Луганська область в тому вигляді, в якому ми її знаємо, з'явилася зовсім недавно – в 1938 році. До цього Луганщина то входила до Харківської губернії, то ділила одну адміністративну одиницю з Донеччиною, то взагалі не мала власних меж. А ще область двічі перейменовували – то вона була Ворошиловградською, то знову Луганською. Чому так? Бо межі Донбасу завжди визначали не люди, які тут живуть, а економічні інтереси та політичні амбіції центральної влади. Вугілля, метал, промисловість – ось що малювало межі на мапах.
Частина Слобідської України
У XVII—XVIII століттях територія майбутньої Луганської області була частиною історико-географічного регіону Слобідської України. Це була територія, заселена переважно українцями, які переселялися з Правобережної та Лівобережної України на вільні землі Дикого поля. Переселенці отримували від московського уряду певні пільги – звільнення від податків на торгівлю, млинарство та винокуріння, право жити за власними звичаями. Натомість вони мали охороняти кордони Московської держави від набігів Кримського ханату.
Слобідська Україна поділялася на п'ять козацьких полків: Харківський, Сумський, Охтирський, Ізюмський та Острогозький. Старобільськ, одне з найдавніших міст майбутньої Луганщини, належав до Острогозького полку. На відміну від Гетьманщини, слобідські полки не були об'єднані під владою єдиного керівника. Кожен полковник самостійно будував відносини з царським урядом через бєлгородського воєводу.
У 1765 році імператриця Катерина II ліквідувала козацький устрій Слобідської України. Козацькі полки реорганізували в регулярні гусарські підрозділи, а територію перетворили на Слобідсько-Українську губернію, яку згодом перейменували на Харківську. Старобільськ отримав статус повітового міста.
Донецька губернія: перша спроба об'єднання
У лютому 1919 року більшовицька влада створила Донецьку губернію. Щодо її першого центру існують суперечливі дані. Енциклопедія Сучасної України вказує, що 15 лютого 1919 року губернію створили з центром у Луганську. Однак Вікіпедія стверджує, що першою столицею був Бахмут, і губернія проіснувала в такому вигляді з 5 лютого до 10 червня 1919 року. Ймовірно, плутанина виникла через хаос громадянської війни – документи приймали в одному місці, а реальне управління здійснювали з іншого.
До складу губернії увійшли Бахмутський і Слов'яносербський повіти Катеринославської губернії. Мета була проста: об'єднати вугільні райони Донбасу під єдиним керівництвом. 18 березня 1919 року обрали Донецький губвиконком на чолі з Артемом (Федором Сергєєвим). Влітку 1919 року денікінці окупували губернію, влада евакуювалася до Харкова.
4 січня 1920 року, після повернення більшовиків, центром відновленої губернії офіційно став Луганськ. 21-25 квітня там пройшов Перший з'їзд Рад Донецької губернії. Губернія значно розширилася – до неї приєднали Маріупольський повіт Катеринославської губернії, Старобільський повіт і частини Ізюмського та Куп'янського повітів Харківської губернії, Таганрозький округ та частини Донського округу Області Війська Донського. Утворилося 15 районів.
А що ж було з Юзівкою – майбутнім Донецьком? У травні 1917 року вона отримала статус міста з населенням близько 70 тисяч осіб. Місто поділялося на заводську частину з підприємствами та північну з робітничими бараками. З 1920 року Юзівка входила до складу Донецької губернії як Юзівський район. Це було важливе промислове місто з металургійним заводом, заснованим валлійцем Джоном Юзом, але не адміністративний центр.
Луганськ був губернським центром недовго. У серпні 1920 року центр остаточно перенесли до Бахмута. 1924 року Юзівку перейменували на Сталіно, а Бахмут – на Артемівськ (на честь того самого Артема). У 1925 році губернію ліквідували і на її місці створили п'ять округ: Артемівську (Бахмутську), Луганську, Маріупольську, Старобільську та Сталінську (Юзівську).
Велика Донецька область
2 липня 1932 року на карті України з'явилася нова адміністративна одиниця – Донецька область. Це була масштабна об'єднана область, яка охопила всю промислову зону Донбасу. До її складу увійшли 12 міськрад і 23 райони. З Харківської області передали 13 районів, з Дніпропетровської – 5 районів. Територія майбутньої Луганської області повністю входила до складу цієї великої Донецької області.
Обласним центром спочатку визначили місто Артемівськ (нині Бахмут), але вже 16 липня 1932 року центр перенесли до міста Сталіно (нині Донецьк).
