Під балками, полями й крейдяними схилами Луганщини прихований інший ландшафт — підземний. Тут, на берегах Сіверського Дінця, у VIII–X століттях алани вирубували катакомби, будували укріплені городища і, ймовірно, контролювали переправи. Вони ховали мертвих у підземних катакомбах, працювали із залізом, вирощували зерно і контролювали торгові шляхи Хозарського каганату. Салтівська культура, з якою пов’язані алани — археологічна епоха, яка об'єднала кочовиків і землеробів, степ і лісостеп.
Салтівська культура: відкриття
Салтівська культура — археологічна культура VIII–X століть, названа за селом Верхній Салтів на Харківщині, де 1900 року краєзнавець Василь Бабенко виявив перший катакомбний могильник. Культура поширилася в басейні Сіверського Дінця, Дона, Приазов'ї та Криму — на територіях Хозарського каганату.
Основними носіями культури вважають аланів і тюркомовне населення (протоболгар), із залученням місцевих груп. Алани — іраномовний народ, який у VII–VIII століттях осів у лісостепу басейну Сіверського Дінця і зайнявся землеробством. Протоболгари — тюркський народ, який залишився кочівниками в степах. Алани будували укріплені городища, жили в напівземлянках, ховали мертвих у катакомбах. Протоболгари жили в юртах, ховали в ямних могильниках. На Луганщині знайдені переважно аланські пам'ятки.
Катакомби та городище
Один із найбільш відомих і досліджених аланських могильників Луганщини розташований поблизу села Нещеретове в Білокуракинському районі й датований VIII–X століттями. Це катакомбний могильник: поховання влаштовували в підземних камерах, до яких вели дромоси — вузькі похилі коридори. Катакомби вирубували в м’яких осадових породах, зокрема в крейді, на глибині кількох метрів.
Алани ховали померлих із супровідним інвентарем: у жіночих похованнях знаходять прикраси з бронзи, скла й коралів, у частині чоловічих — зброю та предмети кінської упряжі. У катакомбах фіксують гончарну кераміку — горщики, глечики, миски з орнаментом. Подекуди трапляються кістки тварин, які дослідники пов’язують із поховальними ритуалами.
Катакомбний обряд поховання є характерною рисою аланського компонента Салтівської культури й відрізняється від ямних поховань тюркомовного населення та курганних поховань скіфо-сарматського часу.
Біля селища Петрівка в Станично-Луганському районі археологи виявили городище Салтівської культури VIII–X століть. Це укріплене поселення з ровами, валами та залишками оборонних конструкцій. Його розташування поблизу річки дозволяє припускати, що городище виконувало важливі оборонні та контрольні функції на цій ділянці території.
Салтівські городища на Луганщині свідчать про перехід аланів до осілого способу життя. Вони створювали постійні укріплені поселення, займалися землеробством і ремеслом, контролювали навколишній простір. Ці укріплення функціонували в межах території, що в VIII–X століттях перебувала під політичним впливом Хозарського каганату і була важливою частиною транзитних шляхів між різними регіонами Східної Європи.
Житла та господарство
Алани мешкали в напівземлянках — житлах, заглиблених у землю на один–півтора метра, з дерев’яно-глинобитними конструкціями та дахом. Усередині розташовувалося вогнище або глиняна піч. Площа таких жител зазвичай становила 15–20 квадратних метрів. Поруч із житлами археологи фіксують господарські ями для зберігання зерна, сміттєві ями та сліди ремісничої діяльності.
Основу господарства складало землеробство: алани вирощували пшеницю, ячмінь і просо. Вони тримали коней, велику рогату худобу, овець і свиней, а також полювали на диких тварин і ловили рибу в Сіверському Дінці. Алани займалися обробкою заліза, виготовляли ножі, сокири, серпи та інші знаряддя праці й озброєння. Гончарі працювали на гончарному крузі, створюючи якісну тонкостінну кераміку з орнаментом. Археологічні знахідки свідчать про торгові контакти з Хозарією, Візантією та сусідніми племінними спільнотами, що проявлялося в наявності предметів далекого імпорту, зокрема скляних виробів і прикрас.
Хозарський каганат: контекст
Салтівська культура існувала на територіях, що в VIII–X століттях перебували в політичній орбіті Хозарського каганату— держави, яка контролювала значні простори степів між Дніпром і Волгою. Алани та тюркомовне населення, яке традиційно пов’язують із протоболгарами, перебували в різних формах політичної й економічної залежності від каганату, виконуючи господарські та військові функції. Хозарія відігравала роль буфера між Руссю, Візантією та кочовим світом Сходу, контролювала транзитні торгові шляхи й сприяла стабільності регіональної торгівлі.
На початку X століття Хозарський каганат почав поступово слабшати під тиском зовнішніх чинників. Кочові об’єднання, зокрема печеніги, тиснули зі сходу та південного сходу, тоді як Русь посилювала свій вплив із півночі. У 965 році київський князь Святослав Ігорович завдав вирішального удару по політичних центрах Хозарії, зруйнувавши її столицю Ітіль і фортецю Саркел. Після цього салтівський культурний комплекс поступово занепадає: частина городищ була покинута, населення частково асимілювалося, частково відійшло на Північний Кавказ. Нащадками аланів вважають сучасних осетин, які зберегли іранську мову та елементи давньої культурної традиції. Загалом алани на Луганщині прожили два століття — з VIII по X.
Читайте також: Кам'яні баби Луганщини: хто такі половці, навіщо вони ставили статуї в степу і чому їх доля тепер невідома.
