Назви міст і сіл Луганщини — це не просто слова на карті. Кожна назва зберігає історію про річки, схили, пасовища та людей. Від лугових заплав до крейдяних гір, від тварин у лісах до першого заводу — топоніми Луганщини розповідають про те, чим жили ці землі та що тут цінували.
Луганськ — від річки
У 1795 році на річці Лугань заклали ливарний завод. Саме він дав поштовх появі поселення, яке спочатку назвали Луганський Завод. У 1882 році поселення об'єдналося з селом Кам'яний Брід і стало містом Луганськ.
Тож звідки ж взялася назва річки? Назва річки Лугань має кілька пояснень, і жодне з них не вважається остаточно доведеним. Найпростіше — народне: від слова "луг". Лугань справді текла широкою заплавою, з луками й низинами, і таке пояснення виглядає логічним. Водночас дослідники зауважують, що це може бути пізніше тлумачення — спроба пояснити давнішу назву через зрозуміле слов’янське слово.
Інша версія пов’язана зі степовим, тюркським мовним шаром. У "Книзі Великому кресленню" 1627 року Лугань згадується серед річок басейну Сіверського Дінця з тюркськими назвами. Це був прикордонний опис Дикого поля — території, де століттями співіснували кочові й осілі культури, і тюркська топонімія там була звичною.
Одну з найдавніших письмових згадок річки пов’язують із "Розрядною книгою" кінця XVI століття, зазвичай називають 1598 рік. Тобто назва Лугань існувала задовго до появи міста.
Англійська вулиця — унікальний топонім
Назва Англійської вулиці пов’язана з формуванням селища Луганський завод на початку XIX століття. Після запуску ливарного виробництва тут виникла потреба у фахівцях із досвідом роботи з кам’яним вугіллям. Інженерів і майстрів залучали з різних країн Європи, зокрема з Британії, де така технологія вже застосовувалася.
Таким чином, у Луганську сформувалася вулиця компактного проживання іноземних інженерів Луганського ливарного заводу, її назвали Англійською. Це була одна з перших вулиць поселення, забудована одноповерховими житловими будинками, розрахованими на тривале проживання спеціалістів із родинами.
Подальша зміна назв відображає адміністративні та ідеологічні процеси XX століття. У 1922 році Англійську вулицю перейменували на вулицю Юного Спартака, згодом вона отримала назву на честь Володимира Даля, чиї батьки так само приїхали працювати над промисловістю Луганська.
Лисичанськ — лисячі угіддя
Лисичанськ — одне з найдавніших міст Донбасу. Він виник у липні 1710 року під назвою Лисичий Байрак. Назва походить від Лисичої Балки — місцевості, де, за свідченнями, водилося багато лисиць. Саме від цієї балки згодом сформувалася назва поселення. Слова "балка" і "байрак" — ключові для місцевої топонімії. Вони позначають глибокі степові яри з рослинністю та водою і масово присутні в назвах Донбасу XVIII століття.
У 1721 році поблизу виявили поклади кам’яного вугілля. У 1795 році тут заклали першу в Донбасі шахту — "Петропавлівську", глибиною 38,4 метра. Саме в Лисичанську вперше в Російській імперії почали коксувати кам’яне вугілля для плавлення чавуну на Луганському ливарному заводі.
На початку XIX століття місцеві рудники забезпечували близько трьох чвертей усього видобутку вугілля Донбасу. У XIX столітті бельгійські підприємці відкрили в Лисичанську содовий завод, збудували лікарні, школу та церкву, обладнану європейськими дзвонами.
Попасна — зупинка у степу
У 1878 році під час будівництва Донецької залізниці виникла станція Попасна. Існує три версії походження назви Попасна, і всі вони пов’язані з ранньою історією цієї місцевості.
За першою версією, назва виникла від хутора Попасна, що належав місцевому поміщикові. Хутір слугував базою для випасу худоби, і саме це господарське призначення закріпило за місцем відповідну назву, яка з часом поширилася на навколишню територію.
Друга версія пов’язує назву з чумацьким шляхом, який проходив через ці степи. Чумаки зупинялися тут для відпочинку, напування й випасу волів. Такі зупинки називали "попасом", і саме це слово, за цією версією, дало назву місцевості, а згодом — і поселенню.
Третя версія має церковне походження. За нею, в цій місцевості жив український священник, який опікувався козацькою реліквією — іконою Святителя Миколи Чудотворця. Ніби то урочище спочатку отримало назву Поповий Яр, а з часом ця назва трансформувалася у Попасну.
Біловодськ — річка з білою водою
Біловодськ заснований у 1686 році козаками й селянами-втікачами. Місто стало центром Біловодської сотні Острогозького полку. Назва Біловодська походить від назви річки Деркул, яку в минулому називали "Біла вода" або "Біла річка". Таку назву пов’язували з крейдяними берегами та прозорою водою, що віддзеркалювала світлі породи.
Існує також версія, за якою назва пов’язана з великою кількістю джерел — так званих "білих вод", що виходили на поверхню в цій місцевості й впадали в річку. Обидві версії зводяться до однієї природної ознаки — світлої, чистої води, яка визначила назву місцевості, а згодом і поселення.
