Чи часто ми замислюємося над тим, скільки видатних українських революціонерів дала Старобільщина — людей, які не на словах, а ціною власного життя десятиліттями боролися за національне й соціальне визволення українських робітників та стояли біля витоків Української Народної Республіки? Їхні імена здебільшого стерті з пам’яті, але серед цих майже забутих постатей особливе місце посідає Федір Дубовий — уродженець села Новоайдар, нині території Щастинського району.
Про перші роки життя Федора Дубового ми маємо обмаль інформації. Народився він у 1885 році в селі Новоайдар у селянській родині. Коли саме він переїхав до Катеринослава та де здобув освіту — достеменно невідомо. Однак, з огляду на займану посаду, можна стверджувати, що Федір Дубовий був освіченою людиною, адже працював конторником на станції Катеринослава. Його робота полягала у веденні документації, складанні звітів та виконанні канцелярської роботи.
У самому Катеринославі Федір Дубовий мешкав у 2-му Горохівському провулку, в будинку № 14. Попри те, що жив у русифікованому середовищі тогочасного Катеринослава, він був національно свідомим і займався культурною та просвітницькою роботою серед мешканців міста й навколишніх сіл. У 1914 році він став членом Мануїлівської “Просвіти”, де працював бібліотекарем і входив до складу її ради.
У цей самий час Федір Дубовий вступив до Української соціал-демократичної робітничої партії, яка виступала з гаслами про те, що національне визволення українського народу є передумовою його соціального визволення та розв’язання робітничого питання. Показово, що ще до революції 1917 року ця партія обстоювала ідею автономії України та в перспективі пропагувала її державну самостійність. Прикриваючись офіційною діяльністю в Мануїлівській “Просвіті”, Федір Дубовий водночас провадив нелегальну політичну агітацію серед робітників Катеринослава. Досить швидко, завдяки своїм організаторським здібностям, він здобув авторитет серед однопартійців, і був обраний секретарем Катеринославської організації УСДРП.
Однак активна політична діяльність Федора привернула увагу російських каральних органів, які почали стежити за ним. Минуло трохи більше року його партійної діяльності, як у ніч на 27 листопада 1915 року до його помешкання прийшла поліція, провела обшук у квартирі, а самого Федора заарештувала. На початку 1916 року його засудили до чотирьох років каторжних робіт. Повернутися до Катеринослава він зміг лише після Лютневої революції 1917 року.
Федір Дубовий повернувся вже як загартований революціонер — політичний каторжанин, який мав ще більший авторитет серед однопартійців і робітників. Отримавши можливість більше не прикриватися роботою в Мануїлівській “Просвіті”, він відкрито й з новою силою включився в активну партійну і політичну діяльність. Майбутній прем’єр-міністр Української Народної Республіки Ісаак Мазепа, який на той час мешкав у Катеринославі, згадував про нього так:
“Душею катеринославської організації був Хв. Дубовий, урядовець з місцевої залізниці. Це була людина непересічних організаторських здібностей. Надзвичайно енергійний і відданій справі, він завжди був на ногах і, коли треба було, умів поставити на ноги других. З членами партії поводився строго, але всі його любили і слухали, особливо робітники, без застережень. Не дивно що він мав великий вплив на організацію і був фактично її головою”.
Вже 12 березня 1917 року на першому міському вічі українців Катеринославу, який скликав Комітет Товариства Українських поступовців в кінотеатрі “Колізей”, одним з промовців від робітників виступив Федір Дубовий. На початку квітня 1917 року його обрали делегатом від Катеринославщини на перший Український національний конгрес, який відбувся 17–21 квітня в Києві. Під час конгресу було проведено перевибори Української Центральної Ради, за результатами яких Федір Дубовий став її членом, представляючи Катеринославщину. До складу цієї губернії на той час входили також землі сучасної Донеччини й Луганщини з такими містами: Покровськ, Бахмут, Донецьк, Попасна та Луганськ. У квітні, за іншими джерелами — у травні 1917 року, була створена Катеринославська губернська Українська рада як орган національного самоврядування українців губернії, до складу якої було обрано Федора Дубового.
