій благословив створення громади та відкриття парафії на честь преподобного Сергія Радонезького. Відтоді почалося формування монастирської обителі.
Життя монастиря проходило у звичному чернечому ритмі: щодня о 6:00 ранку проводилися молитви, північна, часи та Божественна літургія. Увечері відбувалося богослужіння, яке завершувалося братнім правилом і хресним ходом довкола території.
До 2022 року при монастирі працювало виробництво воскових свічок, діяла друкарня, виходив православний журнал.
Свято-Миколаївський храм м. Лисичанськ Сєвєродонецької єпархії Української православної церкви
Церква була збудована в 1901 році в псевдовізантійському стилі. Це одна з найстаріших культових споруд у своєму регіоні, яка збереглася без значних перебудов чи пошкоджень. Має один купол і шатрову дзвіницю.
Будівництво почалося приблизно у 1893 році й фінансувалося акціонерним товариством «Любимов, Сольве і Ко» — власниками Донецького содового заводу. Фундамент і стіни викладені з тесаного піщаника, а декоративні елементи — обрамлення вікон і дверей, карнизи, пілястри, купол та дзвіниця — виконані з червоної керамічної цегли. Підлога встелена керамічною плиткою. Покрівля — купол у вигляді цибулини, дзвіниця шатрова — обидва елементи вкриті оцинкованою сталлю.
Церква має хрестоподібну форму з п’ятигранною апсидою. У 1927 році будівлю передали «Союзхлібу» — її використовували як зерновий склад. У 1932-му тут розмістили міський Палац піонерів Верхнього. Лише у 1945 році споруду повернули релігійній громаді.
Свято-Георгіївська церква в селі Риб’янцеве
У селі Риб’янцеве, що входить до Новопсковської селищної громади, наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття місцеві жителі вирішили збудувати храм. Так розпочалася історія Свято-Георгіївської церкви, спорудження якої тривало з 1903 до 1907 року.
Церкву зводили за кошти громади: люди збирали гроші, працювали на будівництві, а також створили глиняний і піщаний кар’єри поблизу хутора, щоб виготовляти цеглу на місці. Для міцності до глиняної маси навіть додавали яйця. Частину землі передали під спільний обробіток — отриманий дохід ішов на будівництво.
Храм відкрили в травні 1907 року, на день святого Георгія Змієборця. Церква трипрестольна, з багатим іконостасом, настінними розписами та іконами, що відображають різні стилі православної іконографії.
У 1929 році церкву закрили. Спочатку будівлю використовували як сільський клуб, а з 1968 року — як склад для зерна та мінеральних добрив. Існувала загроза її повного знесення, але цього не сталося — храм зберігся. У 2007 році Свято-Георгіївська церква відзначила 100-річчя. День її освячення вважають важливою подією для села, адже саме тоді Риб’янцеве отримало статус села замість хутора.
Це далеко неповний перелік сакральної спадшини Луганщини, адже російсько-українська війна жорстоко вдарила по Луганщині. З 2014 року більша частина області і так перебувала під окупацією, але повномасштабне вторгнення зробило так, що доля багатьох храмів і святинь залишається невідомою вже роками. Кожен із цих храмів – це не просто будівля, а живе свідчення віри українського народу, його духовної сили та прагнення зберегти свою ідентичність навіть у найскладніші часи. Сьогодні, коли багато з цих святинь знаходяться під загрозою або вже зруйновані, особливо важливо пам'ятати про них та працювати над їхнім збереженням для майбутніх поколінь.
Читайте також: Коли Луганщина будувала своє обличчя: як цегла, водогін і вулиці змінювали долю промислових міст на зламі епох
