У когось це запах розпеченого асфальту і морозива в спеку, у інших — музика і танці до ночі, а ще — дитячі атракціони і перший зоопарк у житті. Луганці, де б вони зараз не були, пам'ятають цей парк по-своєму.
Від купецького саду до міської пам'ятки
Микола Петрович Холодилін (1843–1929) — перший міський голова Луганська, обраний 1883 року, — передав місту частину свого особистого саду. Холодилін народився в кріпацькій родині в Орловській губернії, батько відкупив волю і перебрався до Луганська, де Микола Петрович одружився з донькою купця Ганною Мальцевою, отримав придане своєї дружини — мануфактурну крамницю, пекарню та хлібний магазин і так поступово вибився в люди.
Сад займав 8 гектарів, був огороджений кам'яною стіною і ділився на дві частини — Міський сад і Гірничо-комерційний сад. Тут працювали літній театр, кінематограф, оркестрова "раковина" і павільйони. Будівля Гірничо-комерційного клубу, де відкрили бібліотеку, стояла поруч, і згодом стала Будинком культури залізничників.
У 1922 році сад перейменували на "Парк культури і відпочинку імені 1-го Травня". Але в побуті луганці продовжували казати "сад" — ця звичка трималася десятиліттями.
"В моєму дитинстві, а воно припало на кінець 50-х, парк завжди називали садом, казали, що то були поміщицькі сади, вже потім дізналася, що першого, так сказати, очільника міста. Ми жили зовсім поруч, в провулку Крупської, там батькові тимчасово дали квартиру, там я росла", — говорить Неоніла Клименко.
У 1925 році в парку з'явилися кіномайданчик просто неба, духовий оркестр, буфет, театр і бібліотека-читальня. Дослідник Михайло Гаухман зазначає, що рядок із пісні — "Я вижу сад над берегом с тенистыми дорожками" — з пісні "Вернулся я на родину" (1946) луганчанина Михайла Матусовського на музику Марка Фрадкіна, яку виконував Леонід Утьосов, — написаний саме про цей парк. Є версія, що про нього ж — і "пруд с ивой" з тієї самої пісні.
"Була така теорія, адже посередині ставка справді колись росла верба, не знаю, як зараз. Нам всім хотілося вірити, що це про Луганськ, про наш сад. Це було таке відчуття, наче нас помітили і позначили якось. Пісня Утьосова потім часто звучала в Луганську, її переспівували місцеві виконавці під час концертів самодіяльності", — говорить пані Клименко.
Окрім того, Парк фігурував і на екрані — як тло у художньому фільмі "Свет в окне", присвяченому робітничій молоді Луганського тепловозобудівного заводу, разом із вулицею Радянською та Будинком техніків.
"Пам'ятаю танці та концерти в «Ракушці» в часи юності та молодості. Завжди було цікаво, якою була садиба до того, як спустіла. Це ж зараз купа фотографій у всіх, а тоді такого не було. І засмічена вона так не була, як вже 10 років тому. Було би цікаво почати той будинок у його розквіті, адже він виділявся на фоні звичайних хат", — каже Клименко.
Під час Другої світової парк зруйнували. Відновлення почалося 1944 року, а 1945-го він знову відкрився для відвідувачів. Вхід коштував карбованець, концерт — три. Працювали літній кінотеатр, естрада, танцювальний майданчик, дитяче містечко, зоопарк і атракціони, виступали симфонічний оркестр філармонії та самодіяльні колективи.
Розквіт парку припав на 1970–1980-ті роки. Але, на жаль, під час тотальної реконструкції 1978 року парадний вхід до парку був зруйнований. А потім прийшли 90-ті, про які пані Неоніла згадує із сумом.
"Вже десь у 1995 році, пам'ятаю, як потрапила в парк — ми жили в іншій частині Луганська і якось так важко жили, багато працювали, я працювала на взуттєвій фабриці, — не була там роки, а тут аж жахнулася від його стану. Все було таке занедбане, розвалювалося, від озера тхнуло, враження були болючими, бо було з чим порівняти", — розповідає Клименко.
У 2010–2014 роках провели часткове відновлення: почистили озеро, відремонтували атракціони, впорядкували клумби. Зоопарк — єдиний у Луганську. Його, звичайно, не можна було порівняти з Харківським чи Київським, то був скоріше зоокуточок. В різні роки там налічувалося не більше 200 видів тварин і птахів.
"А от вже у 2012 році — тоді я в парку була востаннє — було більш красиво, прибирали щось там, білили, дітей було багато навколо. Це я на початку серпня була там. Я виїхала з Луганська в 2014 році. Чула, що окупанти його відбудували, але новини не читаю, фотографії не дивлюся. Я більше не вірю, що повернуся додому, мені боляче", — каже Клименко.
Читайте також: Парк Горького в Луганську: історія виникнення в кількох фактах.
Автор: Ілля Стеценко.
