Коли навколо — війна, обстріли й постійна тривога, слово «свято» може звучати недоречно. Але саме в такі моменти воно стає життєво необхідним. Для дітей і дорослих, які живуть у прифронтових населених пунктах Донеччини, маленькі миті радості — це спосіб триматися, не втрачати надію і відчувати, що життя триває. Марина зі Слов’янська разом із родиною вже кілька років займається організацією свят і привітань у костюмах ростових ляльок. У матеріалі видання ТРИБУН читайте про любов до рідного міста, сміливість залишатися там, де небезпечно, і віру в те, що навіть один щасливий момент може змінити стан людини.
Як усе починалося — і як усе змінила війна
«Наша родина живе у місті Слов’янськ Донецької області. У 2022 році ми почали займатися привітаннями», — розповідає жінка.
Тоді родина придбала кілька ростових костюмів і вирішила просто радувати людей. Без бізнес-планів і великих очікувань — лише з бажанням принести трохи світла в темні часи. У справі Марині допомагають чоловік і сини — це справді сімейна діяльність, у якій кожен залучений і відчуває відповідальність.
Коли перебувати у Слов’янську стало надто небезпечно, родина тимчасово переїхала до Дніпра. Там вони почали співпрацювати з благодійними фондами, які опікувалися дітьми-переселенцями та дітьми, що залишилися без батьківської опіки. Свята для таких дітей проводили безкоштовно.
«Ми вирішили просто дарувати їм радість. Приємно їм — а нам вдвічі приємніше», — зізнається Марина.
У Дніпрі родина прожила близько року, але з часом вирішила повернутися додому. Запитів на роботу в Слов’янську ставало більше, тож вони навіть докупили ще кілька костюмів.
Робота у прифронтовому місті: виклики й реальність
Працювати на прифронтовій Донеччині — це завжди баланс між бажанням подарувати свято і необхідністю думати про безпеку. Тут немає стабільності, немає гарантій, що захід відбудеться за планом.
«Були випадки, коли просто на вулиці був приліт. На жаль, людей поранило, були й загиблі. Звісно, після такого люди скасовували замовлення», — каже Марина.
У таких ситуаціях жодних образ і претензій не виникає. Родина все розуміє: авжеж, після трагедій людям не хочеться танцювати й сміятися. Рішення про скасування або зміну формату заходів приймаються миттєво — безпека завжди на першому місці.
Читайте за темою:
- Росіяни авіабомбами обстріляли Слов’янськ: загинуло подружжя, поранено юнака
- Коли війна змушує їхати, але дім не відпускає: історія фотографки зі Слов’янська
Один із найяскравіших і водночас найстрашніших випадків стався 6 грудня. Того дня Марина з родиною, волонтерами й дітьми вийшли з ляльками до парку. Було багато людей, музика, танці, подарунки. І саме в цей момент по місту влучила ракета.
«Ми всі дуже швидко зібралися й пішли з парку», — згадує вона.
Пізніше багато батьків писали слова вдячності — за те, що, попри все, вдалося подарувати дітям маленьке свято й гарний настрій.
Які свята замовляють під час війни і навіщо вони потрібні
Війна суттєво змінила запити клієнтів. Найчастіше сьогодні замовляють дорослі та дитячі дні народження. Але за цими замовленнями майже завжди стоїть щось більше, ніж просто бажання повеселитися.
Через війну родини розділені: батьки залишаються вдома, а діти — в інших містах або навіть країнах. У важливі дні — день народження чи інше свято — діти хочуть зробити приємне своїм рідним, навіть на відстані.
«Це дуже зворушує. Незважаючи на все, що відбувається навколо, ми даруємо людям незабутні емоції», — каже Марина.
Окремою популярною послугою став прокат костюмів. Наприклад, коли донька довго не бачила маму, вона може одягнути костюм ляльки, прийти привітати її, а в кінці зняти маску.
«Це просто неймовірні емоції. Море сліз і щастя. Це неможливо передати словами — це треба бачити», — зізнається Марина.
Чому дитячі свята сьогодні — це більше, ніж розвага
Люди, які живуть під постійною загрозою обстрілів, перебувають у стані страху, напруги й депресії. У такому контексті поява ростових ляльок, музики й сміху стає своєрідною терапією.
«Наші ляльки повертають людей у щасливий час. Дають можливість хоч на кілька хвилин зануритися в позитив і приємні емоції», — пояснює Марина.
Навіть попри небезпечну ситуацію в місті, люди, які залишаються, продовжують відзначати дні народження та інші свята, жити «тут і зараз», не відкладаючи життя на потім.
Чому родина залишається в Слов’янську
На запитання, що мотивує залишатися й працювати саме тут, у прифронтовій громаді Донеччини, Марина відповідає просто і щиро:
«Ми любимо своє місто. Ми ним пишаємося. І поки буде можливість — будемо тут і будемо радувати людей. Всюди добре, але вдома — найкраще».
Ця історія — не лише про свята під час війни. Вона про стійкість, про любов до дому й про те, що навіть у найтемніші часи люди знаходять сили дарувати світло іншим. Іноді — у костюмі великої ляльки, але завжди — з великим серцем.
Читайте також:
- Nana Ceramics: як бренд сучасної кераміки евакуювався зі Слов’янська до Кам’янця-Подільського
- "Ти сидиш у темряві, і раптом сирена": письменник Дмитро Саламон про книгу на тисячу сторінок і втрату Слов'янська
- "Я починаю третій раз з нуля": історія Данила Євтухова — між Слов’янськом, Ірпенем і Мюнхеном
