Війна приносить не лише руйнування міст, а й безкарність, яка множить жорстокість. На окупованих територіях Донеччини та Луганщини за останні роки сталася низка резонансних убивств, у яких фігурують військові РФ, дезертири та раніше судимі росіяни. Частина справ уже має вироки, частина — досі залишається з відкритими питаннями.
ТРИБУН підготував добірку найгучніших злочинів та звернувся за поясненнями до кримінологині.
Зґвалтував і задушив: резонансне вбивство 9-річної Каті в Ольховатці
7 вересня 2025 року в селищі Ольховатка на території Донеччини знайшли тіло 9-річної Каті. Дівчинку жорстоко побили, а потім задушили та кинули в річку. Підозрюваним у злочині став 32-річний Олексій Ч. з Алапаєвська Свердловської області (РФ), який близько року переховувався, фактично мешкаючи в родини дитини.
Перед зникненням Каті бабуся забрала її зі школи, але на короткий час відлучилася. Коли повернулася, дівчинки вже не було. Родина разом із сусідами розпочала пошуки самотужки, а коли вони зрозуміли, що не справляються, звернулися до окупаційної “поліції”. До пошуків підключилися сотні людей: добровольці, аквалангісти та льотчики. Було розклеєно орієнтування із фотографією дитини, створено пошукові групи в соцмережах.
Підозри швидко впали на Олексія Ч., який жив у сім’ї Каті. 7 вересня чоловіка знайшли в сусідньому селі, за 20 кілометрів від місця злочину. Його затримали на фермі та доставили до “органів правопорядку ДНР”.
Сім’я Каті зазначала, що злочинець не вимагав викупу — він вивів дівчинку в безлюдне місце, поглумився над нею — бив кулаками, закривав рота — зґвалтував і задушив. Тіло скинув у річку та закидав гілками. Рідні описували стан дівчинки так:
“Вона просто вся синя була, невпізнанна. Вбив і кинув у річку. Половина тіла була в річці. Водойма пересохла, половина тіла була у воді, а голова, шия дівчинки... Уявіть, 9-річна дівчинка, і таке зробити! Кошмар! І дівчинка ще маленька, тендітна, дуже була вихована, розвинена”.
10 вересня 2025 року маленьку Катю поховали.
У 2024 році Олексій Ч. самовільно залишив місце служби та протягом року ховався на території Донецької області, проживаючи в родини Каті. Він працював різноробом, допомагав по господарству, але про своє минуле розповідав мало: лише, що має дружину та двох дітей. Родина не підозрювала про його злочини, вважаючи його працьовитим і скромним.
Чоловік мав судимість за вбивство у 2010-х і за зґвалтування у 2021 році. Протягом двох років він вважався зниклим безвісти, а його матір навіть намагалася через суд довести його смерть.
Вбивство української військової Валентини Давронової в Щасті
13 січня 2023 року в місті Щастя на Луганщині компанія російських військових пила алкоголь у кафе “Райдуга”. Командир взводу ПДВ Айдин Жамідулов попросив одного з підлеглих зателефонувати 23-річній Валентині Давроновій — вони були знайомі, раніше перетиналися в цьому ж кафе.
За словами матері дівчини, Жамідулов давно домагався Валентини.
Вона відкидала його увагу й напередодні прямо сказала, що звернеться до його дружини та напише про це в соцмережах, якщо він не залишить її в спокої. У кафе між ними сталася сварка.
Після цього Жамідулов наказав підігнати КАМАЗ. Разом із іншими військовими Валентину силоміць вивели з кафе, посадили до кузова машини, замотали руки й заклеїли очі скотчем.
Дівчину привезли до пункту тимчасової дислокації військової частини РФ. Спочатку її завели в бліндаж, де було кілька бойовиків. Там Жамідулов звинувачував Валентину в співпраці з ЗСУ, вона плакала та все заперечувала.
Коли в бліндажі стало надто людно, Жамідулов потягнув Валентину до солдатської лазні. Там він почав бити її ножем. За матеріалами справи, згодом він наказав “добити” дівчину двом підлеглим — Роману Плещеєву та Олексію Дорожкіну.
