Це все — заяви так званого “керівника” окупаційної “адміністрації” Луганщини Леоніда Пасічника: “На луганской земле никогда до этого не было обновления и строительства таких масштабов, как сейчас”, “Развитие экономики является основой для повышения уровня жизни населения Луганщины”, “”ЛНР” в составе России получила новую жизнь”. Минає вже дванадцятий рік від початку окупації півдня регіону, й ось-ось розпочнеться п’ятий рік із моменту захоплення півночі. Увесь цей час представники окупаційної “влади” та російські пропагандисти невтомно переконують, що життя цивільного населення нібито постійно поліпшується.
Однак реакція самих мешканців свідчить про інше. Після оголошення “прямої лінії” з Пасічником під дописом зібралося понад півтори тисячі коментарів — безпрецедентна активність для сторінки, де зазвичай ледь назбирується один-два відгуки. ТРИБУН проаналізував, про що сьогодні запитують жителі окупованої Луганщини та як їхні запити співвідносяться з багаторічними обіцянками окупаційної “адміністрації”.
Питання номер 1: зруйнована Попасна
Чи не найбільше коментарів стосується саме міста Попасна. У 2022 році, після початку бойових дій, російська окупаційна армія обстрілювала невеликий населений пункт, в якому проживало 20 тисяч людей, протягом 68 днів. Моторошні кадри мертвого міста, де, за різними даними, залишилося 200-250 людей, досі з’являються у мережі.
Маячнею про наміри відновити місто сам Пасічник продовжує годувати людей, які були вимушені стати біженцями всередині області. Ось що адміністрація писала влітку цього року: “Власти “ЛНР” намерены восстановить часть Попасной после того, как линия боевого соприкосновения будет отодвинута, сейчас Попасная разрушена на 99%, в ней проживают чуть более 250 человек”.
Такі заяви час від часу з’являються в інформаційній “повістці” регіону. “Влада” то обіцяє виплатити компенсації за втрачене житло, то говорить про відбудову міста, поки самим попаснянам доводиться нагадувати про себе за кожної можливості. Ось, що пишуть люди:
- “Добрий день! Надайте відповідь, будь ласка, на питання: як ви уявляєте відновлення будинків у Попасній? У місті, в якому інфраструктура зруйнована на 96 відсотків, що нам всім там робити? Чому б нам не виплатити за будинки, як за зруйновані. Там жити не можна, в Попасну навіть не пускають, скільки можна чекати?”;
- “Добрий день. Мешканці міста Попасна звертаються до вас. Місто повністю зруйноване, навіть ті будинки, які могли якось вцілити, за чотири роки відсутності господарів, стали непридатними і проживання в них неможливе. Також відсутність води, світла, газу, медицини робить не тільки неможливим перебування у місті, але і відновлення зруйнованого та пошкодженого житла”;
- “Скільки ще будете знущатися над мешканцями міста Попасна, чиє житло повністю зруйноване? Яке може бути відновлення будинків, які простояли без даху по три роки? Місто ніхто не відбудовує, то чому не видати людям компенсацію на покупку житла. Ви ж, вступаючи на посаду, обіцяли робити все для народу. Можу продати вам свої стіни під відновлення”.
Природно, що “владі” молодої “республіки” такі коментарі не сподобалися – не сильно вони пасують статусу регіону, що розвивається семимильними кроками. Мабуть, тому вони і вирішили наслати “ботоферму”, яка відразу почала заперечувати звернення попаснян. Невеликий спойлер: це не перший прецедент такого “розв'язання проблеми”.
Питання номер 2: зв’язок
Відсутність нормального інтернету та мобільного зв’язку в містах “трикутника” – Сіверськодонецьку, Рубіжному та Лисичанську, а також у Сватівському районі окупаційна “адміністрація” виправдовує питаннями безпеки та близькістю до фронту. Хоча, варто зазначити, що за даними Deepstate, лінія фронту знаходиться від Лисичанська за близько двадцять кілометрів.
Ось що пишуть люди:
- “Місто Лисичанськ понад три роки без зв’язку та інтернету, лінія фронту відсунулася, скільки років ще будуть ці обмеження? Можна подумати про мешканців Лисичанська, Сіверськодонецька, Рубіжного, як важко без зв’язку і через побутові питання, і через робочі”;
- “Коли в місті Сіверськодонецьк з’явиться зв’язок? Моєму чоловіку (паралізованому) стало погано о 23:00, до таксофона – три квартали. Що робити в цій ситуації, якщо з ним щось станеться, кого звинувачувати?”;
- “Елементарно швидку допомогу неможливо викликати, як і інші служби! У місті багато людей похилого віку, а також багато дітей! Вони ходять у школи і дитячі садочки, і раптом з дитиною щось трапиться, то і не дізнаєшся, поки не прийдеш його забирати”.
Як ми і писали раніше, окупаційна “адміністрація” не дуже задоволена тим, що мешканці “новозвільнених” територій висловлюють своє справедливе невдоволення. Варто зрозуміти, що до повномасштабного вторгнення жителі Сіверськодонецька, Лисичанська, Рубіжного та ще сотень населених пунктів не мали жодних глобальних проблем ані з мобільним зв’язком, ані з доступом до інтернету. Ба більше, могли обирати для себе зручних провайдерів, комфортні умови та тарифи.