Пізніше, на Всеукраїнському робітничому з’їзді, що відбувся в Києві 27 липня 1917 року, його було обрано депутатом Всеукраїнської ради робітничих депутатів. Попри те, що політичне й партійне життя в Києві було значно активнішим, Федір Дубовий не затримувався там надовго, проводячи більшу частину свого часу в Катеринославі та на Катеринославщині. Фактично очолюючи Катеринославський комітет УСДРП, він постійно виступав на численних мітингах і зборах як у місті, так і в губернії. Найчастіше він наголошував на гострій нестачі досвідчених партійних агітаторів та організаторів, через що українські соціал-демократи не могли повноцінно охопити своєю діяльністю всі робітничі райони, які залишалися під впливом російських політичних партій.
Федір Дубовий також входив до комісії з організації видання партійної газети Катеринославського комітету УСДРП.
13 серпня 1917 року в Катеринославі відбулися перші демократичні вибори до міської думи, на яких Дубового обрали одним із дев’яти українських депутатів.
З початком Першої радянсько-української війни в грудні 1917 року та остаточної окупації Катеринослава російськими більшовиками в січні 1918 року чоловік був змушений переховуватися й піти в підпілля. Лише на короткий час він вийшов із підпілля у квітні 1918 року, коли місто було звільнене від більшовиків.
Однак кілька тижнів надії швидко змінилися черговим розчаруванням: в Україні відбувся державний переворот, і Павло Скоропадський проголосив утворення Української Держави. На місцях була відновлена стара проросійська адміністрація, яка розпочала переслідування українських соціал-демократів, опозиційно налаштованих до гетьманського режиму. Як і за царських часів, знову почалися стеження, обшуки та арешти активних партійних діячів. У цей період активність Федора Дубового суттєво зменшилася.
Після початку антигетьманського повстання в листопаді 1918 року та відновлення Української Народної Республіки розпочався процес відновлення партійної організації УСДРП. Федір Дубовий знову виступив ініціатором цієї справи, розшукуючи однопартійців, які ще не вийшли з підпілля й не відновили зв’язок. У грудні 1918 року Федора Дубового було обрано до президії губернського селянського з’їзду, на якому він виступив із промовою, завершивши її словами:
“Не хочу довго говорити про свою партію, бо партію визнають “по ділах ваших”.
У цей самий час над Україною знову, як і в 1917 році, нависла російська більшовицька загроза. В листопаді 1918 року розпочалася Друга радянсько-українська війна, і Федір Дубовий не залишився осторонь цієї боротьби. Він увійшов до Штабу республіканських військ Катеринославщини, який організовував оборону краю від російських більшовиків і махновців. Переважно Федір Дубовий займався допомогою українським військовим.
Після боїв за місто наприкінці грудня 1918 року між республіканськими військами та махновцями і короткочасної окупації Катеринослава останніми партійна організація УСДРП зазнала чергового удару. На початку січня 1919 року у звільненому від махновців місті Дубовий збирав відомості про вбитих та зниклих безвісти однопартійців. Однак махновська навала на місто була не найстрашнішим випробуванням. Наприкінці січня 1919 року російські більшовики знову окупували Катеринослав і Катеринославщину. За цих умов Федір Дубовий був змушений черговий раз піти в глибоке підпілля та продовжити партійну роботу. Окрім цього, протягом усього 1919 року він став одним із ключових центрів зв’язку з урядом Української Народної Республіки в Степовій Україні — як за періоду червоної окупації, так і після її тимчасової зміни на білу.
Наприкінці 1919 року, коли над Україною знову нависла загроза чергової російської більшовицької окупації Катеринослава, перед Федором Дубовим постала складна дилема: емігрувати за кордон чи залишитися в Україні. Після остаточного утвердження більшовицької влади перед ним постало питання — піти на компроміс із новим режимом чи продовжити боротьбу. За непідтвердженими відомостями, він обрав шлях компромісу та вступив до Української комуністичної партії, значну частину якої становили колишні члени українських національних партій.
На початку 1920-х років Федір Дубовий планував написати історію Української соціал-демократичної робітничої партії, однак невідомо, чи вдалося йому завершити цю працю. Подальша доля Дубового також залишається невідомою. Ймовірно, як і більшість колишніх українських революціонерів, у 1930-х роках він став жертвою радянських репресій.
Значний внесок у дослідження постаті Федора Дубового належить журналісту й краєзнавцю з Дніпра Миколі Чабану, який першим відкрив цю постать для українського читача.
Читайте також: Фінальний етап існування армії Нестора Махна на Луганщині. Цікаве з історії.