Із вироку суду відомо, що в ту ніч щонайменше 9 військових бачили Валентину закривавленою, зі зв’язаними руками, але ніхто не втрутився. Посмертна експертиза виявила не менше 21 ножового поранення, 7 із них — в обличчя. Смертельний удар у серце завдав Олексій Дорожкін.
Після вбивства тіло Валентини завантажили в КАМАЗ, вивезли до лісосмуги, обклали гранатами, підірвали й закопали, намагаючись знищити сліди злочину.
Мати дівчини Тетяна Давронова почала шукати доньку вже тієї ж ночі, 13 січня. “Поліція”, за її словами, фактично нічого не робила — не вилучала відео з камер і не проводила активних дій.
Тетяна самостійно зібрала імена та позивні окупантів, які були в кафе, і звернулася до Слідчого комітету РФ. Один із військовослужбовців на псевдо “Бугор” повідомив, що бачив Валентину на території частини й що її тіло закопали в лісі.
22 лютого 2023 року тіло знайшли. У березні було порушено кримінальну справу.
Справу передали до суду лише щодо двох осіб — Айдина Жамідулова та Олексія Дорожкіна. Звинувачення у викраденні людини та нарузі над тілом суд зняв, заявивши, що “обставин викрадення не встановлено”.
7 березня 2025 року Південний окружний військовий суд у Ростові-на-Дону визнав обох винними в убивстві Валентини Давронової.
- Айдина Жамідулова засудили до 18 років колонії суворого режиму.
- Олексія Дорожкіна — до 12 років.
У всіх цивільних позовах до Міністерства оборони РФ, включно з компенсацією похорону та моральної шкоди, суд відмовив, заявивши, що військові “не перебували при виконанні службових обов’язків”.
Мати Валентини назвала вирок несправедливо м’яким і подала апеляцію. Вона боїться, що засуджених можуть відправити знову на фронт.
“Суд був схожий на фарс. Слідство встановило, що за вбивством Валентини спостерігало більше дев’яти осіб, і ніхто не заступився. Де вони всі? А вони просто свідки.
Моїй дочці зав’язали руки, очі, поставили на коліна, все її тіло пошматували ножами — що вона відчувала в цей момент? Чому з обвинувачення зняли статті про викрадення й наругу над тілом? Я не розумію. Слідчий мені обіцяв, що всіх покарають. Але я впевнена, що вони не відсидять повністю й цей термін — підуть на війну або вийдуть за УДО.
У суді Дорожкін говорив, що виконував наказ. Як можна вбити людину за наказом? Їх відправлять на війну, потім вони прийдуть мене вбивати з дитиною”, — говорила Тетяна Давронова.
За даними обізнаного джерела російського медіа, Валентина раніше служила в лавах ЗСУ гранатометницею й перебувала на контракті до 2022 року в 53-й окремій механізованій бригаді. Частину служби вона проходила на посаді стрілкині-помічниці гранатометника.
Інформація з соцмереж свідчить, що у 2022 році Давронова потрапила в російський полон.
У загиблої жінки залишилися мати й донька.
Масове вбивство у Волновасі
У ніч на 27 жовтня 2023 року в окупованій Волновасі Донецької області було розстріляно цілу родину з дітьми та ще кількох людей, які перебували в будинку. Тіла дев’яти мешканців із вогнепальними пораненнями згодом знайшли в приватному будинку на вулиці Донецькій. Серед убитих — двоє дітей.
У будинку жили подружжя Наталя та Андрій Капканець, їхня донька, учениця молодших класів Настя, а також 4-річний Микита.
Тієї ночі в оселі були й інші родичі. За словами сусідів і далекої рідні, напередодні сім’я відзначала день народження свекрухи. Вранці 28 жовтня родичі не змогли додзвонитися до господарів, приїхали на місце, викликали місцеву “поліцію” й відкрили будинок — усі, хто був усередині, були мертві.
Як розповідали очевидці виданню ASTRA, людей убили, коли вони спали.
“Всі вбиті в голову. На ліжках. Будинок залили водою, мабуть, щоб приховати докази. Всі сусіди кажуть, що вбивці — військові РФ”, — говорив свідок.