Питання номер 3: медицина
Скарги на роботу лікарень та відділень швидкої допомоги час від часу з’являються в усіх районах Луганської області. Хоча, знову-таки, до повномасштабного вторгнення настільки критичних проблем з медициною в області не було. Наприклад, як розповідав ТРИБУН Роман Чередниченко, головний лікар Старобільської багатопрофільної лікарні, у 2021 році в закладі провели низку успішних реформ.
А ось що люди пишуть зараз:
- “Я проживаю у місті Старобільськ. У нас дуже погано працює швидка допомога. Нещодавно викликали швидку бабусі, якій 95 років. У неї був високий тиск та сильна задишка. Під час виклику телефоном нам сказали, що швидка не може приїхати, бо у них немає бензину. Кардіограму не можуть зробити, бо у них немає стрічки. Сказали, щоб ми везли бабусю на сан.пропуск. Обслуговування дуже погане”;
- “Зверніть увагу, будь ласка, на аптеки. Чому така різниця в ціні на ліки із сусідньою Ростовською областю? Різниця в 100-400 рублів на закордонні ліки. І так вони коштують чимало, наприклад, якщо у Луганську засіб коштує 1300 рублів майже, то у Ростові 1050”;
- “Проживаю зараз в селі Михайлівка Кремінського району (...). В селі відсутній ФАП (ред. – фельдшерсько-акушерний пункт), хоча “адміністрація” оголосила офіційно в друці, що ФАП працює, обман наяву. В селі проживають 310 людей, включаючи хутор Пристіно. Зв’язку немає, інтернету немає, викликати медичну допомогу неможливо”.
Питання номер 4: зарплати шахтарів
Борги за невиплачені заробітні плати працівникам гірничої індустрії у деяких підприємств Луганщини тягнуться ще з 2014 року. І як би сильно “адміністрація” не прагнула розповісти про компенсацію заборгованостей, інвестиції та субсидії, повідомлення про невиплачені кошти все одно продовжують з’являтися:
- “Коли буде фінансування на заборгованість по заробітній платі Центровугілля? Місто Хрустальний, шахта Новопавлівська. Я – донька шахтаря, батько вже помер, і досі не можу отримати”;
- “ТЕК “Батьківщина”, шахта Білоріченська. Остання зарплата, яку ми бачили – частина грошей за серпень. На цьому підприємстві постійні затримки щодо виплат, прошу поставити на контроль своєчасну виплату зарплат шахтарям, яка і так, на жаль, не відповідає їхній важкій праці”;
- “Підкажіть, будь ласка, коли вирішиться питання з виплатами розрахункових шахтарям, які потрапили під скорочення ООО вугільний альянс “ДонВугілля”. Це порушення трудового кодексу, як жити сім’ям шахтарів? Як годувати дітей?”.
Окрім стандартних та шаблонних відписок від “адміністрації” з “повернемося до цього питання після гарячої лінії”, у відповіді до цих користувачів набігли і боти. Вони почали дорікати людям за “розбрат” і закликати мовчати “у складний для республіки час”. І, наслідуючи риторику окупаційної “влади”, вони повторюють одне й те саме: мовляв, треба просто почекати, і після завершення “СВО” життя нібито саме собою налагодиться.
Про що говорив сам Пасічник
Звичайно, ми не можемо відобразити в матеріалі всі півтори тисячі коментарів, які написали луганці. Решта тем стосувалася і проблем безхатніх тварин, і вже традиційних аварійних ситуацій з каналізацією, водопостачанням, дорогами, громадським транспортом, школами.
Разом з тим, не на всі питання зміг відповісти і “голова республіки” Леонід Пасічник. Коротке резюме його заяв з гарячої лінії:
- Передусім відновлять підземні комунікації, після чого — парки та громадські простори;
- Необхідно розвивати АПК, зокрема тваринництво як перспективний напрям;
- У першій половині 2026 року планують встановити 30 камер автофіксації порушень ПДР;
- Заступниками голови так званого “уряду ЛНР” призначено Івана Кусова та Ігоря Жаркова;
- Опрацьовується запуск закритої мобільної мережі для номерів екстрених служб у прифронтових містах;
- За підтримки РВІО планують облаштувати територію навколо пам’ятника воїнам-визволителям у Луганську та сам меморіал;
- Обговорюються шляхи вирішення дефіциту кадрів у регіоні та створення нових робочих місць;
- Є перспективи розвитку підприємств у прифронтових населених пунктах.
- Прийнято рішення про відновлення стадіону “Авангард”;
- І до найважливішої проблеми: у Луганську планують створити Катерининську площу та встановити пам’ятник імператриці.
У той час, коли Пасічник розповідає про майбутні площі, пам’ятники й “перспективи”, люди просять хоча б про базове — інтернет, зв’язок, ліки, можливість отримати зароблене чи компенсацію за зруйнований дім. І саме в цьому контрасті найкраще видно, що картинка “відновлення” існує лише всередині пропагандистських звітів.
Тому цінність цих масових коментарів у тому, що вони повертають реальність у простір, який окупаційна “адміністрація” намагається перетворити на декорацію. Коли сотні людей одночасно говорять про одні й ті самі проблеми, це вже не можна сховати за пафосними фразами — і саме така відвертість допомагає не дозволити дезінформації підмінити собою правду.
Читайте також: Луганщина та 11 років окупації: як змінилося життя місцевого населення та що відбувається в регіоні