Великий поділ 1938 року
3 червня 1938 року Президія Верховної Ради СРСР прийняла постанову про розділ Донецької області на дві – Сталінську (південно-західна частина) та Ворошиловградську (північно-східна частина). Саме з цього дня починається історія Луганської області як окремої адміністративної одиниці.
До складу новоствореної Ворошиловградської області увійшли 4 міста і 28 районів. За даними на січень 1939 року, в області проживало 1 мільйон 837 тисяч осіб, з яких 65,8% становило сільське населення, а 34,2% – міське. Територія області склала близько 27 тисяч квадратних кілометрів.
Чому ж радянська влада вирішила поділити величезну Донецьку область? Головною причиною були управлінські складнощі. Велика територія з розвиненою промисловістю потребувала ближчого керівництва. Критеріями поділу стали географічні, економічні та транспортні зв'язки. Північно-східна частина з центром у Ворошиловграді (Луганську) природно тяжіла до басейну Сіверського Дінця, тоді як південно-західна частина була більш пов'язана з Приазов'ям.
Економічний потенціал нової області був потужним. У Ворошиловградській області діяло 9 вугільних трестів, які об'єднували 128 шахт і давали 45% всієї добичі палива в Донбасі. Працювало близько 400 заводів і фабрик. Функціонувало 1071 колгосп і 130 радгоспів, посівна площа займала понад 1,3 мільйона гектарів.
Луганськ нарешті отримав статус обласного центру, який він втратив ще у 1920 році. Місто почало активно розбудовуватися відповідно до свого нового статусу.
Гра в перейменування
Історія назви області – це окрема сторінка радянської політичної історії. З 1938 по 1958 рік область називалася Ворошиловградською – на честь радянського маршала Климента Ворошилова, який у серпні 1917 року був головою міської думи.
У 1958 році, після зміцнення позицій Микити Хрущова у партійній верхівці та розправи над "антипартійним угрупованням", до якого входив Ворошилов, області повернули історичну назву Луганська, а місту – назву Луганськ.
Однак у 1970 році, за правління Леоніда Брежнєва і після смерті Климента Ворошилова, область знову перейменували на Ворошиловградську. Це перейменування відбувалося в контексті часткової реабілітації Ворошилова в радянській історії.
Лише 4 травня 1990 року, вже в період перебудови, місту та області остаточно повернули назви Луганськ і Луганська.
Зміни меж у радянський період
Після створення області у 1938 році продовжувалися дрібніші зміни в адміністративному устрої. У 1938 році статус міста надали 14 населеним пунктам області. Відбувалися перейменування районів: у 1940 році Рубіжанський район перетворився на Кремінський, а в 1941 році Городищенський – на Ворошиловський (з перенесенням райцентру з Городища до Ворошиловська, нині Алчевськ).
Післявоєнний період приніс територіальні зміни, пов'язані з відбудовою та розвитком промисловості. Надавалися статуси міст обласного підпорядкування новим промисловим центрам, які стрімко зростали. До 1960-х років межі області значною мірою стабілізувалися і залишалися практично незмінними до початку ХХІ століття.
Реформа 2020 року
Наступна масштабна зміна адміністративного устрою відбулася вже в незалежній Україні. Згідно з постановою Верховної Ради № 807-IX від 17 липня 2020 року, Луганська область пережила радикальне укрупнення районів.
Кількість районів скоротилася з 18 до 8. Новий адміністративний устрій включав Алчевський, Довжанський, Луганський, Ровеньківський, Сватівський, Сєвєродонецький, Старобільський та Щастинський райони. Старобільський район після укрупнення став найбільшим за площею в області.
Метою реформи було створення ефективнішої системи управління з більшими можливостями для надання якісних послуг населенню. Районні центри мали отримати достатньо ресурсів для розвитку інфраструктури та соціальних послуг на вільних українських територіях.
Події 2014 року кардинально змінили реальну картину адміністративного устрою області. 17 березня 2015 року Верховна Рада визнала частину території Луганської області тимчасово окупованою. На підконтрольній Україні частині області було створено обласну військово-цивільну адміністрацію.
Відбулися зміни меж деяких районів у 2014-2015 роках, зокрема Новоайдарського, Перевальського та Попаснянського. Область виявилася розділеною лінією фронту на дві частини з різними системами управління. Адміністративний центр області фактично перемістився з Луганська до Сіверськодонецька. А децентралізація — то взагалі окрема тема для висвітлення.
Читайте також: Система 48 ліній: як планували Луганськ у ХІХ столітті.