Знайомі родини також зазначали, що між військовим і главою сім’ї напередодні стався конфлікт. За їхніми словами, майже одразу після трагедії на місце приїхала “верхівка”, яка намагалася не допустити розголосу, а сусідам наказали мовчати.
Про злочин 28 жовтня повідомив Слідчий комітет РФ. Там заявили про порушення кримінальної справи за статтею “Вбивство двох і більше осіб, зокрема малолітніх”. Імен підозрюваних тоді не називали, так само, як і не коментували версію про причетність військових.
Згодом слідство встановило, що до розстрілу причетні двоє російських контрактників — Антон Сопов і Станіслав Рау.
За версією слідства, конфлікт виник через алкоголь. У ніч на 27 жовтня вони прийшли до будинку та відкрили вогонь по всіх, хто був усередині. Для нападу використовувалися автомати для безшумної стрільби та тепловізори.
Після розстрілу військові втекли. Одного з них затримали вже наступного дня, другого — ще за добу.
Після затримання обидва заявляли, що хотіли помститися лише чоловікам, а жінок і дітей нібито вбили випадково, не розпізнавши в темряві. Пізніше вони повністю відмовилися визнавати провину.
Справу розглядали в закритому режимі — у суді це пояснювали тим, що обвинувачені пов’язані з війною проти України. У листопаді 2024 року Південний окружний військовий суд у Ростові-на-Дону визнав Сопова та Рау винними та призначив їм довічне позбавлення волі.
У травні 2025-го апеляційний військовий суд залишив вирок без змін.
“Герой Росії” вбив юну дівчину в Луганську: як загинула Дар’я Кисельова
У ніч на 11 серпня 2023 року в Луганську сталася трагедія: 18-річна Дар’я Кисельова загинула від пострілу в живіт. За версією слідства, причетний до цього татарстанський підполковник Ірек Магасумов.
На одному з полігонів окупованої Луганщини проходили навчання штурмового підрозділу ЗС РФ, де служив Магасумов. Після занять він разом із старшим лейтенантом Павлом Яськевичем та Артуром Пузанкевичем вирішив поїхати до Луганська відпочити.
О 21:00 компанія прибула до кафе “Панорама” на вулиці Радянській.
Водій залишився на базі, а офіцери взяли по кілька пляшок пива. Яськевич помітив двох дівчат — Дар’ю Кисельову та Олександру Довженко — і завів із ними розмову. За словами очевидців, Магасумов спершу не цікавився дівчатами, але почав спілкуватися після того, як Яськевич зазначив: “Ви що, не знаєте, хто це? Це ж герой Росії!”.
Дівчата сумнівалися в авторитеті офіцерів, тому ті показали фотографію з церемонії вручення Золотої Зірки Магасумову.
Після закриття кафе компанія вийшла на вулицю та пішла до сусіднього скверу біля храму. Там продовжили пити шампанське. Кисельова помітила на поясі Магасумова кобуру з пістолетом і попросила постріляти, бо навчається в “кадетському корпусі”. За свідченнями, пістолет належав Яськевичу, хоча опинився на поясі Магасумова.
Магасумов і Кисельова відійшли до дерев, де дівчина зробила два постріли, після чого повернулися до Яськевича. У цей момент Магасумов отримав дзвінок від Пузанкевича, який потрапив у словесний конфлікт біля кафе. Ірек Магасумов пішов допомагати товаришеві, а Яськевич залишився з дівчатами.
О 21:10 до кафе зайшли ще троє військових — Артем Самсонов, Рівал Ніязов та Рамазан Бабаєв. Вони стали свідками конфлікту Пузанкевича з двома місцевими цивільними через відкриту зброю.
Близько 22:05 пролунали три постріли. Свідки стверджують, що “герой Росії” був поруч, коли пролунали фатальні постріли, один із яких поцілив у живіт 18-річної Дар’ї Кисельової. Вона померла в кареті “швидкої”.
“Військові підійшли, хотіли познайомитися — дівчата відмовилися, оскільки в обох були хлопці. У кафе дівчата викликали таксі. Вони підійшли до церкви, але Дашу відвели вбік, мовчки дістали пістолет і вистрілили. Відбулася якась розмова в них осторонь”, — розповідала пізніше матір загиблої.