Старобільськ — стара слобода
У 1686 році українські козаки Острогозького полку заснували слободу Більську. Назва походить від Слободи Більської, заснованої у 1686 році переселенцями з Правобережної України та козаками з однойменного містечка на Полтавщині.
Протягом XVIII століття поселення кілька разів змінювало назву: спочатку Старобільське, з 1730-х років — Стара Біла. У 1797 році перейменоване на місто Старобільськ і стало повітовим центром.
Старобільськ мав вигідне розташування на перетині торговельних шляхів. Тут розвивалося купецтво, дрібні промисли, чотири рази на рік організовувалися великі ярмарки. Місцеве борошно славилося далеко за межами міста.
Щастя — пошук кращого життя
Наприкінці XVII століття селяни, які тікали від кріпацтва, перетинали прикордонний тоді Сіверський Донець і шукали своє щастя на вільних слобідських землях. За легендою, саме так виникло село Щастя. Розповідь каже: люди опинялися на протилежному березі річки і знаходили там свободу. Тому поселення й назвали Щастя.
До початку ХХ століття Щастя залишалося скромним селом із поміщицьким маєтком та одним храмом. У 1952 році розпочалося будівництво Луганської ТЕС — масштабного проєкту, який назавжди змінив долю населеного пункту.
У 1963 році Щастя отримало статус міста. На той час там проживало 13 тисяч осіб.
Назва міста виглядала символічно на дорожніх знаках і в новинах, особливо після 2014 року, коли Щастя опинилося на лінії розмежування. У лютому 2022 року місто було сильно понівечене обстрілами.
Рубіжне — кордонна земля
Назва міста Рубіжне походить від слова "рубіж". Закріплення найменування пов'язують із місцевими топонімами — село Рубіжне, Рубіжанський кар'єр, залізнична станція Рубіжна.
Історично поселення на цій території засновували запорожці. Назва вказує на прикордонне розташування — це була межа козацьких земель.
У 1930 році Рубіжне отримало статус міста і стало районним центром. Місто виросло навколо хімічного комбінату, який і сьогодні залишається містоутворювальним підприємством.
Сіверськодонецьк — кілька назв
Місто на лівому березі Сіверського Дінця має найзаплутанішу топонімічну історію на Луганщині. При заснуванні 1934 року селище звалося Лисхімстрой — від "Лисичанське хімічне будівництво".
У 1950 році селище перейменували на Сєвєродонецьк — від назви річки Сіверський Донець, яку по-російськи називали Северский Донец. Проте назву неправильно адаптували до української мови.
Правильна етимологічна назва — Сіверськодонецьк, від річки Сіверський Донець. Річка отримала назву від Сіверського князівства, а воно — від назви племені сіверян, які заселяли цю територію в часи Київської Русі.
У вересні 2024 року Верховна Рада підтримала перейменування на Сіверськодонецьк. Місто отримало назву, яка відповідає етимології та українському правопису.
Деркул — річка в яру
Деркул — ліва притока Сіверського Дінця, довжиною 165 кілометрів. Назва має тюркське походження і складається з двох географічних термінів: dere — "яр, вузька долина" (прийшло з іранської мови в тюркські) та köl або göl — "озеро, річка". Отже, Деркул означає "річка в яру" або "річка з крутими берегами у вузькій долині".
Річка і селище Деркул є також у Казахстані. На захід від Луганщини подібні назви вже не зустрічаються — топонім прийшов із Середньої Азії з Золотою Ордою.
Краєзнавець Сергій Каленюк писав, що Деркулом закінчується область неслов'янських гідронімів. Між Айдаром і Деркулом протікають ще Євсуг і Ковсуг, про назви яких одразу зрозуміло, що їх походження не слов'янське. На схід від Деркула всі річки вже мають слов'янські назви. Для козацької доби Деркул був сакральною річкою — вона часто тече серед крейдяних берегів. А крейдяний берег у ранішній козацькій православній свідомості був частиною уявлення про святі землі. Крейдяні береги стали символом святості починаючи ще з Києво-Печерської Лаври. Північна сторона Сіверського Дінця колись називалася Ногайською стороною, південна — Кримською стороною. На згадку про це лишилися назви річок Деркул та Лугань.
Айдар — біла долина
Річка Айдар — ліва притока Сіверського Дінця, довжиною 256 кілометрів. Походження назви остаточно не встановлено, але є кілька версій.
За однією з них, назва походить від тюркського антропоніма Айдар, Гайдар, Гейдар, що означає "лев". За іншою — від тюркського Aidar — "пасмо волосся, коса" або "козацька стрижка".
Найбільш переконлива версія пов'язує назву з крейдяними горами на правому березі річки. Тюркське слово "ай" означає "білий", а "дар" або "дере" — "долина, вода, річка". Отже, Айдар означає "біла долина" або "біла річка".
Правий високий берег Айдару вкритий крейдяними горами, що й могло дати таку назву як долині, так і річці. Термін "білий" дуже поширений у цих краях. Таку назву носять два притоки Айдару. На лівій притоці Білій розташовані селище Білолуцьк та село Новобіла. На правій притоці Білій — селище Білокуракине.
Наразі всі ці міста та місця знаходяться в окупації.
Читайте також: Як гірничий інженер Євграф Ковалевський довів, що Донбас — це єдиний вугільний басейн, а не розрізнені поклади.
