Микола Чернявський народився в родині сільського диякона на Луганщині. Коли прочитав "Кобзаря", то спалив усі свої російськомовні вірші. Написав перші "Донецькі сонети" і став піонером української літератури в промисловій частині Луганщини і Донеччини. А в 70 років радянська влада розстріляла його в Херсоні за те, що він не зрадив своє слово.
Від Луганщини до літератури
Микола Федорович Чернявський народився 22 грудня 1867 року (3 січня 1868 за новим стилем) у селі Казенно-Торсько-Олексіївське Бахмутського повіту Катеринославської губернії — на території, що згодом увійшла до складу Донецької області. Його батько, Федір Степанович, служив спочатку дияконом, а пізніше отримав приход священика в селі Ново-Божедарівка Слов'яносербського повіту — це вже історична Луганщина.
Після початкової народної школи Микола навчався в Луганській приватній школі, потім у Бахмутському духовному училищі та Катеринославській семінарії. Освіту здобував переважно через самоосвіту — книжка стала для нього одним із основних джерел формування художньої та соціальної свідомості.
Після закінчення семінарії молодий Чернявський повертається в Бахмут — викладати співи і музику в тому ж училищі, де колись навчався сам. І саме тут, у шахтарському краї, він починає писати вірші.
Вибір, що став долею
Спочатку Чернявський писав російською мовою. Але після прочитання "Кобзаря" Тараса Шевченка приймає рішення, яке змінить усе його життя. Він знищує свої російськомовні вірші та пише пояснення цього вчинку:
"Я прочитав "Кобзаря" і думав, що ж мені робити. Зрештою, яким би не було потужним московське море, воно вороже моєму народові і заливає мій край. Тому я все-таки буду писати українською".
Пізніше він додасть ще жорсткіше: "Це (написання віршів російською мовою) була зрада Україні. Несвідомо зроблена, але безперечна зрада".
У 1895 році в Харкові виходить перша поетична збірка Чернявського — "Пісні кохання". А вже через три роки, 1898-го, з'являється друга збірка — "Донецькі сонети". Вона стала першою художньою книжкою, надрукованою на Донбасі, та відкрила нову сторінку в українській літературі.
У дореволюційній поезії Микола Чернявський був одним із найвизначніших майстрів сонета. У "Донецьких сонетах" він першим в українській поезії створив жанрові картини з життя донецького селянства і робітництва. Степ, шахти, важка праця гірників — усе це оживало в його віршах.
Більше, ніж поет
Чернявський був не просто поетом — він активно працював над збереженням української культури. У Бахмуті він видав кілька збірок творів Пантелеймона Куліша, а також збірку спогадів про видатного українського письменника "Щирі сльози над могилою П. О. Куліша".
1901 року Чернявський переїжджає до Чернігова, де працює земським статистом і товаришує з Михайлом Коцюбинським та Борисом Грінченком. Про Коцюбинського він напише згодом нарис "Червона лілея", де відтворить творчу лабораторію письменника.
А 1903 року він оселяється в Херсоні — місті, що стане для нього рідним на три десятиліття. Тут він купує будинок на Пестелевському проїзді (нині вулиця Перекопська). У 2021 році на фасаді цього будинку встановлять меморіальну дошку Чернявському та Коцюбинському.
За "українофільство"
1906 року губернатор звільняє Чернявського з посади за "українофільство". Влада бачить "мазепинство" в упорядкуванні та виданні українських альманахів. Але поет не здається.
1917 року, коли постає Українська держава, Чернявський очолює товариство "Українська Хата в Херсоні". Він вітає незалежність, хоча активної участі в розбудові держави не бере. Після поразки УНР він залишається під радянською владою — але радянським письменником не стає.
З 1933 року Микола Чернявський зовсім перестає друкуватися. Атмосфера в країні стає все більш задушливою. Починаються арешти українських інтелектуалів — те, що згодом назвуть "Розстріляним відродженням".
Три арешти й розстріл
Хвилі арештів під час кампанії боротьби з "ворогами народу" постійно зачіпають письменника. Його тричі заарештовують у Херсоні. Востаннє — в жовтні 1937 року.
27 листопада 1937 року трійка НКВС по Миколаївській області виносить вирок: "Чернявского Николая Федоровича расстрелять". Причина — начебто участь у контрреволюційній організації, шпигунство, антирадянська агітація. Насправді — українське слово, українська культура, відмова зрадити свій народ.
Кривавий вирок виконано 19 січня 1938 року в Херсоні. Миколі Чернявському було 70 років. Родині повідомили, що його вислано в табори — правду про розстріл приховували.
Повернення з небуття
Довгий час навіть рік смерті письменника був невідомий. Помилково вважалося, що Чернявський загинув 1946 року. Лише у 1992 році пошуковці встановили справжню дату — ніч з 19 на 20 січня 1938 року.
Миколу Федоровича Чернявського реабілітували у 1956 році, після смерті Сталіна. Відродження його імені почалося з 1964 року, коли донецький літературознавець Володимир Костенко надрукував у видавництві "Донбас" літературно-критичний нарис "На шляхах велелюдних". У 1966 році в Києві вийшло двотомне зібрання творів письменника.
Чому це важливо сьогодні
Микола Чернявський — один із небагатьох письменників, які творили на Луганщині, хто обрав українську мову всупереч тиску й загрозам.
Його "Донецькі сонети" стали першою художньою книжкою Донбасу — символом того, що український Донбас існував, творив, мріяв рідною мовою. Радянська влада намагалася знищити цю пам'ять, розстрілюючи таких, як Чернявський.
Сьогодні, коли Росія окупувала Луганщину і намагається стерти українську ідентичність регіону, історія Миколи Чернявського нагадує: український Донбас — не міф. Це реальність, за яку люди віддавали життя. І він заплатив найвищу ціну за своє слово. Саме тому його історія має жити в пам'яті.
Читайте також: Від Донецької губернії до окремої області: як формувалися межі Луганщини.