Вона також додала, що подруги були абсолютно тверезими того вечора.
Наступного ранку свідків доставили до місцевого “слідчого відділу”, де їх допитували майже до обіду. Яськевич визнав, що випадково вистрілив у дівчину. Магасумова затримали того ж дня. За словами свідків, “слідчі” намагалися “вибити” зізнання та тиснули на свідків психологічно, використовуючи БТР і “загін міліції особливого призначення” (рос. ОМОН — ред.).
Адвокати Ірека Магасумова стверджують, що слідство:
- ігнорує явку з повинною Павла Яськевича;
- намагається змусити Магасумова підписати свідчення;
- прискорює арешт, не надаючи достатньо часу для підготовки;
- не має мотивів і доказів участі Магасумова в злочині.
Сам “герой Росії” на суді заявив:
“Щодо справи я думаю, що, по-перше, це на 100% чиясь підстава або замовлення. Другий момент — “слідчі”, не розібравшись, порушили кримінальну справу. Коли мене прийшли затримувати, та людина, яка скоїла злочин, намагалася зізнатися, але її навіть не стали слухати, вигнали, як свідка”.
10 жовтня “військовий гарнізонний суд” Луганська заарештував Магасумова до 11 грудня 2023 року. Так званий “Верховний суд ЛНР” повернув матеріали справи на новий розгляд, проте судовий процес поки триває.
Окрім того, окупанта позбавили звання “герой Росії”, яке йому дав очільник Кремля, залишивши при цьому військове звання й “орден Мужності”.
За даними росЗМІ, 19 липня 2023-го вбивця повернувся на фронт, де став командувати батальйоном РФ.
Справа “Зугреського маніяка”
“Зугреський маніяк” — ймовірний серійний вбивця з Донецької області, який, за версією слідства, протягом кількох місяців 2021 року скоїв щонайменше 6 вбивств із особливою жорстокістю на території окупованого міста Зугрес у Донецькому районі.
Злочинець нападав на своїх жертв без корисливих мотивів, наносячи колото-ріжучі рани. Вбивства відбувалися переважно в затишних безлюдних місцях або під’їздах, жертвами ставали літні люди. При цьому тіла залишалися на місці злочину, а майно жертв нападник не чіпав. Деякі ЗМІ писали, що маніяк обезголовлював жертв сокирою, але місцеві “правоохоронці” ці повідомлення не підтвердили.
Протягом осені 2021 року “Зугреський маніяк” скоїв щонайменше 6 вбивств та 2 замахи на вбивство. Як відомо, він не чинив сексуального насильства над жертвами.
Двоє людей вижили під час його нападів. Одна з них — жінка, яка робила вечірню пробіжку. Нападник, погрожуючи ножем, намагався відтягти її в кущі, але жінка чинила опір. Коли поруч проїхав автомобіль, він відпустив її й утік.
Другий — літній чоловік, якому вдалося врятуватися завдяки опору й спробі умовити маніяка не вбивати його. Чоловік запропонував віддати всі свої гроші, але злочинець мовчки втік.
Завдяки показанням врятованих жертв, “правоохоронці” змогли скласти фоторобот нападника та звузити коло підозрюваних.
Розслідування проводили співробітники “Харцизького відділу поліції” спільно з “Управлінням карного розшуку “МВС ДНР”” та міським відділенням Зугреса.
1 грудня 2021 року було затримано 46-річного мешканця Зугреса, раніше не судимого. Він відмовився розповідати “слідчим” про мотиви своїх дій.
Після арешту пресслужба “МВС ДНР” підтвердила інформацію про затримання й повідомила, що підозрюваному загрожує довічне ув’язнення або смертна кара.
За даними ЗМІ, підозрюваним нібито був мешканець Зугреса Олександр Воловчук, 1975 року народження, якого “кришував” тоді так званий “мер” міста Роман Гладких.
За деякими повідомленнями, псевдопосадовець планував висунути Воловчука кандидатом у “депутати міської ради Зугреса”. Втім, офіційного підтвердження причетності Воловчука до злочинів “Зугреського маніяка” не було.
