Про війну з Росією Луганська область пам’ятала ще з 2014 року. А 24 лютого 2022 року саме тут, біля кордону з Росією, за лічені хвилини до офіційного оголошення війни, пролунали перші постріли та пролилася перша кров.
ТРИБУН відтворив хроніку перших днів вторгнення на Луганщині.
Перші хвилини війни
За даними РНБО та Генерального штабу ЗСУ, активна фаза вторгнення розпочалася близько 3:40 ночі 24 лютого 2022 року. Саме тоді перша колона російських танків перетнула державний кордон України. Удар прийшовся на ділянку в районі селища Мілове, прорив здійснювався по лінії Красна Талівка – Городище – Мілове.
Майже синхронно, о 4:00 ранку за київським часом, президент РФ Володимир Путін виступив із телезверненням, в якому оголосив про початок так званої "спеціальної воєнної операції". Слідом за цим розпочалися масовані ракетні удари по військових та інфраструктурних об'єктах по всій Україні, а наземні війська агресора атакували кордони на всьому протязі від Полісся до Луганщини.
Подвиг Дениса Ткача
Задовго до того, як ракетні удари вразили мирні міста, на невеличкому прикордонному посту біля села Зоринівка на Луганщині вже точився бій.
Денис Вікторович Ткач, 1986 року народження, майстер-сержант, служив у Луганському прикордонному загоні (зараз – 3-й прикордонний загін імені Героя України полковника Євгенія Пікуса). Він був родом із сусіднього села Микільське, яке знаходиться за лічені кілометри від кордону. Вдома на нього чекали дружина Оксана, її син від першого шлюбу Роман та їхня спільна маленька донька Домініка.
Тієї ночі Денис Ткач ніс службу на бойовому посту разом з п'ятьма побратимами. Саме він, за допомогою тепловізора, першим помітив ворожу диверсійно-розвідувальну групу (ДРГ). Російські диверсанти, використовуючи прилади безшумної стрільби, вже перетинали кордон. Усвідомлюючи нерівність сил та смертельну небезпеку, Денис ухвалив рішення: він наказав п'ятьом молодшим товаришам негайно відступати, а сам зайняв позицію за єдиним кулеметом, щоб прикрити їхній відхід.
Як тільки побратими почали відходити, російські диверсанти відкрили вогонь. Тіло Дениса, прошите кулями, залишилося біля вагончика на посту. Він свідомо прийняв нерівний бій, ціною власного життя врятувавши п'ятьох підлеглих. Дружина загиблого, Оксана Ткач, дізнавшись про початок вторгнення, вирушила до місця служби чоловіка. Вона знайшла його тіло на вже окупованій території. Попри присутність російських військових, вона змогла забрати його, самостійно обмила та підготувала до поховання.
За свій подвиг Денис Ткач був посмертно нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня та відзнакою “За вільну Луганщину”. Йому також було посмертно надано звання майстер-сержанта.
Хроніка перших днів: бої та окупація півночі області
Після прориву кордону російські війська, використовуючи чисельну перевагу та ефект несподіванки, почали стрімко просуватися вглиб території.
26 лютого Станиця Луганська, а також Трьохізбенка, Кримське та Марківка були окуповані російськими військами. 28 лютого окупували Щастя, а жителі села Містки у Сватівському районі повідомили про появу російських військ, які рухалися в напрямку Сватового.
2 березня окупанти закріпилися в Новоайдарі та Старобільську, після чого продовжили рух на захід. 8 березня 2022 року було окуповане Сватове.
В низці населених пунктів відбувалися мирні протести цивільного населення з метою зупинити росіян. Всі вони були придушені, а про долю окремих активістів нічого невідомо й донині.
Вже до 12 березня, менш ніж за три тижні, під контролем російських сил опинилося близько 70% території Луганської області.
Життя в перші дні окупації
Журналістка ТРИБУН, яка пережила перші дні російської окупації в селі Старобільського району поділилися спогадами про ці дні.
Вже 24 лютого було скасовано всі автобусні рейси, люди не могли виїхати. Було кілька оголошень про організацію евакуаційних маршрутів, однак згодом в соціальних мережах повідомляли про їхнє скасування. Якщо люди хотіли покинути захоплену територію – вони мали організовувати це самостійно.
