Кам'яний Брід старший за Луганськ на понад століття, але в радянській, а тепер і в окупаційній, історії становлення міста його ніби не було. Розкішне об'єднало п'ять різних сіл під одною назвою — Василівку, Знам'янку, Комуну, Петрівку, Роздалинівку. Катеринівка виникла лише у 1955-му, коли почали будувати шахту, але встигла пережити кілька перейменувань і війну. Три території поруч з одним містом — і три зовсім різні історії про те, як люди тут жили.
Кам'яний Брід
До появи Луганська на його теренах існували окремі поселення. Одне з них — Кам'яний Брід, розташований на річці Лугань, правій притоці Сіверського Дінця. У побуті назва скоротилася до "Камброд" — так район називають понад сто років.
Сьогодні це частина міста, яку рідко згадують у контексті його історії. Радянська історіографія свідомо змістила акценти: офіційна версія походження Луганська залишила Кам'яний Брід поза увагою.
Поселення виникло в середині XVIII століття. На підвищенні лівого берега Лугані, яку місцеві називали Луганкою, розташовувалися козацькі зимівники. Територія входила до Кальміуської паланки Запорізької Січі. У другій половині XVIII століття до козацького населення приєдналися православні переселенці. Наприкінці того ж століття в Кам'яному Броді вже було понад сотню дворів і кількасот жителів. Основним будівельним матеріалом був вапняк. Його видобували в каменоломнях на схилах річки.
У 1882 році, після надання Луганську статусу міста, Кам'яний Брід увійшов до його складу. Місто швидко перетворювалося на промисловий центр, а Камброд зростав за рахунок робітників та їхніх родин. Забудова району відбувалася без чіткого планування, адже на підприємства прибувало все більше і більше шукачів заробітку.
У радянський період Камброд сприймався як робітничий район. Більшість мешканців працювали на заводах, часто все життя. Це формувало окрему систему цінностей. Район мав репутацію жорсткого, з власними негласними правилами співжиття.
Поширеними були конфлікти між районами — вони тривали до початку 2000-х років. Згодом зникли, але уявлення про Камброд як "небезпечне" місце залишилося в міських стереотипах. З часом Камброд змінився. Зникли масові вуличні сутички, район став спокійнішим. Навесні вулиці наповнювалися цвітінням бузку й абрикосів.
Разом із цим у радянський період було цілеспрямовано витіснено частину локальної пам'яті. Офіційна версія закріплювала міф про заснування Луганська Катериною ІІ, залишаючи поза увагою реальні процеси заселення. Про розкуркулення, заселення людей у чужі будинки та втрату майна не говорили публічно.
Розкішне
Розкішне входить до Луганської міської громади. За переписом 2001 року, тут мешкали 6482 людини. Село простяглося вздовж річки Ольхівка — майже десять кілометрів по обидва береги. Поруч збереглася ботанічна пам'ятка місцевого значення — Балка Плоска.
До другої половини XVIII століття на цій території не було постійного поселення. Зміни почалися у 1775 році після будівництва патронного заводу, куди залучали кріпаків і виселенців. Оскільки кріпосне право на Донбасі тоді не діяло, сюди бігли втікачі та міська біднота в пошуках роботи.
За місцевими свідченнями, одним із перших постійних поселенців був кріпак-втікач Данило Іваненко, який оселився тут разом із родиною майже двісті років тому. Згодом до нього підселялися інші бідні родини. Паралельно поміщики переселяли сюди кріпаків разом з управителями маєтків, тоді як самі жили в Петербурзі або Катеринославі. Люди обробляли землю, вирощували хліб і овочі, тримали худобу.
До 1965 року на цій території існували окремі села — Василівка, Знам'янка, Комуна, Петрівка та Роздалинівка (раніше Розалинівка, названа на честь панночки Розалії). Кожне мало власну історію. У 1965 році ці населені пункти об'єднали в один — Розкішне.
На початку ХХ століття в селах цієї місцевості налічувалося 72 господарства. Земля належала поміщикам Курочкіній і Шишальському. Після спалення маєтку Марія Курочкіна здала землю в оренду земству, а частину продала панові Приходьку. Він збудував водяний млин на річці Ольхівка. Кошти від продажу землі Курочкіна спрямувала на будівництво школи, однак їх не вистачило — громада звернулася до земства.
У 1902 році земська школа почала працювати. У 1907 році там вже працювали двоє вчителів. Вони навчали дітей грамоті, а також брали участь у революційній агітації та поширювали листівки. За їхньою діяльністю стежила поліція. Події революції торкнулися й маєтку пана Приходька. Після зміни ставлення з боку наймитів він утік за кордон, залишивши господарство, техніку, млин і худобу. У селі встановили радянську владу.
У 1929 році на цій території організували колгосп "Гігант", який згодом поділили на кілька господарств. У червні 1942 року Розкішне окупували німецькі війська. Після мобілізації чоловіків у селі залишилися жінки, діти та літні люди. Худобу евакуювали. Окупація тривала дев'ять місяців. У лютому 1943 року через село проходила лінія фронту, а в ніч на 10 лютого Розкішне звільнили. Повоєнне відновлення тривало до 1950-х років. Село зросло порівняно з довоєнним періодом. Під час укрупнення господарств створили радгосп "Ударник", а всі населені пункти остаточно об'єднали під назвою Розкішне. Найактивніший розвиток припав на 1970–1980-ті роки.
Катеринівка
Катеринівка до 14 липня 2016 року мала назву Ювілейне.
Селище прилягає до Луганська з західного боку — фактично на відстані менше кілометра від міської межі. У 1984 році тут мешкали близько 13,6 тисячі людей, у 2001-му — понад 15,8 тисячі, у 2014 році — майже 17 тисяч. Катеринівка мала власну інфраструктуру і водночас завжди була тісно пов'язана з Луганськом.
Більшість мешканців працювали на шахті або їздили на роботу до центральної частини міста. Тут розташовувалися тролейбусне депо, школи, ліцей, а також Луганський державний університет внутрішніх справ імені Едуарда Дідоренка. Селище було включене в міську транспортну мережу — зокрема мало тролейбусне сполучення з центром Луганська.
Катеринівка — відносно молоде поселення. Воно виникло у 1955 році у зв'язку з початком будівництва шахти "Луганська № 1". Спершу це був робітничий селищний масив, який називали селищем будівництва шахти. Паралельно в цій місцевості з'являлися інші промислові об'єкти. До відкриття шахти тут збудували електроапаратний завод. Згодом з'явилися експериментальні бази науково-дослідних інститутів. Усе це визначило промисловий характер селища з перших років існування.
У листопаді 1967 року селище отримало назву Ювілейне — на честь 50-річчя Жовтневої революції. У травні 1968 року йому надали статус селища міського типу. Назва закріпилася на десятиліття.
Події 2014 року різко змінили життя Ювілейного — з тих пір селище в окупації. У 2016 році його перейменували на Катеринівку в межах процесу декомунізації, однак ця назва досі не може повноцінно повернутися в повсякденне життя місцевих через окупацію.
Читайте також: Топоніми Луганщини: як назви міст розповідають історію краю.