Цікаво, що місцеві жителі в соцмережах розповідали, що маніяк із Донеччини у 2014 році вступив до лав російської армії, а згодом — у місцеві “казаки”.
Трагедія в Ровеньках: дівчину знайшли мертвою в лісосмузі
2 травня 2024 року зникла 17-річна мешканка Ровеньків Анастасія В. Дівчина вийшла з дому й не повернулася.
Рідні звернулися до окупаційної “поліції”, пошуки тривали кілька днів. Тіло Анастасії було знайдене 4 травня в лісосмузі поблизу селища Березове (кол. Дзержинське).
Пізніше росЗМІ повідомили нові деталі. У день зникнення дівчина йшла в гості до подруги околицею міста Довжанськ (кол. Свердловськ). До неї зупинився автомобіль, водій якого запропонував підвезти. Під час поїздки він заявив, що має ненадовго заїхати в Дзержинське.
У безлюдній місцевості чоловік поводився агресивно та почав приставати до Анастасії.
“За даними джерела, він зізнався, що зґвалтував дівчину в машині, а потім, злякавшись, що його спіймають, вдарив її ножем у серце”, — повідомило видання ASTRA.
Тіло юнки росіянин закопав, а місце обклав камінням у лісосмузі.
Підозрюваного затримали. За інформацією ASTRA, ним виявився 33-річний уродженець Володимирської області (РФ) Андрій Курбасов, який раніше мав судимості за розбій, грабіж та вбивство.
Курбасов визнав провину. Проти нього відкрито кримінальне провадження.
“Отримано результати експертиз, висновки яких, у сукупності з іншими доказами, повністю викрили обвинуваченого в скоєнні злочинів, передбачених п. “к” ч. 2 ст. 105 КК РФ (вбивство, поєднане зі зґвалтуванням) і п. “а” ч. 3 ст. 131 КК РФ (зґвалтування)”, — заявляли тоді в окупаційному “слідчому комітеті”.
На сьогодні відомо лише, що справу вже передали до “суду”. Більше інформації про просування в розслідуванні в публічному просторі немає.
До речі, соцмережами “блукала” ще одна версія — Анастасія знала свого нападника. Як стверджував один Telegram-канал, ймовірно, дівчина з Андрієм Курбасовим познайомилася в інтернеті.
Курбасов раніше відбував покарання в колонії за зберігання наркотиків та вбивство у 2016-му. Тоді, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, він побив жінку ногами, завдав ударів рулонами паперових шпалер по статевих органах, а потім задушив жертву кофтою.
Йому присудили 9 років і 6 місяців позбавлення волі.
За даними родичів, чоловік поїхав воювати проти України після звільнення з колонії.
Як середовище, війна й безкарність формують насильство: пояснення кримінологині
Журналістка видання ТРИБУН звернулася до кандидатки юридичних наук, доцентки, адвокатеси Катерини Ілікчієвої, яка пояснила можливі мотиви вбивць та джерела насильницьких злочинів.
За словами співрозмовниці, спільні риси військових РФ, які скоюють тяжкі злочини проти цивільних, пов’язані не лише з особистими якостями, а й із середовищем, у якому насильство стає нормою. Передусім йдеться про зняття внутрішніх обмежень.
“У них немає “бар’єру” до використання насильства”, — каже кримінологиня.
Експертка наголошує, що для таких людей сила стає звичною формою взаємодії.
Ще один чинник — відсутність культурного табу на жорстокість.
“Крім того, що насилля унормоване, рівень їхньої культури не забороняє їм (окупантам — ред.) використовувати це насильство”, — пояснює вона.
Окрему роль відіграє пропаганда, яка формує образ українців як ворогів і поступово позбавляє росіян людських рис. У поєднанні з безкарністю це створює небезпечний ефект, зазначає Катерина Ілікчієва:
“Їм система дозволяє вбивати та катувати”.
Чи впливає бойовий досвід на жорстокість у побуті?
Кримінологиня визнає: бойовий досвід справді може впливати на поведінку людини в цивільному житті. В умовах, коли держава легітимізує агресію та не створює моральних обмежень, повернення до мирного життя відбувається без чіткого внутрішнього кордону між війною та побутом.