"24 лютого ми з родиною побачили колону української військової техніки, яка рухалася на схід. І це був останній раз, коли ми бачили вдома український прапор. Після цього місцева влада, поліція, будь-які державні органи фактично припинили свою роботу. А вже через два тижні росіяни остаточно встановили свій триколор в центрі та почали займатися зачисткою українських людей серед місцевих”, – розповіла вона.
Попри паніку та безвладдя, були й ті, хто чинив опір. Наприклад, голова Шульгинської громади Наталія Петренко намагалася власноруч зупинити просування росіян та вийшла їм назустріч, інформуючи про це в соціальних мережах.
Читайте також: Наталя Петренко: “Хто ще доведе, що Луганщина – це Україна, як не луганчани?”
Перші втрати серед мирного населення
Тогочасний голова Луганської обласної військової адміністрації Сергій Гайдай повідомляв, що станом на 20 березня 2022 року в області загинули 124 мирних жителі, а ще 103 отримали поранення. Ці дані не були остаточними, оскільки в умовах активних бойових дій та окупації підрахувати реальну кількість жертв неможливо. Багато смертей сталися через обстріли житлових кварталів, відсутність медичної допомоги та неможливість евакуюватися.
Відступ та оборона на Сіверському Донці
Після стрімкого просування росіян на півночі, лінія фронту стабілізувалася на західних рубежах області. Українські війська зосередили свою оборону на правобережжі Сіверського Дінця, створивши плацдарм, який включав міста Кремінна, Рубіжне, Попасна, а згодом — Сіверськодонецьк та Лисичанськ.
18 квітня Україна втратила контроль над містом Кремінна.
8 травня після запеклих боїв росіяни зайняли Попасну.
12 травня було окуповано Рубіжне.
На відео: російські військові злочинці застосували в житловій забудові міста установку УР-77 "Метеорит"
До 25 травня під українським прапором залишалося лише 5% території області. Саме тоді розпочалася найтрагічніша сторінка оборони Луганщини — битва за Сіверськодонецьк та Лисичанськ, яка тривала до початку липня 2022 року. 3 липня українські захисники вимушено відступили з Лисичанська, і вся територія області опинилася в окупації. В ході Слобожанського контрнаступу восени 2022 року Силам оборони вдалося звільнити кілька населених пунктів Сватівського району. Наразі під контролем України залишається лише кілька відсотків території регіону.
Бої за Білогорівку
Однією зі сторінок оборони Луганщини стали бої за селище Білогорівка, що розташоване на правому березі Сіверського Дінця.
7 травня 2022 року російська авіація завдала удару по школі в Білогорівці, де в підвалі ховалося близько 90 місцевих жителів. Внаслідок влучання двох авіабомб будівля школи та сусідній будинок культури спалахнули, люди опинилися під завалами.
Сергій Гайдай повідомив, що з-під завалів врятували 30 осіб, семеро з яких були поранені. За попередніми даними, загинуло близько 60 людей. Серед загиблих були 57-річна Алла Костеша, 49-річна Лариса Гречка, 82-річний Євген Моїсеєв, який кинувся рятувати односельчан, а також 4-річна Вікторія Мокрушина та її 17-річний брат Олександр разом з батьками – родина Мокрушиних загинула майже повністю. Тіла загиблих досі залишаються під завалами.
8 травня російські війська навели понтонний міст через Сіверський Донець біля Білогорівки, готуючи переправу тисяч військових, танків та техніки для просування до Лиману. Однак українська розвідка за допомогою безпілотників виявила переправу.
Танкісти 17-ї окремої Криворізької танкової бригади імені Костянтина Пестушка завдали нищівного удару комбінованим вогнем авіації та артилерії. Лише в районі Білогорівки українські війська знищили чотири окремі ворожі переправи.
Українські піхотинці повідомили про 30 знищених машин і ще 40 виведених з ладу артилерійським вогнем із загальної кількості 70 на цьому переході.
3 липня 2022 року після падіння Лисичанська українські війська відступили з Білогорівки, щоб уникнути оточення. Росія заявила про повний контроль над Луганщиною.
19 вересня 2022 року, під час Слобожанського контрнаступу, ЗСУ звільнили Білогорівку. Після деокупації росіяни місяцями безперервно її атакували. Точилися запеклі бої за кожен фундамент знищених будинків, селище було повністю зруйноване. З 11 липня 2025 року населений пункт оголошений повністю окупованим російськими військами.
Читайте також: 12 років війни: що говорять військові та експерти про майбутнє України та мир