Експертка додає, що усвідомлення власної ролі як агресора також впливає на подальшу поведінку:
“У росіян є розуміння того, що ця війна не є правильною для них, що вони є завойовниками й агресорами. І тому застосовувати насильство вдома так само буде нормою”.
І якщо посттравматичний синдром є фактором у будь-якій країні, то в Росії він поєднується ще й із системною легітимацією насильства.
Чому підозрювані відмовляються пояснювати мотиви?
Катерина Ілікчієва зазначає, що відмова підозрюваних пояснювати мотиви може мати різні причини. Якщо йдеться про російських військових, то важливо враховувати кваліфікацію злочинів.
“Якщо ми говоримо про росіян, то все, що вони коять по відношенню до цивільних, — це воєнні злочини”, — пояснює вона. Такі дії можуть підпадати під міжнародне кримінальне право, зокрема переслідуватися в межах Римського статуту. У цьому випадку озвучені мотиви здатні стати додатковою доказовою базою — підтвердити системність насильства, наявність наказів або загальної політики.
Тому мовчання може бути усвідомленою стратегією захисту. Людина розуміє, що пояснення лише посилять обвинувачення й можуть призвести до суворішої відповідальності. Це стосується й “ординарних” злочинів: мотив інколи впливає на кваліфікацію та міру покарання, тож підозрювані можуть свідомо уникати будь-яких пояснень.
Втім, є й інший аспект — психологічний. За словами кандидатки юридичних наук, не всі здатні вербалізувати власні дії.
“Припускаю, що рівень рефлексії своїх дій не дозволяє військовим РФ сформувати розуміння, чому саме вони вчиняють злочини проти цивільних чи українських військових. Рівень освіченості та культури не дозволяє їм відповісти на запитання “чому””, — каже вона.
Чи можна “вирахувати” потенційного злочинця за соціальними ознаками?
Кримінологиня наголошує, що формальні соціальні характеристики — наявність сім’ї, роботи, статусу — самі по собі не дозволяють прогнозувати ризик насильницької поведінки.
Водночас значення має не сам факт “родини”, а її якість і середовище, у якому людина зростала. За словами експертки, ризики підвищуються, якщо під час соціалізації насильство сприймалося як норма: регулярне вживання алкоголю в родині, фізичне чи психологічне насильство, постійна агресія, приниження. Достатньо навіть атмосфери знецінення й вербальної агресії.
“Коли середовище не поважає, деперсоналізує особу, це може призвести до насильницьких злочинів. Але, знову ж таки, це не є обов’язковою умовою”, — зазначає вона.
Однак Ілікчієва підкреслює: навіть несприятливе середовище не є автоматичною передумовою злочину. Багато людей, які виросли в соціально неблагополучних родинах, не стають насильниками.
Одні зловмисники можуть відтворювати агресивні моделі, які спостерігали в дитинстві. Інші — свідомо вибирають протилежний шлях, відштовхуючись від негативного досвіду: не повторювати, а змінити. Саме ця внутрішня позиція стає визначальною, а не зовнішні соціальні маркери.
Чи посилює замовчування злочинів майбутнє насильство?
“Однозначно так”, — чітко відповідає співрозмовниця. За її словами, безкарність створює ґрунт для повторення злочинів:
“Непокаране зло повертається”.
Вона звертає увагу на дані досліджень у Росії, які свідчать про зростання насильства в умовах фактичної відсутності юридичної відповідальності та належної реакції правоохоронних органів. Коли держава не реагує або реагує формально — це підриває довіру до установ. Наслідок — зменшення кількості звернень.
“Чим менше держава реагує на заяву про злочини, тим нижча довіра до неї”, — каже експертка.
У кримінології, зазначає Катерина Ілікчієва, для цього явища існує поняття латентної злочинності — прихованої, неврахованої статистикою. Саме вона й зростає там, де замість невідворотності покарання формується відчуття дозволеності.
Читайте також: Луганщина та 11 років окупації: як змінилося життя місцевого населення та що відбувається в регіоні.
